Григориєвич [Гр. Цеглинський]

 

Покійний професор фільольоґії клясичної і мови руської в Станїславові був сином приватного офіциялїста і родив ся 24. грудня 1844 р. в Хишевицях. Ґімназию покінчив в Бережанах, а фільольоґічний факультет на унїверситетї львівськім в р. 1869, почім обняв місце заступника учителя в Перемишлї, а опісьля і професора в Станїславові. Яко студент унїверситету був чле­ном основателем тов. „Просьвіта“ у Львові. Учителюючи в Ста­нїславові засновав філїю „Просьвіти“, котрої взірцевим голо­вою був до самої смерти; при тій філїї заложив гарну біблїотеку. Не було українсько-руського товариства, котрого-б не був основателем, дїйсним або хоч спомагаючим членом, не було часописи і якого небудь видавництва з українсько-руською тенденциєю, котрі-б не числили єго між своїми постійними передплатниками. Горячий патриотизм, правість характеру, твер­да віра в красшу будуччнну нашого народу, незвичайно ви– тревала праця з посьвяченєм личних взглядів і вигід знаме­нували кожде єго дїло. Справою українсько-руською він жив і дихав, справі тій посьвячував він всї свої сили, а навіть і утле здоровлє. Нї одно лїтературне або і полїтичне видав­ництво, почавши від „Правди“ в 70-тих роках не лишилось без єго помочи і цїнної ради. Жадоба познайомитись основно і широко з українсько-руською устною словесностию заста­вила єго молодого збирати і списувати пісьнї і перекази на­родні і була, здає ся, головним товчком до дуже цїнної працї „Малорусько-нїмецький словар“*), котрою він займав ся вже від кільканайцяти лїт і при котрій перед покінченєм заско­чила єго смерть в наслїдок тяжкої хороби рака в лици. Сей „Словар“ видав автор правописию фонетичною, ним самим зре­формованою, котру наукова анкета на засїданю 25 н. ст. мая с. р. у Львові [гл. „Зоря“ Ч° 11 стор. 215] запропонувала ц. к. мінїстерству просьвіти завести в галицьких школах лю– дових і середних. В цїлій Станїславівщинї мав він велике по­важанє у всїх; щó єго знали: люд любив єго мов рідного бать­ка. Не було днини, в котрій-би селяни не відвідували свого найщиршого приятеля, щó приймав їх з отвертими руками, за­помагаючи їх цїнними радами, книжками, та заохочуючи їх за­кладати читальнї, брацтва тверезости, шпихлїрі, крамницї і т. и. Але не тілько селяни єго відвідували: він також враз з ин­шими вибирав ся в гостї до них, уряджуючи по селах або та­кож і в Станїславові дуже займаючі виклади, в котрих до­тичні науки, прибрані в приманюючу і легку форму, лишались на довго в памяти цїкавих слухачів; згадані виклади стягали сотки охочих науки, а покійник несучи сьвітло науки між мен­ших незрячих братів чув ся найщасливійший. Станїславівська філїя „Просьвіти“ під єго сьвітлим проводом розбудила і осьві­тила селяньство, з поміж котрого вийшов звістний посол Йо­сиф Гурик, котрим Русини справдї гордять ся і вважають єго найзнаменитшим репрезентантом галицького осьвіченого му­жицтва. Та не лише між селянами мав Євг. Ж—кий так ве­лике значінє і повагу: вся інтелїґентна верства нашої суспіль­ности вважала єго своїм провідником, на котре то почестне місце завела єго незвичайна приступність для кождого, не­вимушена щирість і сердечність, ангельська доброта серця, правий характер і взірцевий та мов кришталь чистий патрио– тизм. З відти походить, що він був радним міста Станїсла­вова, членом ради повітової станїславівської, надзорцем філїї „Народної Торговлї“, і т. и. В останних місяцях свого житя брав ще дїяльну участь в заснованю „Читальнї“ [теперішної „Руської Бесїди“] і „Товариства руських жепщин“, сих огнищ национального житя в Станїславові. На жаль одначе не до­велось єму бачити успіху своєї працї в тих товариствах. Умер 19 лютого 1885 р.

 

Григориєвич.

 

_______________

*) ,,Малоруско-нїмецкий словар уложив Євгений Желеховский ц. к. професор ґімназиї в Станїславі". Том І. (А—О). Львів 1886. VIII+1­—589+11 нен. стор. вел. 8°. Том II. Львів 1886 р. 593 — 1117+6 нен. стор. вел. 8°.

 

 

[віньєтка з масонськими символами під текстом про Є.Желехівського. Характерно, що в наступному числі така ж віньєтка є під текстом про Т.Шевченка, а існує припущення про його приналежність до масонства]

 

[Зоря, 1892, ч.14, с.277]

 

03.08.2017