ОПОВІДАННЯ НА ДІЯЛЄКТАХ
(Бойківський діялект).
Тото пак боват, що хрисьцянин си з жидом бисьиду найде; ай аби який хрисьцянин, тай жидови не пара. У нього розум перенний, а у тебе занний; тай жид знає тото уперед, що ти у два або й три роки хиба зміркуєш.
Таке тото й моє, — так приказував князь із Вирицьких свої жонї. — Їздив я до міста на сисію так з доньков си, бо на ґрунт ся му підписувала. Відти сїв на колїю тай їду. А ту сидить коло мене жид. Жид ги жид, в колїї їде, а вже си га– дат, що би дома дїяти. Тай слухай же, жоно божя, яке тото ме боло.
Уняв люльку, бо князь без люльки, ги висїля без музик, тай яв набивати скруток.
— Ти, мовю — няй ти ся не паде, паршивцю, мовиш, що до Гамерики їдеш, а я пак ни дам ти засвідчіня, та що ми вдїєш?
— Ну, ви мудрий чоловік, а що ви би минї засвідчіньи ни давали? Ци я може що у вас украв? ци шо таке?
— Хоть ись і ни украв, а як ни хочу дати, тай ни дам, бо маю таке право. Ви, жиди, хотїли бисьте усий сьвіт учалувати, а на то ни тот час. Ни дурно жида сидячи у яму кладут: аби ся лиш схопив, як на суд прийде ся йти.
— Ви, князю, дуже розумний чоловік. А скажіт ви минї, коли ви така голова, чому у свинї хвіст кривий?
—Чому кривий? — мовю. — Обись брав ги за гак тай доми вів.
— Ну, ну, ви голова! Де ви тото видїли? То таке ниґде ни– ма, оби жида саджали так, ги ви кажете.
— Дем видїв? Як дем видїв? Та-м тото за морьом ни боло, лиш у нашім силї. Тебе може щи й на сьвітї ни боло. Заковязло жидиня, тай обвили у солому, посадили у гиркий часу ямі, чи — пробачте ми — оного. Ищи назад себе і глинов метали, ги пак пси ногами.
— Де, де, де тото боло? Кой ви тото видїли, тай тепер засвідчите. Може тото дитину удушили? Чекайте, підете з шандаром.
Таке ми си, жоно божа, з жидом найшли. Тай що я пак жида не цьихав, тот ничим си клав тото. Аж як им му дав дві шустки, утих. А, бо бов си чоловік біду з бідов напитав.
— Як, біду? — каже жона. — Кой-єс видїв, то бов-єс засвідчив.
— Як засвідчив? Що, або тото типир боло? Тат тому вже з сорок років. Жидівчати вже десь кости погнили, а ти мовиш! А вриштї, ци я вже так твердо тямлю? Боло тай байбарзо. Я уповів, а паршивиць шандаре би на мене зводив!
Но, нич, їдеме ми, їдеме, а минї ся так спати хоче! Лїг я на лавицю, уснув бим, коль ни мож — раз ни мож, усе тот жид та шандаре ни дают. Тото ни дурниця! Уведут тя перед пани, тай говори! А кам ся замилиш, тай до гарешту!
Їдеме ми, їдеме, а вінь си став тай щесь си гадат, так твердо гадат, звичайне ги жид.
— Коль ти — кажу — жиде всьо знаєш, розвяжиж ми: чого тото ни йиден жид солонину їсть? Тат я йинного видїв — га, так бим си жону тай дїти видїв дома, — та тот так солонину лупав; я гадав, що тому очи упадут.
— Чому? А чому ви пєте горівку тай гей нинї помножилисте, тай по голові вам ходит? То ни так, ги ви си рахуєте. Їв, та няй щи їсть, а вам коль плоха, то ни їджте. Але тото бо ґазда раз ся звете — жидам у зуби зазираєте. Стидне ваше лице, шкода, що сьте якимось князьом!
А я вже й нич не кажу. Нима що казати; що повім, а жид щи ни так.
— Та бо ти дурний, що ся з жидами заходиш, та ще тя дурним кладут, положило би їх стовпом ! — каже жона князеви.
— Але дурний! Я з ним бов ги з чоловіком, коли бо жид жидом. Їдеме ми далї. Гадаю си: ану щи щось бду тя ся питати, хоть тото бде вже на моїм. Ано вінь до мене:
— Скажіт же ви минї, чого тото у вашу церьков грім пак бє, а в нашу божницю ньит? Та чулисьте, що в Плавю грім церьков запалив? Ой, гадаю си, повім я ти!
— Ци видїв ти, жиде — мовю, — оби у кучу громи били? Бо я яким зріс, за тото ни слихав, ни чував. Такеж тото із вашов божницев. Тат волїв би у ню грянути, може би й ти бов до тепер по сьвітї ни ходив тай ни прахтикував.
Я тото умовив, а жидови так замкло, ги зозули перед ве– ликодни. Ой, вже нич більше ни мовив.
Таке тото моє боло з жидом Як би боло ми на гадку ни прийшло, тай бов з ня сміха пустив межи людьми. Звичайне — Жид жидівський.
[Лїтературно-науковий вістник, 1907, т. 37, кн.3, с.440—442]
24.07.2017