Чого Трамп міг би навчитися в Ніксона про збереження стану неврівноваженості у ворогів.
Радник з національної безпеки Генрі Кіссінджер якось дав певну корисну пораду Леонарду Ґарменту, юрисконсульту Білого дому в адміністрації Ніксона — як найкраще давати собі раду з пронозливими совєтськими дипломатами, що намагалися передбачити внутрішню роботу думки 37-го президента.
«Якщо вам трапиться шанс, — порадив Кіссінджер Ґарменту в 1969 році, — створіть враження, що Ніксон почасти "божевільний": звісно, надзвичайно розумний, добре організований та досвідчений, однак в моменти стресу чи особистих викликів непередбачуваний і здатний на криваву брутальність».
Те, що згодом в міжнародних відносинах дістало назву «теорії божевільного» Ніксона, — не безумство. Президента, дії якого легко передбачити, легко обіграти. Суперник, який знає межі політики адміністрації чи її схильність ризикувати, швидко встановить свою власну зону безкарності. Лише подумайте про Хо Ші Міна і Ліндона Джонсона, Хомейні й Картера, Путіна та Обаму.
Одна з передвиборчих обіцянок Дональда Трампа — повернути правильний різновид божевілля в американську зовнішню політику, так само, як це зробила адміністрація Ніксона зі станом ядерної бойової готовності у 1973 році, що зупинило вторгнення Совєтів у війну Судного дня. Добрим раннім знаком на користь цього був телефонний дзвінок Трампа до президента Тайваню у грудні, а відтак його публічні роздуми про можливість обговорення політики одного Китаю. Якщо Пекін хоче використати неоднозначні способи, щоб домінувати у Південно-Китайському морі, то чому Вашинґтон не може завдати удару у відповідь своїми власними неоднозначними прийомами?
Можливо, нова адміністрація знайде свій шлях, щоб повернутися до цього типу хитрощів. Бо наразі все, що ми бачимо від президента Трампа, — це неправильний різновид божевілля: вередливий, контрпродуктивний, жорстокий і тупий.
Стільки всього стало очевидним після суботньої президентської заборони приймати біженців. І після призначення Стіва Беннона до Ради національної безпеки, і з усуненням звідти голови Об'єднаних комітетів начальників штабів. І після повідомлення в середу, що Мексика платитиме за стіну. І після виходу з торговельної угоди про Транстихоокеанське партнерство в понеділок, і після аґресивно протекціоністських тем у його інавґураційній промові. І після його виступу в штаб-квартирі ЦРУ. І після його нестримної фіксації на розмірі натовпу та на гаданих фальсифікаціях виборів.
Якщо задуматися, то чи не єдине зроблене президентом минулого тижня, що створює видимість почуття міри чи стриманості, так це його суботній дзвінок до Владіміра Путіна, який сам становить зі себе ще один приклад неправильного різновиду божевілля.
Проблема тут починається з нездатності взяти до уваги Кіссінджерову родзинку: теорія божевільного мусить ґрунтуватися на припущенні, що хтось один є сповна розуму. Вона є допустимою в моменти кризи, а не в повсякденному управлінні. І в ній закладено, що мішенями мають бути вороги Америки — Совєти у випадку Ґармента, — а не друзі, як президент Мексики Енріке Пенья Ньєто.
Теорія божевілля — це також і теорія хитрощів, вибивання своїх внутрішніх та зовнішніх опонентів з рівноваги. Уявіть: якщо б замість заборони на приймання біженців адміністрація оголосила би про намір прискорити процедуру розгляду заяв на імміґрацію для тисяч перекладачів, які допомагали військовим силам США в Афганістані та Іраку, навіть якщо усі інші заяви підлягали б ретельнішій перевірці. Це було б добре божевілля, нагадування, що Трамп може шанувати свої політичні обіцянки, навіть тоді, коли вшановує мусульманських друзів Америки.
Правильний різновид божевілля передовсім потребує достатнього рівня невизначеності, щоб забезпечити поле для політичного та дипломатичного маневру. З Трампом іноді важко сказати, чи його висловлювання на серіо чи жартома — напівіронічна поза, що добре прислужилася йому під час кампанії. Однак поки що ця адміністрація спромоглася лише заганяти себе в кут, де їй доведеться або цофнутися, або подвоїти ставку. Це божевілля особливо небезпечного різновиду.
Можливо, я неправильно тлумачу наміри адміністрації. Може, її ідея божевілля полягає у тому, щоб увігнати півкраїни в стан напівпостійного паралічу, довести до точки національного виснаження від свого власного обурення. Однак я щодо цього маю сумнів. Справжня теорія божевілля вимагає презумпції розуму, якої ще ніхто в цій адміністрації не заслужив. Як сигара Зиґмунда Фройда, іноді божевілля — це лише божевілля.
Тож що робити адміністрації Трампа? Ось кілька пропозицій. Запросити послів Польщі, України та Балтійських держав у Білий дім цієї весни, щоб урочисто відзначити 77-му річницю масакри в катинському лісі. Опублікувати заяву, в якій привітати з китайським Новим роком, цитуючи поезію ув'язненого лауреата Нобелівської премії миру Лю Сяобо. Тихо перенести Посольство США в Ізраїлі, змінивши лиш вивіску на Консульстві США в Єрусалимі.
Якщо президент хоче приголомшити своїх критиків разючою тишею, то це буде гарний різновид божевілля. Наразі ще не надто пізно.
Bret Stephens
The Wrong Kind of Crazy
WSJ, 30.01.2017
Зреферувала Леся Стахнів