ОПОВІДАННЯ НА ДІЯЛЄКТАХ.
(Лемківський діялєкт)
Ци го Бог скаров, што за чво́век, цївий ден тримов нас в канцаларії. „Ту маце седзіць і юж!!!“ Навет на повуде́нок не пустив, — жалував ся на люстратора радний Сечас.
— По инші ро́ки, — заговорив війт, — як пришов люстратор, а ищи тот бив сивий з довгов боро́дов, та не треба му биво анї віта анї радних, сам шитко сконтролював і спòки, а при тім сїд тай сїд! Тьфу, бо́дай му пек, якиси невжити чво́век. Як на чве́ка згерде́кат, то анї не знаєш, де ся обернути, а сам безто не єст на шитких пунктах вчений — ксе ся дяка штоси звідував.
— Та він нич не гміє читати по руску, — вмішав ся в розмову паламар,— за то вас всїх тримов в канцалярії, жебисте му повіви, што він не міг перечитати. Аве сьміх сьміхом, но він навчив ся тут читати по руску. З поча́тку то анї єдної лїтери не знав, а потим то юж сам яко́си читав.
— Я навет не́-знав, же го ту гнес мара прине́се, — мовив далї війт, — мов єм штоси, вибачте, двоє па́цят тай пішов єм до міста. У вечер приходжу до сквепу, а люстратор ста́є до мене: „То ти вуйт?“ — „Я, прошу ласки вєльможнеґо пана“. — „А то ви не віцє, же я ту мам биць — у вас тарґ пєрши?" Я му повідай: „Та пшепрашам панский гунир барзо красьнї, же– би я си сподївов, та я би не ішов на торг".
Він юж якоси нич не по́вів, пішов до єгомосця, а я допіро тепер трохи охово́днув.
Аве без то я ся го нич не бо́йов, я юж дос по сьвітї хо́див і нико́го ся не бо́йов, то й єго ся не бою. Аве знайте, я ксе мушу бодай келюшок зорівки¹) випити, то я хтоди зух хвоп, хтоди то ста́ю до розмови з куждим... Дяку, деси там майте фляшку... дейте но... А ви, пане студент (він звернув ся з сим до мене), не будте тиж противни, же ми собі випємо, бо я вам по́вім, же як не випю келюшка зорівки, то я до ничо́го, штоси ми бракує, а сам не знаю што... то мя дашто бо́вит, то ми недобре... Знайте, ту чвовек тілько квопо́ту має, то мусить випити. Я рано, виба́чте, тілько стану, то юж не знаю, чого ся яти. Виме́чу, виба́чте, гній зо стайнї і хо́джу то гев то там, сам не знаю чого. Аве по́вім же́нї: „Іду до Гриця пожичити то се́го, то́го“, а я тимчасом до Хаіма, випю же́би тилько хоц за три ґрайцари, і юж инакший. І буду ро́бив цївий ден, навет ми їдиня не в голові, а при тім нико́го ся не бою. Бо то тих прав громацких єст дуже:²) приде не́раз цито возьний, ци то шандар, ци який инший урядник, я ся з ним розмовю і не бо́ю ся.
Я почав переконувати його, що він і без горівки був би розумнїший і відважнїйший, нехай би лише навчив ся читати-писати, ходив до читальнї, слухав того, що читають і розмовляють і т. д., та він перервав моє балаканє.
— Та трудно ми, бачите, вибрати ся з хаупи³). Перемерзне чво́век до повудня в церкви, а по́тім приду, зїм повуде́нок, закурю си файку, тай вечер приде і треба худобі дати, во́ди принести... Йой, пане студент, я би не знати-што дов, же́би я хоц десяту часть то́го знов, што ви; я би зараз дов тоту сво́ю хаупу і пововинку поля. Я штоси троха знаю лїтер і пільських і руських, тілько до купи того поскладати не годен.
— Ей, та де нам ста́рим до науки! — вставив радний.
— Та́кой правду пан студент повідают, — мовив далї війт,— я, знайте, бив в Гамерицї, то видїв єм, там кождий гміє читати, а ми аж га́ньба биво... Так як ся зійшли до якої кнейти, то кождий ґазету со́бі читав, і наші люде хоц не гміли читати, то брали ґазети до́-рук і так позирали, же́би други видїли, же то і ми гміємо читати. Я сам так ро́бив, бо там то барз сміют ся з темних людий. Аве без то, то барз добрі єст знати хоц троха на ксіонжцї. Вчений што возне г руки, він іно піздрит і юж знає, што до чого. О, як тот пан студент (і показав на мене) він єст вчений під кождим пунктом, він знає і по руску і по пільску і по нїмецку і по венґерску і по віденьску, і жадного паперика на світї не найдеш, жеби він єго не перездрів.
— І на штож ви, пане, мислите піти ? — запитав мене радний. — Ци на ксєндза, ци на сендзьо́го?
Я відповів, що ще не знаю.
— На сендзьо́го то бе́з-то варта піти, таки урядник, то нич си не робить, цївий ден ино сидит на креслї і часом ряпне дашто пе́ром, і за то бе́ре груби пінязи. На такого то варта вивчити ся.
— А на ксєндза, мислите, же не варта? — запитав війт. — Ци нашо́му єґомосьцьо́ви зле ту, ци што? Іде на них і з живого і з гмервого. Што їм за біда! Ой так, так, і вам, пане студент, юж біда нич не зробит. Недовно́-сте ту биви межи нами, ходиви ту до чкови, памятаю вас барз добрі, таки-сте ще биви мавенки. Аж допіро як есте пішли до вацїнской шкови, то-сте дуже підро́сви, і хоц ви дуже от мене моводши, то і я все мушу вам двоїти⁴), бо ви єст старши на гунорі і я не смів бим вам повісти: ти. Я тиж троха бив у світї, та знаю, як що йде. О, юж несе зорівку. Не противте ся, же со́бі ту випємо по келюшку! Може і ви... аве не знаю... напєте ся... Хоц о́на хвопска, аве о́на єст гарда, міцна... Будте васка́зи, випийте...
Я заявив, що не пю.
— Е, што там не буде́те... раз, два... То знайте, вигризе, виіст вам шитко в серединї, то здорово.
І довго ще він умовляв мене випити з ним „келюшок“, та нарештї, коли я рішучо відмовив ся, він обернув ся до радного словами:
— Куме, дай Боже здоровля!
— Пийте здорови.
— А ви, пане студент, без то барз гунорни... нич не хоче́те с хвопа́ми тримати. Аве никому не гва́рте, же ми ту в читальни пили зорівку, бо знайте, же я без неї не годен бити... А як ся на́пю, то і люстрато́ра ся не бою.
__________________
¹) Чарку горілки.
²) Богато.
³) Хаупа, з польського хата.
⁴) Говорити : ви.
[Лїтературно-науковий вістник, 1907, т. 37, кн.3, с.442—444]
23.07.2017