Стівен Міллер

Удавано глибокодумні мислителі використовують префікс «пост» для драматичного ефекту.

 

 

У 2011-му Джефф Медрік опублікував «Епоха жадібності: Тріумф фінансів і падіння Америки з 1970 року по теперішній час». У цьому році Панкадж Мішра опублікував «Епоха гніву: Історія сьогодення». Я думаю, що нинішня епоха має натомість називаються «Епоха пост», бо в останні роки все більше авторів використовують слово з «пост» в якості префікса, щоб утверджувати разючі зміни, що сталися в економічному, релігійному й інтелектуальному ландшафті світу.

 

Багато «пост-слів» існують уже багато століть, але з минулого року пост-слова стають все популярнішими і популярнішими. Лоуренс Саммерс пише у «Washington Post»: «В нас може бути наш перший пост-раціональний президент». Автор в «New Yorker» стурбований тим, що «завтра ми будемо генетично розробляти наш шлях у пост-людське майбутнє». Рецензент з «New York Review of Books» запитує: «У світі пост-віри, пост-релігії і пост-соціалізму — на чому має ґрунтуватися гуманізм?»

 

Як цей письменник [Норман Раш] може говорити про «пост-соціалізм», коли популярний сенатор Берні Сандерс продовжує промувати демократичний соціалізм? І як він може говорити про «пост-релігію», коли відносини Церкви і держави постійно в США дебатуються? Більше того, в недавньому номері «New York Review of Books» китайський експерт аналізує «вражаюче релігійне відродження Китаю», зазначивши, що протестантизм «в Китаї зростає в геометричній прогресії».

 

«Пост-християнин» нещодавно став популярним словом, почасти завдяки бестселеру Рода Дреєра «Вибір Бенедикта: Стратегія для християн в пост-християнській країні» [The Benedict Option: A Strategy  for  Christians in a Post-Christian Nation]. Однак хоча приблизно 25% американців тепер кажуть, що вони ніяк релігійно не афілійовані, християнське богослужіння залишається потужним нуртом в американському житті.

 

У минулому році слово «пост-правда» було обране словом року Оксфордського словника, бо його використання різко зросло, досягши піку після Брекзіту і, знов, — після президентських виборів у США. Оксфордський словник англійської мови визначає «пост-правду» як таке, що «відноситься або позначає обставини, при яких об'єктивні факти менше впливають на формування громадської думки, ніж заклики до емоцій і персональних переконань».

 

Невже тепер правда у більшому забутті, ніж, скажімо, в часи Семюеля Джонсона? У 1751 році він писав, що «дійсно, в цій корупції людства є велика спокуса відмовитися від правди». Багато голосів в пресі сповнені рішучості переконати нас у тому, що наша епоха є унікальною. Рецензент у «Times Literary Supplement» нарікає на «постмодерний світ, у якому правда вважається passé [застарілою]», але хто ж вважає правду passé?

 

Автори ж, які використовують термін «пост-правда», розповідаючи про своє повсякденне життя, вважають, що їх подружжя, лікарі і бухгалтери говорять правду. І все ще є у світі місця, де журналісти ризикують своїм життям, щоби розповісти цю правду. Ні в чому такому, що наближається до світу пост-правди, ми не живем.

 

А пост-слова продовжують розмножуватися, бо вони сигналізують читачам: «Я — глибокодумний мислитель». Але це рідкісне співпадіння.

 

Остання книга Стівена Міллера — «Walking New York: Reflections of American Writers from Walt Whitman to Teju Cole.» [Спацеруючи Нью-Йорком: роздуми американських письменників — від Волта Вітмена до Тежу Коула].

 


Stephen Miller
This Letter Arrives With ‘Post Age’ Due
The Wall Street Journal, 11.07.2017
Зреферував О.Д.

 

12.07.2017