Памяті Івана Кревецького

 

У другі роковини смерти дир. І. Кревецького надіслано нам статтю з короткою характеристикою його творчости та перечисленєм його праць, яку й помішуємо — Прим. Ред.

 

Дня червня 1940 року помер Іван Іванович Кривецький, довголітній директор Бібліотеки Наукового Товариства ім. Шевченка у Львові. В Роздолі, в крузі своєї ближчої родини, до якої виїхав він після безуспішного лікування нирок зі Львова, замкнув свої очі цей визначний галицько-український історик.

 

Іван Кревецький прийшов на світ 14 жовтня 1883 р. в с. Іванівцях, жидачівського повіту. До народньої школи ходив у сусідньому містечку Роздолі, до гімназії у Львові (академічна). Після закінчення гімназії в 1903 р. студіював історію на філософічному факультеті львівського університету. В семінарі проф. Михайла Грушевського розпочав він свої історичні досліди. На його солідність у праці звернув увагу Грушевський і подбав про його призначення бібліотекарем у Бібліотеці Наукового Товариства ім. Шевченка у Львові. Як керманич цієї бібліотеки працював пок. Кревецький від 1905 до 1914 р. Світова, а згодом українська визвольна війна відірвала його за кілька років від цієї праці. Як старшина австрійської армії працював він разом з д-ром І. Німчуком і д-ром П. Лисяком у пресовому бюрі мін. війна у Відні, в часах української визвольної війни в редакції органу для галицько-українського війська "Стрілець". Після трагічної ліквідації УГА в квітні 1920 р. залишився він у Києві, де працював у Всенародній Бібліотеці України (пізніше Академії Наук). Після ризького польсько-совітськогo договору вдалося йому разом з поворотцями вернутись до Львова на своє старе становище. На цьому становищі директора Бібліотеки НТШ залишився пoк. Кревецький до осени 1937 р., коли то зрезигнував з директорства, але залишився працювати в цій бібліотеці службовиком.

 

Своєю обовязковістю, точністю, послідовністю й характерністю в діянні відбивав пок. Кревецький різко від сучасної йому галицької інтелігенції. Коли Грушевський, як голова Наукового Т-ва ім. Шевченка, хотів радо бачити його у Виділі цього Т-ва, відмовився, щоб одночасно не бути службовцем і керманичем тієї самої установи. Як директор бібліотеки вимагав Кревецький від службовиків точности й обовязковости, але і при службових заняттях і поза ними був для них другом.

 

Як історик вирізнявся Кревецький з-поміж учнів Грушевського тим, що він перший з них кинувся досліджувати історію Галичини в австрійському періоді. Головні його праці відносяться до періоду політичного підйому галицьких українців у часі "весни народів". Ось вони: Аґрарні страйки й бойкоти в східній Галичині в 1848-49 р.р. (Львів 1906, відбитка з "Діла"); Баталіон руських гірських стрільців 1849-50 р.р. (Записки Наук. Т-ва ім. Шевченка CXVIІ, 1912); Оборонна організація руських селян на галицько-угорському пограниччі в 1848-49 р.р. (ЗНТШ, LXIІІ—LXIV, 1905); Руська самооборона на галицько-угорському пограниччі 1848-49 р.р (Л. 1912); Проби організування руських національних гвардій в Галичині в 1848-49 р.р. (Зап. НТШ., СХІІІ, 1913); До історії організування національних гвардій в 1848 році (ЗНТШ, LXXIIІ, 1900); До психології 1848 р. (ЗНТШ, 1909); З виборчого руху в східній Галичині в 1848 р. (ЗНТШ LXX, 1906); Матеріяли до історії українського народнього шкільництва в Галичині в 1830-50 р.р. (Українсько-Руський Архів IV, Л. 1909); Руська пісня польського агітатора в 1848 р. (ЗНТШ XLVI, 1902); Справа поділу Галичини в 1846-50 р.р. (Л. 1910); Цуцилівська тривога в 1848 р. (ЗНТШ, Л. 1906).

 

До інших періодів української історії відносяться його статті: Галичина в другій половині XVІІI ст. (ЗНТШ XCI, 1909); Галичина і Росія (Вчора і Нині IV, Л. 1914); Драгоманов і Україна (Літ.-Наук. Вісник, 1911); Доля надгробного каменя Ів. Федоровича (Стара Україна, Л. 1924); З секретів польської політики в Галичині 60-70 р.р. м. ст. (Літ.-Наук. Вісник, 1911), Корифеї російської критики й українське письменство (Л.-Н. В., 1905); Не било, нет и быть не может (нарис історії російської цензури в Україні) (Л.-Н. В., 1904); Неоправдані докори (Studium Puthenum) ЗНТШ, CII, 1911; Овідій на Україні (Нова Зоря, Л. 1929); Під протекцію курфірста (Л. 1914); Помічні дні (Причинки до історії панщини в Галичині в XIX ст.), ЗНТШ, LXXVI, 1907; Українська вірша про уманську різню (ЗНТШ, LXXII, 1906); Український некрополь (Стара Україна, Л. 1924); Універсал Ганни Хмельницької (ЗНТШ, LXIX, 1906); Фальшування метрик для польських повстанців з 1880-31 р.р. (ЗНТШ, Л. 1907).

 

Як бібліотекар подав Кревецький низку праць з ділянки бібліотекознавства й бібліології; з них важніші оці: Бібліотека Наукового Т-ва ім. Шевченка у Львові (Л.-Н. В. 1905 і окр., Л. 1923); Бібліотека Народнього Дому у Львові (Л.-Н. В. 1905); Мемуаристика (Нова Зоря, 1930); Нові видання по бібліографії українських і білоруських стародруків (ЗНТШ, LXXXVIII, 1909); Памятки по Шевченкові у Львові (Стара Україна; 1925); Перша бібліотека на Україні (Нова Зоря й окр., Л. 1937); Перша газета на Україні (Бібліологічні Вісті за 1926 р., Київ 1927); Початки преси на Україні 1776-1850 р.р. (ЗНТШ, CXLIV-V, 1927); Початки української мемуаристики (Ст. Укр., 1924); Прогностик Юрія Дрогобича (Нова Зоря, 1932); Спомини Ів. Федоровича про початки друкарства на Україні (Ст. Укр., 1924); Турґенєв в українській мові (рос. мовою, Петербург 1909); Українська подорожна література (Нова Зоря, 1929); Українська мемуаристика (Камянець 1919); Часописи галицького Поділля (Винниця, 1928). Ідеологічно був Кревецький державником і радо витав появу праць Степана Томашівського (Українська історія, Л. 1919) і Вячеслава Липинського (Україна на переломі, Відень 1920) в статті Українська історіографія на переломі" (ЗНТШ, CXXXIV-V, 1924).

 

В молодому віці пробував Кревецький писати оповідання (Дві могили — оповідання з сибірського життя, Львів 1902, псевдонім: Ф. Кoрoлeвcький) та пеpеклав на українську мову Гоголевого "Вія" (Л. 1902, 2-е вид. 1917), "Казки" Льва Толстого (Л. 1901), "Ідеали гуманности" Т. Масарик (Л. 1902), "Перша поміч у наглих випадках д-ра І. Лямборґа" (Л. 1903), "Новітні вигади в старині" д-ра П. Ваґлера (Л.-Н. В., 1904), "Нарис геології" д-ра Е. Франса (Л. 1905) і "Церква й католицькі партії в XIX ст." Ш. Сеньобо (Л. 1906). У 1905 р. появилася у Тильжі у литовській мові його брошура про українство в б. російській імперії.

 

Дня 18 грудня 1007 р. іменувала його Історично-Філософічна Секція Наукового Т-ва ім. Шевченка у Львові cвoїм дійсним членом. У часі визвольних змагань Кревецький разом з пок. д-ром О. Назаруком зладили вказівки писати мемуари (1-е вид. Відень 1921, 2-е вид. Львів 1923), щоб заохотити учасників наших великих днів, списувати свої спогади. В 1924-25 р.р. редагував Кревецький дуже цікавий місячник, присвячений історії української культури: "Стару Україну". Врешті як однодумець пок. історика С. Томашівського, якого оцінку подав він сам у 1-і роковини його смерти (Н. Зоря 1931), Кревецький співпрацював з ним і після його смерти ще кілька літ у "Новій Зорі", редагованій д-ром О. Назаруком. Там він подав низку статтей з різних ділянок yкраїнського життя в минулому.

 

Вже сам бібліографічний реєстр важніших праць пок. Кревецького вказує на багатобічність його зацікавлень. В останніх роках свого життя не мав він можливості друкувати своїх писань, тимто багато придбань його ума не могло стати доступним ширшим колам українського громадянства. Помер у 57. році життя, отже у віці, в якому при сприятливих умовинах можна було б побороти недугу. Та слабий організм його не видержав. І так українське громадянство серед ударів, які на нього спадали в 1940 р., стратило непомітно одного з-поміж своїх заслужених людей, одного з кращих українських істориків. Щойно тепер, у другі роковини смерти, можна вказати українському громадянству на втрату, яку воно понесло зі смертю пок. Івана Кревецького.

 

[Краківські вісті]

27.07.1942