Де-що про монетарну реформу.

І.

Доки в нашій державі нїхто не порушував сеї вельми дразливої квестії валютової, доти й люде мало интерезувались нашими грошима, их стійностію, вартостію, цїною, практичностію, а що найважнїйше их будучностію. Однак коли наш міністер фінансів неждано піднїс нам майже під сам ніс несподїваний даруночок в прекрасній формі проєкту заведеня одноцїльної монети золотої, від того часу особливо по часописях нїмецких розпочалась вести завзята борба. Майже цїлий дневникарскій австріскій світ подїлив ся на два табори великі і станув супротив себе зі всїми можливими доказами: одні боронять можности і стійности лиш одної монети золотої, другі раді би бачити валюту подвійну, золоту і срібну, або раді би бачити у нас біметалізм.

В нашім краю не обявляєсь та борба так завзято анї між суспільностію самою, анї не виринула она навіть між друкованими стрічками наших часописей, — ми мабуть до всїх тих фінансових подвигів нашої держави відносимось майже рівнодушно, а може й раді би ми побачити на наших ярмарках та торгах дрібненькі золоті гроші та задзвонити ними бодай раз на рік в своїй кишени, думаючи, що заведенє золотої монети в нашій державі не відібє ся на наших маленьких интересах. А прецїнь сама річ маєсь трохи инакше.

Майже нема тяжшого питаня в цїлій науцї про економію, як квестія монетарна. Навіть трактати про торговлю, про охоронні мита, про питаня соціяльні переплїтані з різними політичними поглядами дадуть ся пояснити скорше, нїж сама монетарна квестія. Я, скілько міг, информував ся про теперішну монетарну річ в Австрії з нїмецких часописей, а сути єї глядав в дїлах анґлійских Спенсера, Ґошена а вкінци в розвідках Пайґерта та Мілєвского; з них міг я виснувати для себе свій, може неконче добрий, погляд на цїлу квестію і ним хочу подїлити ся з Вп. читателями "Дѣла".

Не тілько нас Русинів, але навіть і наших сусїдів-Поляків, котрі нинї бодай мають важкій голос у внутрішній політицї і в житю нашої держави, мало обходить монетарна квестія, — хоч дуже легко кождий може дійти до того непохитного пересвідченя, що заведенє відмінної монети може для одних интересів, продуктів та промислу викопати могилу, другим же отворити світлу будучність, — а все-таки і у нас нинї неоден рад би вже раз знати: чи зістане ся старий наш ґульден, чи може біднягу витисне золота корона раз на все, а в наших кишенях забреньчать дрібненькі сотики, наче блищачі остроги у молодого офіцира. І дїйстно варта би знати, якій вплив може зробити золота монета на наш хлїборобскій край, в котрім нема анї фабрик анї величезних банкирів анї широко розвитого промислу та торговлї.

Всї виднїйші учені економісти нашої держави майже сходять ся в тім, що заведенє у нас одної тілько золотої монети було би нехосенне для більшої части населеня Австрії, бо она нїколи своєю економічною силою не може навіть в десятій части дорівняти засібности Анґлії, котра нинї єсть торжником цїлого світа, длятого ми при нашій монетарній реформі навіть за идеал а не тілько за примір не можемо ставити собі Анґлії та зважати на то, що она завела у себе монету золоту. Однак кождий, кому хоч трошечка відомі нинїшні монетарні відносини в цїлій Европі а особливо в нашій державі, від разу без найменшої застанови скаже, що Австріа зі своїми банкнотами паперовими та взагалї зі своєю цїлою монетою мусить чи скорше чи пізнїйше зробити якійсь лад, єсли хоче держати ся за руки і в відносинах економічних та торговельних з тими державами, в котрими заключила і мілітарний тридержавний союз, або яснїйше сказавши, єсли хоче тїснїйше злучити ся з Нїмеччиною.

ІІ.

Цїлий великій клопіт, якій зродив ся в квестії монетарній не тілько у нас, але обняв собою також фінанси чи менницю других держав, а особливо в Россії, лежить в тім, що сама дотична держава, без порозуміня з другими державами, рішає до сего часу о тім, котрий металь [чи золото чи срібло] має становити в єї окрузї суть монети. Анґлія завела у себе монету золоту, се значить, що наколи довжник хоче н. пр. віддати свій довг 100 зр., то він не може єго там заплатити сріблом, тілько мусить покрити єго відповідною скількостію золота. Однак ся Анґлія, котра в Европі побрязкує лиш золотою монетою, уміла в своїй спекулятивній голові знайти відповідне місце, де би могла позбути ся з великим хісном свого срібла, — она завела в своїх просторих та богатих Индіях монету срібну так, що там знов в назеденім примірі довжник покриває свій довг тілько сріблом.

Велика часть держав европейских послугує ся до сего часу бодай на папери монетою біметалічною, се значить: они за матеріял до робленя чи вибиваня грошей уживають золота і срібла. В роцї 1867 Франція, Италія, Бельґія, Швейцарія, Румунія і Греція заключили між собою біметалічну "унію латиньску", згодили ся на то, що довг, затягнений в золотї, можна сплатити після волї і вподоби довжника золотом або сріблом, а щоби відповідно до вартости золота оцїнити вартість срібла, поставили они відношенє 1:15½, так що за 1 кл. золота в роцї 1867 можна було дістати 15½ кл. срібла. І тої норми держали ся згадані держави при всяких обчисленях сплачуваня монетою срібною довгів затягнених в золотї і на відворіт.

Однак і до тої досить хосенної для населеня згаданих держав монетарної "Унії латиньскої" приложила Нїмеччина свою Аресову еґоїстичну руку та й повалила єї об землю. Вигравши війну з Францією 1873 р., Прусаки хотїли бути від разу панами та геґемонами цїлої Европи, а бодай забажали дорівняти Анґлії не тілько силою мілітарною, але також своїми фінансами та економією, котрою бажали на віки вічні убити покорену та здоптану сусїдку Францію. Після своїх далекосяглих утопійних плянів зачала Нїмеччина зараз по пруско-францускій війнї заводити у себе золоту монету, на місце монети срібної. Однак она мала до того року у себе дуже много срібла в своїх талярах, длятого постановила стягнути з обігу всї свої срібні гроші і постепенно в означених відступах вивести их на торги до Франції і там продати за золото. В лїтах 1873 і 1874 Нїмеччина продавала свое стягнене з обігу срібло не тілько на торгах француских, але й на торгах всїх держав звязаних монетарною "унією латиньскою" по 15½ срібла за 1 кл. золота, думаючи, що й дальше робота тая пійде гладко та що Нїмеччина тим способом зможе для заведеня у себе золотої монети придбати відповідну скількість золота. Але що з того! На такій "коммерческой сдїлцї" проворної Нїмеччини спізналась не тілько Франція, але й другі интересовані держави, приходячи до того пересвідченя, що прускій тим способом ведений интерес може обрабувати из золота згадані в "унії латиньскій'' держави, — длятого на торгах раптом піднеслась цїна золота, а цїна срібла так зачала впадати, що вже в 1874 роцї зa 1 кл. золота треба було дати 16¾ кл. срібла, в роцї 1880 18 кл. срібла, а в 1890 роцї за 1 кл. золота плачено аж 22 кл. срібла. До того причинилось і се, що копальнї каліфорнійскі та австральскі зачали менше, нїж давнїйших лїт, достатчати золота, за те знов продукція срібла збільшала ся з кождим днем, а з нею росла що-раз більше подажа срібла та попит на торгах за золотом. Сі причини змінили cамі собою згадане в пунктаціях "унії латиньскої" відношенє 1:15½ золота до срібла і приневолили Францію та й другі держави звернути пильну увагу на монетарну роботу Нїмеччини. При тім і се треба згадати, що Нїмеччина на торгах уперто держалась обнятої в пунктаціях "унії латиньскої" пропорції 1:15½ і хотїла, зі стратою интересованих держав, придбати собі золота дешево. Франція, щоб охоронитись перед можливою втратою монетарною, заклявзумовала число срібної монети, а в роцї 1878 француска менниця перестала приймати пруске срібло і застановила вибиванє срібних монет. Таке поступованє охоронило "унію латиньску" від можливих та нехибних втрат, однак спровадило за собою ще більшу знижку срібла, а "унія латиньска", вибиваючи тілько золоту монету, в дїйстности перейшла до одної монети золотої, додаючи ще до дaвнїйшиx клявзуль примітку, що довжникови вільно тілько 100 франків сплатити сріблом, висшу же суму свого довгу мусить покрити золотом. Так отже срібло в державах обнятих "латиньскою унією" втратило також на вартости і зійшло на другорядну монету.

ІІІ.

Пруси зі своїми Бісмарками та Мольтками, зі своєю мілітарною силою могли здавити Данцїв, Австрію та Францію, але зломити духа народів, переломати их самоохорону своєю проворностію не зміг нaвіть зелїзний упертий князь, перед котрим дрожала цїла Европа. Рад-не-рад, побачивши додаткові постанови "латиньскої унії", мусїв махнути рукою на усміхаючу ся надїю проміни срібла на золото, кози на вола, і так пів міліярда срібних марок нїмецкиx лишилось таки в Нїмеччинї в монетї срібній до нинїшного дня, а хотяй в Прусах на папери єсть золотий монометалізм, то в практицї до заспокоєня і покритя довгу уживаєсь також срібла.

В роцї 1873 і американьскі Сполучені держави завели у себе одну золоту монету, однак уже по пятьох лїтах пересвідчили ся, що не тілько держава, але й цїле населенє виходить на тій монетї дуже лихо, то длятого в роцї 1878 вернули до подвійної монети, перепрошуючи ся з відкиненим сріблом.

Через довгі, не під кождим взглядом щасливі війни, які наша держава мусїла вести почавши від війн Наполеоньских а скінчивши на війнї прускій, фінансова сила держави була обнизила ся так, що нею годї було покрити біжучих видатків, а дефіцит за дефіцитом отвирав ся що року. У нас, як в Россії, з конечности заведено також паперовий банкнот, зрівнюючи єго з вартостію монета срібної, так що в Австрії єсть монетарний біметалізм, але не чисто-монетарний, лиш паперово-срібний. Через довшій мир змогла сила податкова а взглядно фінанси австрійскі о стілько поправитись та станути на такім щасливім ступени, що у нас від двох чи трех лїт почато промишляти над усуненєм монетарної аномалії та о реформі цїлої монети австрійскої.

Ми з того легенько тепер можемо поняти, що держави навіть економічно прекрасно розвиті, котрі своєю продуктивностію та засібностію дуже впливають на своїх суcїдів, реформують свою монету після свого автономічного законодатства, незалежно від своїх сусїдів і навіть не питаючись их о пораду, — однак навіть не можна й погадати про се, щоби друга держава не могла впливати на монету своєї сусїдки: переміна монети в одній державі зміняє пропорцію срібла до золота або паперу до срібла в другій державі, як то ми бачили наглядно на Нїмеччинї і Франції. Ба що більше: де-коли піднята монетарна реформа в одній держава приневолює другу завести у себе самоохоронні средства, а де-коли навіть хопити ся не конче правних средств peпpeciйниx.

Все те можна би обминути, єсли-б тілько змогло довестись до того, аби у всяких квecтiяx монетарних всї держави згодились на два металї, на срібло і золото, установили відповідну пропорцію одного до другого та кермувались законами справедливости. Нинї погляд сей єсть тілько утопією, хотяй він потрафив знайти для себе богато приклонників в Анґлії, — але-ж котра идея, навіть воплощена в найкрасші людскі подвиги та героїчні великі дїла, не була з самого свого початку утопією?! Впрочім з дальшої моєї розвідки вийде ясно, що люде, боронячи монометалізму золота, мають в тім свій власний еґоїстичний интерес, так, як і подвійна срібно-золота монета, для певних кляс людскости а навіть промислу може більшій хосен принести, нїж сама монета золота. Тут на дорозї монетарної реформи зустрінулись два велити цїлої людскости зі своїми квестіями житя, великій кaпiтaл і робітник, та й кожний з них хоче боронити свого загроженого я.

[Дѣло,29.06.1892]

IV.

Найбільші хиби при оборотї монети виходять з того, що гріш не має постійної вартости та ціни, а потім, що єго обсяг обороту обмежений нинї політичними границями поодиноких держав. Кожда монета повинна мати як найбільшу теріторію свого переходу з рук до рук, бо тілько тогди вартість єї не зможе потягнути за собою утрати интересів поодиноких осіб.

Кожда монета повинна служити двом призначеним цїлям: она єсть мірою вартости якогось предмету, як в торговли товару, в ремеслї і фабрицї продукту, а навіть відповідного кусника землї та працї ро бітнака, — по друге, кожда монета єсть средством виплати. Означуюча вартість якогось предмету, говоримо, що він варт 3, 5, 8, 15 зр., так як ширину або висоту якогось предмету мірила ми колись сяжнем, нинї-ж до того вживаємо метра. Возьмімь напримір, що хочемо змірити ширину якогось дому, — чи буде она вірна, коли ми будемо ви мірити мірою [сяжнем чи метром] з живого срібла або алькоголю? Тажь тая міра в лїтї буде довша, а в зимі стягнесь і стане о много коротша, тож і цифра з нашого поміру не буде все однакова, тілько инша в зимі а инша в лїтї.

Так само нинї монета яко міра цїни і вартости єсть так непостійною і хиткою, що нею годї докладно і однаково в кождім часї оцїнити вартість предмету. Знаємо вже, що срібло все більше та більше стаєсь дешевим, длятого і міра вартости зроблена зі срібла стаєсь що року меншою, — длятого срібний гріш, котрий пpимipoм перед трицятьми роками мав вартість 10 зр., нинї вже впав на 9 зр., длятого і за предмет якійсь, за котрий ми перед трицятьма лїтами платили 15 зр., нинї мусимо заплатити більше, бо самі срібні гроші подешевіли, — взагалї вартість всїх предметів, котрих цїну міримо сріблом, піднесла ся за для знижки самого срібла, а ми в щоденнім житю прозвала се — дорожнею.

Щоби лїпше поняти хиткість нашої срібної монети, вoзьмiм за пpимip позичку. Хтось перед пятьдесятьма роками позичив у другого чоловіка 100 зр. сріблом, через 50 лїт платив єму провізію, нинї-ж хоче вірителеви віддати позичений у него капітал. Єсли віддасть нинї 100 зр. сріблом, скривдить вірителя, бо перед 50 роками срібло було дорожше; єсли-ж заплатить скількостію срібла після нинїшного курсу, скривдить себе, — взагалї на депреціяції [знижцї] срібла зле вийшов і один і другій. До одного і другого віддїлу [до віддїлу вірителя і до віддїлу довжника] в житю щоденнім належать цїлі верстви суспільности, а знижка монети відбиваєсь некористно на найконечнїйших средствах их удержаня.

От хоч-би кляса уряднича, — чи-ж она через депреціяцію [знижку] срібла не тратить на своїй пенсії? Таж держава заключила з тою клясою може перед 30 лїтами умову, після котрої зобовязала ся кождому свому урядникови платити якусь означену суму: 50, 70, 80 зр. місячно. Срібло нинї впало, тож ті пенсії повинні піднестись після вартости монети на яких 65, 85, 97 зр., — тимчасом они лишились незміненими, а всї продукти людскої працї через знижку срібла подорожіли. Чи ж ми самі не памятаємо, що за то само одінє, за котре нинї платимо 30 зр., перед 15 лїтами платило ся може з — 20 зр.? Так само подорожіли хлїб, мясо, молоко і всяка пожива, подорожіли опал і мешканє, ба навіть слуга і робітник, хоч і цїна єго працї дуже часто не підносить ся пропорціонально до дорожнї, пенсія-ж лишилась тая сама, яка була перед трицятьма роками. До знижки особливо нашої срібної австрійскої монети, до єї хиткости і непостійности причинила ся найбільше Нїмеччина через свій гуртовний вивіз срібла на торги всесвітні, так само, як тая сама Нїмеччина своєю мілітарною силою та грізною воєнною позою змушує нас подумати раз про реформу нашої монети.

V.

Цїлком инакше стоїть річ з монетою золотою. Від року 1873-го через то, що продукція золота в Каліфорнії і Австралії зменшила ся, а продукція і подажа срібла на торгах дуже піднесла ся, зачало золото що-раз більше йти в гору, навіть не можна докладно та пропорціонально нинї оцїнити, до якої висоти в означенім часї дійде вартість єго, — она имовірно буде все нерівномірно рости та збільшати ся. Ся знижка чи дорожня золота при заведеню золотої монети наганяє великій зиск та доробок великому капіталови, — она нерозмірно та непропорціонально підносить пенсію урядникови, бо він, побираючи єї в золотї, теоретично побирає тоту саму суму, але фактично дістає о стілько більше, о скілько висше в своїй цїнї підскочило золото. Однак за те дорожня золота і піднесенє єго вартости впливає дуже некористно на фінансові интереси держави, на дїла довжника і продуцента землеплодів, на промисл ба навіть на платню самого робітника. Таж держава, платячи пенсії урядникам золотою монетою, платить им фактично о стілько більше, о скілько подорожіло золото, а ся звижка в виплатї єсть для неї втратою. Так само і довжник, котрий нинї в золотій монетї позичить у вірителя 100 зр., при сплатї довгу за яких десять лїт номінально заплатить 100 зр. золотом, але на дїлї — скоро золото буде дорожіти — покриє свій довг може аж 130-ма зр., отже біднїйшій потерпить велику втрату, капітал же і віритель вложить в свою кишеню великій, нїчим не заслужений зиск. Длятого в интересї банкирів, лихварів та великого капіталу лежить, щоби в нашій державі завести монету зологу, бо тогдї банки при кождоразовій звижцї золота [єго дорожні] будуть мати великій зиск та несправедливий доробок, заплачений бідним довжником, робучим продуцентом поживи та других предметів, потрібних до удержаня людского житя.

Але чи нам, особливо хлїборобами, і взагалї чи нашому хлїборобскому краєви [увзглядняючи як малу так і більшу галицку посїлість] заведенє золотої монети принесе великій хосен, — о тім позволю собі сумнїватись. Utinam falsus vates sim, однак, менї здає ся, що по заведеню золотої монети всї продукти нашої землї — як збіже, мясо, овочі ба навіть фабричні вироби, як сукно, шкіри та друге, — мусять ставати ся чим-раз дешевшими, після того, о скілько золото буде підноситись в своїй вартости, — одна тілько бюрократія буде тогди рада своїми пенсіями. З часом по заведеню золотої монети можемо дійти навіть до того, що нам не оплатить ся засївати поля та обрабляти єго трудячими руками, бо наше збіже подешевіє так, що годї буде уторгованим за него грошем покрити всї видатки продукції, а не то оплатите ще податки. То само може стати ся і з фабриками та робітниками. Фабрика через те, що єї продукт спаде в цїнї, мусить свою втрату відбити не на кім иншім, як тілько на робітнику.

Однак ще й з инчого боку та погляду спеціяльно для нашого краю може бути заведенє золотої монети нехосенне. Возьмім тілько до рук докладну статистику нашого ипотечного довгу, то прийдем до того сумного але правдивого пересвідченя, що у нас більша часть — як менчої так і більшої посїлости — задовжилась не тілько по шию, але по самі уха так, що з того болота довгу неодному ледви-ледви ще чуприна виднїєсь. Правда, нинї нашим панам трошечки засвітило ясне сонїчко в повибиване вікно та кинуло кількадесять міліонів ґульденів за викуп галицкої пропінації. Деякі наші економісти [як то писано в "Дѣлї" про посла Ст. Щепановского] тїшать ся та радують ся дуже тим, що наші панове взятим за право пропінаційне грошем заспокоїли свої довги, а декотрі навіть повикупляли маєтки з рук жидів, — дай Боже, щоби наші економічні відносини бодай трошечки полїпшились, — але менї здаєсь, що галицкі аґрарні невідрадні відносини лишать ся й на дальше незміненими. Пани богато гроша за пропінацію вивезли з краю за границю, а як ще що з него мають, то постарають ся, щоб єго розпустити в чужинї, а житє над стан буде знов попихати, их в пропасть затяганя дальших довгів. Хлоп же наш до сего часу не дістав анї зломаного шелюга титулом якогось викупу, — єго не споможено нїчим, але наказано ще давати на индемнізацію, — взагалї у нас лишено хлїбороба без захисту і опіки на поталу проворнїйшому елєментови, котрий своєю захланностію вмiв обскубати єго наче гуску з піря, из добутку та доробку, і втрутити в пропасть довгів.

І як же-ж будуть стояти наші економічні дїла у наших малих господарів по заведеню золотої монети? як буде представляти ся сплачуванє наших довгів? На се дуже легко зможемо відповісти, коли тілько пригадаємо собі на досихчасову дорожню та звижку золота на торгах всесвітних. Довги наші мусять рости, бо ми, хотячи их сплатити, мусимо покривати их на дїлї більшою сумою, нїж ми єї позичимо, — за те-ж наша праця, наші продукти, наше збіже та худоба впадуть в цїнї, а великій капітал, лихварі та вірителї, буде нашою працею ще бІльше, нїж дотепер, живитись та богатїти, набиваючи свої кишенї.

VI.

Зі всего виходить, що анї знижка срібла анї дорожня золота не впливає добре на интереси поодиноких кляс цїлої суспільности. Хиткість цїни та вартости срібла і золота яко монети потягає за собою хиткість eкoнoмiчниx відносин та родить своєю непевностію спекуляцію, різіко, біржу, непевний припадок, а деколи і обманьство. При заведеню золотої монети в нинїшних економічних відносинах можуть наразитись на втрату: держава, хлїбороб, фабрикант, робітник та довжник, — при заведеню-ж монети срібної тратять: урядник, віритель і взагалї великій капітал.

На наші аґрарні не конче відрадні відносини а взглядно на цїни нашого збіжа дуже впливає срібло на торгах анґлійских Индій. Сей богатий та плодородний край продукує так богато твердого збіжа, що річний вивіз єго за границю виносить майже два рази тілько, що річна консумція. До того срібло на индійских торгах в відношеню до золота задержало до сего часу свою первістну високу цїну 1:15½ длятого, бо продажа нїмецкого срібла на торгах европейских нїчого не зашкодила попитови за тим металем на торгах тамошного краю, а по друге, що продукція срібла не тілько в Индіях, але в цїлій Азії, крім одного Сибіру, досить мала. Длятого і индійскій хлїбороб, хоч на торгах европейских возьме за своє збіже менче, нїж европейскій продуцент, то фактично дістав більше, бо уторговане в Европі за индійске збіже срібло має на торгах тамошних вартість і цїну о много більшу, нїж у нас. Тото саме, бодай в части, дасть ся сказати і про деякі продукти Америки, особливо-ж про продукти Сполучених держав. Бо-ж прецїнь кождий — чи то торговець збіжа чи вкінци і консумент — на кождій торговици мало зважає на то: з якого краю походить збіже на торзї, а тілько дивить ся на якість а передовсїм на єго цїну, — єму байдуже, чи то пшениця европейска, индійска чи американьска, аби тілько була добра та дешева, — а власне за-для доброї цїни срібла в Индiяx тамошний xлїбopoб може свій продукт збути в порівнаню до нашого досить дешево. Тим тілько способом можемо пояснити тую величезну подажу [довоженє] индійскои пшеницї на европейскі торги і ярмарки та спродаванє єї за досить низькі цїни. Для нашого хлїборобного господарства таке поведенє индійских продуктів єсть не тілько хоробою але й погибелію, — тота величезна нерівна конкуренція підриває сили нашої продуктивности і заганяє неодного господаря чепитись остаточного средства — безоглядної експльоатації землї, не зважаючи на наслїдки в будучности. Се убиває нераз наші найенерґічнійші змаганя до раціонального піднесеня господарства на нашій ріли, се допоминає ся від держави заведеня охоронного мита для наших продуктів, хоч охоронне мито помагає з огляду на постепенну знижку срібла тілько на кілька лїт.

Однак причиною тої великої аномалії а може навіть нещастя в житю економічнім, не тілько нашого краю, але в житю цїлої нашої держави [особливо відчуває то хлїборобна Угорщина, котра також досить продукує кукурузи та пшеницї] єсть хиткість та непостійність цїни срібла та золота на европейских торгах. Сама наша монета спроваджує за собою упадок та крізу наших відносин, сама монета знижує цїну продуктів нашої працї та труду, сама монета робить то, що на наших торгах купцї більше питають за пшеницею индійскою, нїж за плодом нашої рілї.

[Дѣло, 30.06.1892]

VII.

Говорячи про обсяг ходу гроша, не маю на думцї, щоби була та сама монета для якого комплєксу держав, — нї, я навіть про се й не думаю, щоби наш ґульден міг бути монетою зі своїм значенєм також і для Нїмеччини, Франції, Анґлії і других та й на відворіт, щоби чужі марки, франки та доляри мали значінє нашої монети у нас, — але наука домагає ся того, щоби кожда монета мала в чужій державі валюту або, як звичайно називають, вальор. Се-ж може бути тілько тогди і між тими державами, в котрих бувають вибивані гроші з того самого металю. Для лїпшого зрозуміня тої річи возьмім ось-такій примір.

Якійсь Прусак фабрикант післав до Лондона свій продукт і спродав єго там за анґлійскі гроші золоті, котрі єму до Прус прислано чи то почтою чи зелїзницею. Прусак, одержавши анґлійске золото, удав ся до нїмецкої менницї, заплатив дуже маленькій рабат за перебитє того золота на гроші нїмецкі і дістав потрібний єму до обороту в своїм краю гріш золотий в марках, стративши дуже мало на транспортї та на роботу. Ся страта єсть так незначна і мала, що єї зі всею докладностію можна обчислити наперед.

Цїлком инакше стоїть дїло при веденю торговлї в державах з неоднаковою монетою, н. пр. срібною а золотою. От хоч-би в Австрії а Анґлії. Тут купець чи продуцент може бути наражений на більшу втрату. Bізьмiм такій примір. Анґлійскій фабрикант стали післав свій продукт до Россії, спродав єго і одержав за него заплату в срібних рублях. Менниця анґлійска россійского срібла приняти не може, бо она вибиває тілько золоті гроші, длятого фабрикант мусить зі своїм cpiблoм удатись на торг і заміняти єго за золото та аж тогдї з там удатись там, де належить. Але позаяк срібло не держать ся в постійній цїнї, але дуже часто спадає, тож і купець за той час, заки срібло прийшло до єго рук, може стратити, а страта ся може нехосенно відбитись на цїлім єго интересї. Длятого-то всяка торговля в державах о монетї з неоднакового металю потягає за собою своєю консеквенцією великій сумнів, різіко та спекуляцію. Чи-ж єсть що в тім дивного, єсли нинї держави, котрі тїснїйше лучить з собою чи то положенє ґеоґрафічне, чи угода торговельна, чи вкінци якійсь союз мілітарний, стремлять до того, щоб у себе завести однакову монету, або, яснїйше сказавши, монету з того самого металю? Отже скоро тілько Нїмеччина завела у себе монету золоту, зараз зробили се сусїдуючі з нею малі держави Швеція Норвеґія та Данія, бо инакше интереси их були би стратили дуже богато на вазї.

Австрія від довшого часу звязала ся з Нїмеччиною мілітарним союзом, а в остатнім роцї заключила з нею і торговельний договір, — тож чи може она зі своєю срібно-банкнотовою монетою зіставати в тїсній торговельній дружбі зі своїм сусїдом, котрого мешканцї [Нїмцї] не хотять виставлятись на втрату через близші торговельні зносини з Австрією? Отже від коли Австрія злучила ся в тїснїйшу дружбу з Нїмеччиною, від тогди в нашім економічнім житю зачала виринати на верх думка про монетарну реформу, однак в cвoїм завязку стрічала она величезні трудности зі сторони наших ФІнансів. Нинї, по довгих для нас тайних подвигах та заходах дотичних державних мужів, змогла наша менниця нагромадити тілько золота, що змогла приступити до переміни монети на золоту, — бо-ж прецїнь кождий зрозумів, що наша держава при монетарній реформі анї не зможе анї не схоче зі своїми банкнотами пускатись на таку дорогу, якою наміряли йти проворні Нїмцї в роцї 1878-ім.

VIII.

Які-ж безпосередні наслїдки може спровадити собою наша монетарна реформа? На се питанє можемо легко відповісти. Досвід з щоденного житя мусить нам сказати, що попит за золотом ще більше зросте, отже сей металь монетарний подорожіє ще більше, а підносячи ся сам постепенно, буде спроваджувати знижку наших продуктів та ще більшій упадок в цїнї срібла, котрого тілько ще Россія та другорядні деякі европейскі держави будуть уживати за монетарний металь.

Однак тут зараз насуває ся й друге дуже важне питанє, котрого годї лишити без відповіди. Чи-ж Австрія, знаючи, що через заведенє золотої монети зашкодить ся своїм власним державним интересам, — продуцентам, довжникам ба навіть робітникам — не могла сего важного питаня полагодити якось инакше? Говорім про себе не знать як добре, хвалїм та величаймо своє господарство, а все-таки прийде хвиля коли наші сусїди донипають ся наших хиб та ран і дізнають ся про наше правдиве положенє. Таж держава наша в своїм економічнім житю зависить від Нїмеччини і Анґлії, а не они від неї, бо они своєю економічною силою геть-геть домінують над нею, то не они до неї, але она до них чи скорше чи пізнїйше мусїла примінити ся зі своєю монетою.

Однак в нашім не конче щасливім положеню при монетарній реформі ми могли би потїшати ся, що тая кріза монетарна прецїнь раз скінчить ся, а настануть чи скорше чи пізнїйше нормальні відносини. З того всего, що нинї робить ся по сусїдних державах, ми нїяк не можемо надїятись на поправу монетарних відносин або на постійну пропорцію цїни срібла до золота. Колись перед роком 1873-им потребувала золота на свою монету тілько Анґлія, за сріблом питали Австрія, Нїмцї, Франція, Индії і менчі держави, длятого срібло держало ся в досить хорошій цїнї. Від коли-ж Нїмцї зачали заводити у себе золоту монету, від тогди рівновага між тими двома металями захиталась, а пропорційні числа скоренько зачали від себе відбігати.

Одно, що може завести рівновагу в економічнім житю суспільности цїлого світа — се біметалізм [монети зі срібла і золота], однак щоб се могло наступити, до того потреба біметалістичної угоди держав, бодай важнїйших в економічнім житю, бо тілько тою дорогою можна раз на все положити запору, щоб золото не дорожіло а срібло не спадало в своїй цїнї. На се годять ся найславнїйші учені економісти, до того навіть змагають деякі учені Анґличане, хоч золота монета зжила ся вже з відносинами, з житєм політичним та економічним Анґлії і принесла немалий хосен особливо єї торговли, що обняла собою майже цїлий світ. Однак чи така біметалістична угода між поодинокими державами в нинїшну пору, серед різного рода політичних антаґонізмів, може мати вигляд на осущенє? чи можна нинї сподїватись того, щоби держави більше подбали про интерес загалу та численної суспільности, відложили оружє та почали менше интересувати ся жовняром? На то потреба ще довгого часу.

IX.

Питанє монетарне мало заинтересувало людей в нашім краю, а прецїнь оно тїсно лучить ся з щоденним житєм поодинокого чоловіка. Яким способом полагодить ся се питанє, як розвяжесь той помотаний ґордійскій вузол — від того залежить користь і втрата цїлих верств суспільности, — тож і не минув ся з правдою один Анґличанин, коли в парляментї своїм при розправі монетарній сказав, що питанє монетарне, так як спори реліґійні та шалена любов, може спровадити обман на розум чоловіка. Сей обман можемо ми нинї вже по-части спостерегти в віденьских дневниках. Праса, що стоїть на услугах жидівскому лібералізмови з великим капіталом та банкирами, з цїлої сили кричить за золотою монетою, бо в тім лежить найбільше интерес капіталістів, щоб их капітал дорожів та підносив ся, щоби довжники, сплачуючи номінальну суму свого довгу, платили їй о много висшою в дїйстности.

Економісти нинїшного часу подїлили ся на два табори. Один табор виходить з аксіоми "prima charitas ab ego", длятого уважає цїлу землю за побоєвище, на котрім борють ся поодинокі индівідуи за свої интереси, поодинокі верстви та кляси за свої вигоди та користи. Після поглядів лібералів жидівских кожда одиниця повинна добиватись для себе хісна та користи, і хто має більше сили, меткости і проворности, той виборе для себе вигоду і всякі средства до житя, той зможе жити працею для другого; слабий же мусить в борбі тій упасти і згинути. і чи-ж не подібний чоловік в тій науцї до щупака, що зїдає дрібні плотицї та карасиків? — Другій табор виходить з противного заложеня. Основою житя цїлої суспільности — на погляд того табору — єсть стремлїнє до обмеженя забаганок сильнїйшого та проворнїйшого, або иншими словами — охорона слабшого, а жертвенником єго єсть загальний интерес цїлого чоловіцтва, на котрий в потребі чи то поодинока кляса чи одиниця має зложити жертву зі своїх привілеїв, користей і забаганок.

Монометалізм [заведенє самої золотої монети] відбиваєсь нехосенно на суспільности, наганяючи добуток банковичам та певній клясї людей; монета депреціяційна [зі знижкою] впливає знов хосенно на интереси хлїбороба, продуцента, довжника, робітника — на некористь капіталу і буржуазії; при обох монетах тим, що один тратить, другій хіснує, не бачить нїчого злого школа ліберальна, — однакож, на наш погляд, нїяка верства суспільности не має найменчого права стреміти до хіснованя втратою другого, отже се питанє може тілько тогди полагодитись справедливо та хосенно для цїлої суспільности, єсли на серединї сеї монетарної дороги положить ся запора, котрої анї один aнї другій противник переступити не зможе. Нїхто не сміє анї не може в житю економічнім посвятити интерес, сили екзистенції якогось индівідуа на то, щоби розвинув ся хорошо интерес другої верстви суспільности, бо се захитало би може і знищило би так конче потрібну рівновагу в житю економічнім.

Хто як хто, але ми Русини чи то в житю політичнім чи економічнім аж надто пізнали шкідність тої теорії на нас самих. Чи ж правами, які нам правно і по совісти належали ся, не хіснувались другі? чи не користали з праць нашого народу проворнїйші від него, несовістні люде? чи не набивали собі кишенї тим, що він тратив зі свого майна, зі свого власного интересу? Бажанє добра для всїх верств суспільности, идея справедливости в економічнім житю цїлого чоловіцтва, идея христіяньскої любови ближнього та загального братства стремить до того, щоб завести біметалістичну монету, установляючи постійну пропорцію між цїною одного а другого металю. Однак до цїлої хосенности тої акції треба би втягнути майже всї великі та сильні держави европейскі, бо наколи-б одна тілько держава вирекла ся участи в тім подвизї, цїле дїло зрамало би, дитина так тяжко зроджена була-б недородком економічним.

Але заким хтось з мужів державних котрої небудь держави підоймесь тої тяжкої однак хосенної для цїлoгo чоловіцтва акції, ми приладьмо ся на гідне повитанє нової монетарної дитини, прибраної в саму золоту шату, щоби опісля змогли ми добре й оцїнити єї подвиги та героїзм в нашім економічнім житю.

[Дѣло, 02.07.1892]