Як Трамп виграв — в двох вимірах

Дослідження показало, що електорат 2016 року був консервативний більше соціально, аніж економічно.

До приходу Дональда Трампа республіканський істеблішмент визначав політику, як правило, вздовж одновимірної економічної осі. Хоча й вони були партією зростання і можливостей, їхні демократичні опоненти були соціалістами. Цю точку зору відобразила кандидатура Мітта Ромні. План на 59 пунктів сенсовних ідей вільного ринку з його кампанії став маніфестом для переконаних республіканців. Але крім них його ніхто ніколи не читав. Республіканська одновимірна людина залишилась на смітнику 2012 року.

Лі Друтман з Групи дослідження виборів ("Voter Study Group") нещодавно в анкеті, в якій просили виборців 2016 року визначити, як вони голосували і як сприймали різні економічні і соціальні питання, вийшов за рамки спрощеної парадиґми "лівий-правий". Отримані результати Друтман наніс на діаграму, де горизонтальною віссю були економічні уподобання, а вертикальною — соціальні. Діаграма проявила деякі несподівані аспекти американської політики.

(клікнути для збільшення)

Більшість виборців Гілларі Клінтон були глибоко ліберальними за обома осями. Сюрпризом стали виборці Трампа, які були дуже консервативні в соціальних питаннях, але помірковані в економічних. За підрахунками Друтмана, 73% всіх виборців в економічних питаннях позиціонувалися зліва від центру. Більшість решти прихильників Трампа в економічних питаннях виявилися досить поміркованими.

Після виборів так звані невер-трампери [прихильники руху NeverTrump] стверджували, що кожен з республіканських кандидатів також би виграв у Клінтон. Цифри Друтмана показують, що це нереалістична мрія. Такий кандидат у президенти, як Тед Крус, який з точки зору економічної політики сам визначає себе правим, майже на три четвертих базується в електораті іншого табору. Такий кандидат навряд чи пройде надто далеко.

Хоча величезна більшість голосів в економічних питаннях були лібералами, незначна більшість (52%) у верхній частині діаграми були соціальними консерваторами — достатньо, щоб перехилити невизначених виборців на користь Трампа. Лише 3,8% виборців були лібертаріанського (нижній правий квадрант), соціально-ліберального чи економічно-консервативного спрямування. Вони розділили свої голоси порівну між Трампом та Гілларі Клінтон.

Принципові відмінності між цими двома партіями зводилися до соціальних проблем — таких як "гордість в Америці", "імміграція" і, особливо, моральні питання, як, наприклад, аборти і одностатеві шлюби. Соціально-консервативна активність, яка помогла обрати Трампа, пробудилась, коли виборці усвідомили, що ліберальна аґенда є чимось більшим за захист сексуальних меншин. Її, виявилось, стосували і як меч проти соціальних консерваторів.

Виборці Трампа, мабуть, бурчали проти рішення Верховного суду в 2015 році в справі Оберґефелла проти Годжеса, але одностатеві шлюби нікому в кишеню не залізли і жодних великих політичних протестів не викликали. Однак це змінилося, коли гомосексуальні активісти почали використовувати свої новозавойовані права, щоб усувати релігійних віруючих з бізнесу.

Зокрема, демократи "залізли в кишеню" до виборців-католиків, основного блоку невизначених ("свінґових") виборців в Америці. Демократи минулого просто би жахнулися, дізнавшись, що їхня партія змушує віруючих католиків відчувати себе небажаними: це саме те, що, на їхню думку, мали б робити республіканці. Але Трамп пильнував білих католиків, і вони забезпечили йому достатній для перемоги відрив в Пенсільванії, Огайо і Мічігані. Ці три штати визначили результат виборів.

Отже, ласим кавалком в американській політиці є верхній лівий квадрант подвійної більшості: економічні ліберали і соціал-консерватори. В цьому місці виграються президентські вибори, і переможцем, як правило, буде кандидат, який омине питання соціального захисту та обіцятиме призначити суддів за лекалами Антоніна Скаліа. Іншими словами —Дональд Трамп. Друтман назвав таких виборців популістами, але я би надав перевагу терміну, яким сам Трамп звернувся до них: республіканська "робітнича партія". Вони становили близько 30% виборців в 2016 році, і вони розділилися 3 до 1 на користь Трампа.

Що в майбутньому? Демократи знають, що вони в безвихідній ситуації. Вони хотіли б знати, як їм достукатися до забутого виборця у глибинці, але «Краща угода» [“Better Deal”], з якою вони вийшли минулого місяця, — це просто більш ліва економіка. Проблема демократів у тому, що вони вже зацементували свої проблеми. Це якщо говорити про соціальну сторону, де вони слабкі. Важко зрозуміти, як вони можуть пом'якшити свої максималістські позиції стосовно абортів, Black Lives Matter [Рух проти насилля органів правопорядку проти афроамериканців] і транссексуалів. Мало би змінитися все нинішнє керівництво Демократичної партії.

Навряд чи це станеться. Замість цього демократи будуть робити ставку на торжество своїх соціально-ліберальних ідей, що ними забивають голови студентам в наших університетах і проповідують в більшості медіа. Вони вважають, що коло історії, до якого так часто апелював президент Обама, котиться тільки по їхній траєкторії і що вся історія рухається в їхньому напрямку. Все, що було раніше, було всього лиш прологом апофеозу історії в особі Обами і Клінтон — це теорія історії вігів Герберта Баттерфілда, вбрана в стратегію кампанії.

Республіканці перемогли на президентських виборах 2016 року, але це не зробило управління легшим. Через розділення повноважень нині існує дві — або навіть більше — різні республіканські партії. На президентських виборах, однак, майбутнім американської політики стане Республіканська робітнича партія.

Ф. Баклі, професор юридичної школи Скаліа в університеті Джорджа Мейсона, автор книги “The Way Back: Restoring the Promise of America” [«Шлях назад: відновлення американської надії»].