В цьому році минає 75 літ з дня народин визначного українського громадянина, заслуженого організатора наших наукових установ у краю й за кордоном, основоположника й першого ректора Українського Вільного Університету в Празі почесного й далі активного професора української мови й літератури в цьому ж університеті, д-ра Олександра Колесси. Шановному Ювілятові бажаємо міцного здоровя, довгих та щасливих літ життя й сили для дальшої його корисної праці для української культури й науки! Редакція.
Філологічно-мовознавчі праці в досьоґочасній науковій спадщині проф. д-ра Олександра Колесси займають окреме й важне місце. Зацікавлення його в цьому напрямі зосереджуються передусім на філологічно-мовознавчому опрацьовуванні найдавніших памятників української мови й літератури, льокалізації їх у часі й просторі, а також на синтетизуванні історії української мови з погляду її літературного розвитку.
Тоді коли сьогоднішній 75-літній Ювілят виступив на ширшу арену із своїми першими мовознавчими працями не вигасла ще палка дискусія між російськими вченими — головно ж Соболевським — та українськими за первісне поселення (загально відома й сьогодні розбита та вже архівна теорія Поґодіна-Соболевського, мовляв, українці прийшли до Київщини після XIV ст. з-під Карпат!). Дискусія спиралась головно на мовних признаках найдавніших східно-словянськиз ("руських") памятників, що мали служити, як доказ "великорущини" чи теж українськости Подніпровя. Серед розгару спорів про розміщення східно-словянських говорів та їхніх слідів у давніх письменних памятниках, появляється цінна й одна з найкращих праць Ювілята "Життя Сави Освященного...", памятник із XIII століття, що його мовна аналіза могла причинитися до вияснення багатьох спірних питань із історії східно-словянських, зокрема ж української мови.
Ця праця появилася в найповажнішому тоді славістичному журналі "Archiv für slavische Philologie" під редакцією відомого славіста проф. Яґіча п. з. "Diabetologische Merkmale des südrussischen Denkmales a. d. XIII Iholte. Zitije sv. Savy" (Берлін 1896, т. XVIII). Обговоривши мовні прикмети цього памятника, Ол. Колесса критично розглядає філологічні матеріяли, що на них опирав свою теорію Соболевський. Частинно на основі давніших праць, частинно ж на основі авторових розслідів розглянено в цій студії діялектологічні прикмети староукраїнських памятників від XI—XIV ст., провірено цілу низку звукових і морфологічних рис, що єднають давні українські памятки в одне та виказано, що вони творять групу, протилежну північним старомосковським памятникам. Коли ж іде про льокалізацію самого памятника "Життя Сави", то його дослідник зачислив до київських памяток, що на ослові різних спільних прикмет протиставляться — на його думку — західно-українським, галицько-волинським. Автор виказав, що немає ніяких основ шукати московщини перед XIV ст. у Київщині й тим самим підважив своїми дослідами теорію Поґодіна-Соболевського.
З-поміж інших важніших памятників, що можуть у більшій або меншій мірі служити за джерела, щоб на їх основі студіювати українську мову та історію, опрацював проф. О. Колесса такі:
Памятники з XII ст.: 1. Городиський (Христинопільський) Апостол у праці: "Південно-волинське Городище й городиські рукописні памятники з XII—XVI ст." (Науковий Збірник Українського Університету в Празі, 1923, стор. 35—47).
2. Лаврівські перґамінові листки на основі рукопису з Василіянського манастиря в Лаврові, що його автор відкрив у 1902 р., переглядаючи, як консерватор віденської центральної комісії для зберігання памятників старовини, бібліотеки Василіянських манастирів у Галичині. Праця видрукувана в "Записках HTШ" у Львові Т. LIIІ, Львів 1903.
3. Відривки городиського євангелія з XII—XIII ст. з рукопису бібліотеки оо. Василіян в Христинополі (праця в згаданій студії "Південно-волинське Городище...", як її IV частина).
4. Городиське (Бучацьке) Євангеліє на основі рукопису з манастиря оо. Василіян у Львові (праця поміщена тамже, у згаданій студії).
Памятники з XIII ст.: 5. Життя св. Сави (що про нього згадувано вище).
Памятники з XIV ст.: 6. Ужгородський півустав з кінця XIV ст. на основі пергаменового рукопису з бібліотеки Т-ва "Просвіта" в Ужгороді (в "Ювілейнім Збірнику" НТШ у Львові, 1925).
Памятники з XV ст.: 7. Городиський Памятник з рукопису бібліотеки оо. Василіян у Христинополі (праця в згаданій студії: "Південно-волинське Городище...").
Загальний огляд рукописних і палєотипних памятників українського Закарпаття обіймає авторова праця, призначена на міжнародній зїзд книгарів у Празі 1926 р. п. з. "Рукописні і палєотипні книги південного Підкарпаття" (окрема відбитка, Прага, 1927).
Подібний характер синтетичного огляду бібліографії української мови обіймає праця "Bibliography of the ukrainian Longuage" (The Slavonic Review, Vol. V, No. 13, London 1926).
Олександер Колесса протиставиться виразно теорії про т. зв. общеруську (чи праруську) одність трьох східно-словянських мов: української, білоруської й російської. Крім спеціяльно цьому питанню призначених завваг у празькій "Slavі-ї" (з нагоди некролога пок. проф. Ст. Смаль-Стоцькому), займається ним теж у своїй синтетичній студії про українську мову, її історію, становище серед інших словянських мов, врешті про сьогочасні досліди над нею та її говорами п. з.: "Погляд на історію української мови. Інавґураційний виклад, виголошений в Українському B. Університеті в Празі дня 23 жовтня 1921" (Прага 1924). Ця студія кінчається такими загальними й завсіди актуальними заввагами:
"Не мало ще треба буде праці, щоби допровадити до повної одностайности нашої літературної мови так у частині граматичних появ, як і в правописі; а все таки здобула собі наша літературна мова такі тривкі всеукраїнські основи, що запевнюють її блискучу майбутність.
Правда, — мов далекий передісторичний гомін — відзиваються ще часом і нині кличі тих, що старалися зіштовхнути нашу мову на становище діялекту супроти великоруської в своїй основі літературної мови російської.
Уже Іван Франко кинув їм могутню відповідь:
Діялєкт!.. а ми його надишем
Міццю духа і огнем любови;
І безсмертний слід його запишем
Самостійно, між культурні мови.
Ця мова є й буде самостійним органом найніжніших почувань і відрухів духа і серця міліонів українського народу, є й буде висловом високих поступових свободолюбних змагань цілого народу, вона є й буде органом і предметом досліду в наших наукових інституціях...".
[Краківські вісті]
28.06.1942