комедія на 3 дії Карлa Ґольдоні.
Львівській Український Театр виставив 1 ц. м. вперше у Львові комедію на 3 дії Карла Ґольдоні "Самодури" в перекладі І. Стешенка та С. Дубровського. Цією виставою, що йшла в постанові режисера Осипа Гірняка і бyла справжнім пиром для вибагливої театральної публики, закінчив наш столичний театр дуже гідно свій перший сезон в нових умовинах життя і праці.
Автор пєси Ґольдоні (1707—1793) широко відомий обновник італійського театру на межі двох епох. З професії адвокат, людина незвичайно жива й рухлива, вже замолоду став писати пєси, в яких сам виступав на сцені. Непосидюча вдача й темперамент гнали його довго з місця на місце, поки нарешті не осів на якийсь час (1736) у Венеції, де управляв уже виключно комедію. Там і зродились найкращі його комедії, яких написав у свому житті щось до 300, і з яких кільканадцять виставляють ще й сьогодні на найкращих европейських сценах. Пізніше Ґольдоні їздив знову ще довго з одного міста до другого, де виступав на пeреміну та зі змінним щастям то як адвокат, то як драматург. Помер у Парижі, де провів останні роки свого життя.
У своїх комедіях Ґольдоні змалював у головниx рисах дуже вірно національний характер сучасної йому доби і став любимцем народу, подібно як Молієр у Франції, що був усе життя майстром і зразком для великого італійця. Вага творчости Ґольдоні в тому, що він не тільки оживив, але й відродив італійський театр, створивши в своїх пєсах, замість дотеперішніх персонажів-масок, наскрізь живих, природних людей, що живуть такими самими почуваннями, ідеями і пристрастями, як ми всі. Хоч як багато його комедій має карнавалові мотиви (в тих часах театральні вистави йшли головно в карнавалі), проте в них так багато загальнолюдського, вічно актуального, що інтелігентна публика бавиться на комедіях Ґольдоні ще й сьогодні, наче на найкращих модерних пєсах.
Таке вийшло і з виставою "Самодурів" на львівській сцені. Хоч комедія написана майже двісті років тому, то завдяки її легким діяльоґам і погідному гуморові, як не менше завдяки знаменитій режисерії і талановитим виконавцям, усі глядачі провели дуже приємний вечір. До успіху вистави причинилася теж музична ілюстрація д-ра Б. Кудрика, вся витримана в стилі епохи (таку ж музичну ілюстрацію до старих пєс вводжено часто в театрах Райнгардта). Гарні, стилеві декорації дав мистець М. Дмитренко. В цьому міcцi мусимо теж піднести зразковий переклад пєси (за ввесь вечір ми зауважили тільки кілька мовних прогріхів: "зараз" у значінні "тепер"; оженитися на ній, зам. з нею; зносити життя, зам. терпіти життя; через силу, зам. на силу). І ще одна невидальщина в нашому театрі: вистава йшла без суфлера, що само собою вказує на солідну підготову до неї.
Головну ролю в "Самодурах" грав режисер вистави О. Гірняк, що створив просто чудовий тип деспота і скупаря в одній особі (Люнардо). Йому гідно секундувала О. Добровольська (Феліче), ґраціозна, вимовна і хитра венеціянка. Софія Стадникова (тітка Маріна) нагадувала нам найкращі свої часи. В новій ролі побачили ми Стефу Стадниківну — в ролі замужної, хоч і молоденької жінки (Марґаріта). Як у ролях смотриків, так і в цій характеристичній ролі виявила С. Стадниківна свій великий талант і дала нам нову сценічну креацію. В ролі молоденької, незрівноваженої, примховатої Лючієтти виступила успіхом В. Копестинська. Що ж до виконавців мужчин, то на велику похвалу заслуговують передовсім: Б. Паздрій як бурмило Сімон, І. Гірняк як воджений за ніс рідною жінкою Канчіяно (знаменита маска!) і В. Шашарівський як скупендряга Мавріціо; всі три вони і мімікою і кожним своїм порухом, і кожним словом доказували, що вміють вчутися в епоху і створили направду ориґінальні, живі типи того часу. В епізодичних ролях не мали великого поля до попису ні Є. Курило в ролі ґрафа Ріккардо, ні О. Сліпенький в ролі залюбленого від першого погляду молоденького Фелепеттo, всe ж таки оба були наскрізь переконливі і своєю грою достроювались уповні до інших виконавців.
В цілості вистава "Самодурів" першорядна і приносить велику честь нашому театрові. В такій постанові і в такому виконанні, яке я бачив вчора на премієрі, можна б її сміливо показати на найкращій европейській сцені.
[Краківські вісті]
08.07.1942