Марія Кауц

Про фестивалі нової та сучасної музики в Кельні та Віттені (Німеччина)
Acht Brücken. Musik für Köln та Wittener Tage für neue Kammermusik

 

В травні шанувальники сучасної музики в Німеччині мали складний вибір між концертами в Кельні та Віттені. Бо цього року «Віттенські дні нової камерної музики» (Wittener Tage für neue Kammermusik) розпочались паралельно до завершальних днів фестивалю «Вісім Мостів. Музика для Кельну» (Acht Brücken. Musik für Köln).

 

Хоча ці обидва фестивалі об’єднані спільним вектором – «нове в музиці», вони досить сильно відрізняються. Порівняно з «Віттенськими днями нової камерної музики» фестиваль «Вісім Мостів» є молодим. В своїй сьогоднішній концепції, як основний музичний івент великого інтернаціонального міста Кельн, він в 2011 році підхопив естафету фестивалю MusikTriennale Köln і тепер проводиться щорічно. Назва фестивалю символізує вісім мостів через річку Рейн в межах міста Кельн. Ідея фесту – «будувати мости» між різними музичними сценами, як от новою музикою, джазом, музикою світу, DJінґ, поп-музикою, музичним театром тощо. Натомість Віттенські дні нової камерної музики представляють саме нову і саме камерну музику. Фестиваль у Віттені – невеличкому німецькому містечку, де в минулому процвітала вугільна та металургійна індустрія – своїм корінням сягає 1936 року. В сьогоднішній формі він існує з 1969 року і збирає щорічно важливих діячів нової музичної сцени: інтернаціональних композиторів, виконавців, інтендантів, музичних менеджерів, редакторів,  журналістів, музикознавців, видавців і, звичайно, любителів. Не зважаючи на периферійність Віттенський фестиваль є помітним явищем на міжнародному рівні, чого не можна сказати про кельнський фестиваль «Вісім мостів», який за цей статус ще мусить боротися.

 

Спеціально для видання «Збруч» авторка статті поспілкувалась з відомим сучасним німецьким композитором Ніколаусом А. Губером, з іранською композиторкою нового покоління Фарцією Фаллаа, з неперевершеними українськими співачками Мар’яною Садовською та Тамарою Лукашевою. Свої, ще неопубліковані коментарі, для цитування в цьому тексті довірили відомі музичні критики Райнер Ноненман (MusikTexte та ін.) та Йоганес Цінк (WDR, укр. Західно-Німецьке-Телебачення і Радіо). Як проходили фестивалі сучасної музики цього року, які теми були в центрі музичних дискурсів, які тенденції спостерігаються в світі нової музики і як кращі українські виконавці влились в цей інтернаціональний музичний діалог – читайте далі.

 

 

 

Acht Brücken. Musik für Köln 2017

 

 

Основною темою фестивалю Вісім Мостів 2017 став надзвичайно важливий в наш час дискурс «музика і мова», суть якого організатори звели до формули «Ton. Satz. Laut.». В німецькій мові – це багатозначні слова, які мають відношення як до музики, так і до мови. «Ton» в цьому випадку має два значення, і в залежності від контексту може означати  «[музичний] звук» або емоційне забарвлення сказаного (на кшталт того, в якому тоні подана та чи інша інформація). «Satz» перекладається українською як «речення». Але в німецькій вживається ще й в музиці, і означає «частина [великої форми]» або «партія [в сонатній формі]»: «Hauptsatz» означає «головна партія», «Nebensatz» – «побічна партія», тощо. «Laut» в музиці означає «голосно», а в мові – це «звук» тваринного або людського походження. Крім того, ці слова будують словосполучення, які також є носіями певних змістів. Наприклад, Тоnsatz в українській можна перекласти як «гармонія», тобто, область теорії музики. Отже, програма фестивалю була скерована на розкриття цієї надзвичайно актуальної сьогодні теми – «музика і мова».

 

В центрі уваги фестивалю – творчість південнокорейської композиторки, яка проживає в Берліні, – Ун-сук Чінь (нім. Un-suk Chin, *1961). Учениця Дьордя Ліґетті, вплив якого в її творах очевидний, вона є володаркою багатьох важливих відзнак в сфері нової музики (Гаудеамус (1985), приз Арнольда Шенберга (2005), ін.). Свою популярність Ун-сук Чінь здобула спершу за межами Німеччини. Успіх на новій батьківщині їй принесла прем’єра опери «Аліса в країні чудес» під керівництвом Кента Наґано в М’юнхені 2007 року. Музика Чінь зараз дуже популярна, її виконують видатні диригенти сучасності, серед яких Саймон Реттл, Ґуставо Дудамель, Еса-Пекка Салонен.

 

Якуб Груша (диригент), Ун-сук Чінь , Ву Вай (соліст, шен)  і Симфонічний оркестр Бамберґа та Баварської філармонії після виконання «Шу» Концерту для шен з оркестром  

© ACHT BRUECKEN | Musik fuer Koeln/Йорґ Гайкаль

 

В Кельні прозвучали 13 композицій Чінь, які відзначаються особливою віртуозністю, комплексними ритмами та яскравою колоритністю звучання, що викликає ефекти синестезії. Її музика дуже оптимістична, часто розбавлена доброю порцією гумору. В восьмичастинній кантаті «Cantatrix Sopranica» для двох сопрано, контратенору та ансамблю (2004-05) Чінь змушує співаків рефлексувати про спів через спів. При цьому вона використовує різні музично-тематичні контексти: belcanto, китайський фольклор, нову музику. Йдеться про культ «примадонни», про роботу співачок-сопраністок – розспівування, кліше та поведінку. В концертах для сольних інструментів (Концерт для фортеп’яно з оркестром (1996-7), Концерт для віолончелі з оркестром (2006-08), «Šu» (укр. «Шу») Концерт для шен з оркестром (2009), Подвійний концерт для фортеп’яно, ударних та ансамблю (2002)) композиторка використовує ускладнені техніки гри. Виконавці мусять буквально «боротися за виживання і стікати потом на сцені, тому що це надає музиці зовсім іншої напруженості» (Чень в інтерв’ю з Р. Ноненманом: «Музикант має пітніти», Neue Musikzeitung, 4/2017). Для реалізації концертної сюїти «Пазли й ігри» з опери «Аліса в країні чудес» для сопрано з оркестром (2004-07/2017) Чінь в одинадцятьох частинах використовує ускладнені техніки співу. Композиторка вважає, що потрібно взагалі-то дві, а то й три, сопраністки, щоб витримати цей твір. Австралійка Сіобган  Стеґ (англ. Siobhan Stagg) з симфонічним оркестром Південно-Західного-Телебачення і Радіо (нім. SWR Symphonieorchester) під диригуванням Тіто Чеккеріні чудово впорались з цим завданням.

 

Кельнський фестиваль пропонує надзвичайно різноманітну програму для різних вікових категорій та смаків: це і сімейні воркшопи, і шкільні проекти, і проекти з студентами Кельнської консерваторії, лекції для початківців і любителів музики. Концерти проходять в різних, часто екзотичних, приміщеннях і залах, таких, як LANXESS Tower з фантастичним краєвидом Рейну та старого міста, або на складі для мобільних захисних елементів, які використовуються під час повені. Кожен день є безплатні концертні ланчі (в обід) та музичні лаунжі (пізно ввечері). Таким чином працюючі мешканці Кельна мають можливість під час обідньої перерви послухати 30-хвилинний концерт – частинку вечірньої концертної програми. А молодь – зустрічається пізно ввечері під першокласну лаунж-музику в наметі на березі Рейну недалеко від всесвітньо відомої Кельнської Катедри.

 

Студенти Кельнської вищої школи музики та танцю біля LANXESS Tower виконують перформанс «Сходи. Подіум. Небо». Художні керівники – Міхаель Байль та Коріна Фоґель  

© ACHT BRUECKEN | Musik fuer Koeln/Йорґ Гайкаль

 

Надзвичайно добре працює ідея безплатних першотравневих концертів. В цей день фестивалю вдається мобілізувати дуже багато публіки. Цього року програма концертів була надзвичайно цікавою. Поряд з творами Ліґетті, Беріо, Ноно у виконанні Das Neue Ensemble та Ensemble Modern прозвучало п’ять прем’єр в присутності композиторів, серед яких і Гаррісон Бьортуістл, і Манфред Троян, і китаянка Їньґ Ванґ (нім. Ying Wang). Та найбільше слухачів завоювала композиція «...два почуття...», музика з Леонардо для диктора і ансамблю (1992) Гельмута Ляхенмана у виконанні самого автора у супроводі Ensemble Modern. Композитор працює з текстом Леонардо да Вінчі «Печера», де намагається з допомогою музики дослідити такі почуття, як от «допитливість» та «страх перед невідомим».

 

Ensemble Modern та Гельмут Ляхенман після виконання «... два почуття ...»

© ACHT BRUECKEN | Musik fuer Koeln/Йорґ Гайкаль

 

Особливо приємно констатувати той факт, що в програмі фестивалю ви знайдете імена двох українських  мисткинь – Мар’яни Садовської та Тамари Лукашевої. Лукашеву, яка на початку квітня отримала титул кращої джазової співачки року і реномований Neuer Deutscher Jazzpreis 2017, можна було почути два вечори поспіль в складі різних джазових формацій. Особливо вартий уваги її  виступ з джазовим барабанщиком Доменіком Маніґом (Duo lit), де вона виконувала виключно свої композиції і аранжування. Фактично це – сольний виступ для обох виконавців. Драматургія програми була дуже добре продумана – цікава, різноманітна, надзвичайно віртуозна, захоплююча. А пісня на слова Р. Рождєствєнського «Все починається з любові», яку Тамара переклала німецькою і виконувала під супровід... дзвіночків(!), звучала в такій джазово інтелектуальній версії як заклик, що нагадував політичні стейтменти симфоній Шостаковича. В програмі фестивалю це був дійсно найактуальніший акт мистецької рефлексії на сучасні події. «Я намагаюсь бути аполiтичною на сценi, – каже Тамара Лукашева, – але часто помiчаю, що якiсь твори так чи iнакше трактують полiтично. Для мене зараз важливо нести щось свiтле, позитивну енергiю, щоб слухачам стало трохи  легше на душі. Тому й прийшла така iдея – зробити переклад та заспiвати цей текст зрозумiлою для нiмецькомовного слухача мовою».

 

Тамара Лукашева

© Таісія Чернишова

 

Мар’яна Садовська взяла участь в музичному проекті американця Міхаеля Елісона «Trommelsprache» (укр. «Мова барабанів»). В цьому монументальному музичному полотнищі переплелася музика різних стилістик і традицій Заходу і Сходу, зустрілись музиканти-віртуози з Ізраїлю, Індії, Туреччини, Німеччини та України.

 

Сцени з композиції Міхаеля Еллісона «Мова барабанів»

© ACHT BRUECKEN | Musik fuer Koeln/Йорґ Гайкаль

 

«Щодо моєї участі, то я виконувала і твори Міхаеля Еллісона, інспіровані індійською музикою та орієнтальними ритмами, і свою власну композицію з моєї найновішої сольної програми «Ніч лише починається» "Марш. Шрам.", яка була інспірована поезією Лобові Якимчук. Крім того, Крістіян Томе, мій партнер з проекту ВЕСНА, запропонував також виконати наш твір "Благословення", який виник на основі новорічного, коровайного та весільного благословення», – ділиться Мар'яна Садовська.

 

Сцени з композиції Міхаеля Еллісона «Мова барабанів»

© ACHT BRUECKEN | Musik fuer Koeln/Йорґ Гайкаль

 

Загалом впродовж 10 днів фестивалю «Вісім Мостів» відбулося 50 концертів: серед них 10 прем’єр, які змогли послухати 23 000 слухачів, а це означає, що концертні зали були заповнені в середньому на 84%. Про цей позитивний підсумок повідомляє прес-служба фестивалю. Про що вона не повідомляє, але про що говорять музичні критики – це той факт, що фестиваль на сьомому році свого існування і надалі залишається локальним. Він поки-що не завоював увагу на інтернаціональному рівні і не вийшов за рамки місцевого значення. Хоча має для цього всі передумови, адже географічне положення міста Кельн і його інфраструктура з усіма композиторами і музикантами, які тут проживають і працюють, є дуже сприятливою для музичних заходів європейського, а то й світового рівня. В чому ж тоді причина? Відповідь на це питання дає професор музикознавства та музичний критик Райнер Ноненман: «Не вистачає чіткості профілю, ідей, перспектив, унікальності пропозицій, сміливості, кооперації та синергії з, наприклад, Кельнською Оперою. Бракує передчуття актуальних тем та дискурсів. Останній факт особливо стосується цьогорічного лозунгу «Тon. Satz. Laut.» з комплексу «музика і мова». […] Не було ніяких мистецьких та теоретичних дискусій щодо змін в медійному та комунікаційному просторі, спричинених інтернетом і соціальними мережами. Або щодо конкретних явищ, таких як Shitstorm (лавина негативної критики проти певної персони чи підприємства, прим. авторки), фейкові новини, автократизм, свобода слова, поведінка журналістів чи комунікація американського президента через твіттер. Без рефлексії на сучасні зміни в суспільстві і в мові політиків фестиваль справляв враження неактуального і позавчорашнього». (Ноненман, Р. (2017): «Багато зроблено, мало досягнено», опублікується в серпневому випуску MusikTexte № 154).

 

Тим не менше, менеджемент фестивалю заслуговує все ж таки і на похвалу. Бо порівняно з минулим роком, коли музичні критики зауважували, що фестиваль «Вісім Мостів» перетворився з свята сучасної на свято «несучасної музики мертвих композиторів», цього року переважно звучали сучасні твори в присутності живих композиторів. Стабілізувалась і фінансова ситуація. Йдеться про те, що минулого року мерія міста Кельн відмовила в подальшому фінансуванні своєї частки цієї музичної імпрези. А це 450 тис. євро, тож, здавалось, що фестиваль припиняє своє існування. Та на цьогорічній прес-конференції інтендант Кельнської Філармонії і головний керівник фестивалю Лувренс Лянґефурт з переможним жестом повідомив, що фінансування фестивалю «Вісім Мостів» – його бюджет сягає півтора мільйони євро – на наступні п'ять років забезпечене. І це дійсно його заслуга. Тому можна з оптимізмом дивитись в майбутнє. А на сайті фестивалю ви вже зараз знайдете відомості про концерти, які відбудуться в 2018 році. В центрі уваги на цей раз творчість кельнського композитора Бернта Алоіза Цімермана під тематичним лозунгом «Метаморфози – Варіації».

 

 

 

Wittener Tage für neue Kammermusik 2017

 

© WDR

 

«„Witten“ – для всіх, хто займається Новою Музикою, це міфічне слово. Якщо ти хочеш бути в курсі справи про нові напрямки, нові підходи та нові імена в сучасній музиці, тобі необхідно бути у Віттені на Днях нової камерної музики», – пише шеф WDR3 професор Карл Карст в вступному слові програми Віттенських днів нової камерної музики. Він має рацію. Саме у Віттені ви можете почути нову, камерну музику у першозвучанні. В 2017 році цей фестиваль проводився 49-й раз і вкотре підтвердив свою актуальність. За три дні прозвучало 20 прем’єр та найцікавіші сучасні твори камерної музики композиторів десяти національностей у виконанні відомих колективів: квартету Ардітті (Великобританія) та JACK квартету (США), Ensemble Orchestral Contemporain (Франція), Ensemble Modern, IEMA Ensemble та Симфонічного оркестру WDR (Німеччина).

 

За традицією фестиваль відкрився концертом молодих композиторів, твори для якого відбираються в рамках педагогічного концепту «Labor Witten». Цього року з 68 творів були вибрані шість, серед яких «Accumulation» (2013) Такуя Імагорі (Японія), «Inane II» (2010) Марсілія Онофре (Бразилія) та «You exist. And I am an illusion…» (2016-17) Єлєни Рикової (Росія). Особливо хочеться відзначити твір молодої іранської композиторки Фарції Фаллии (*1980), студентки Кельнської консерваторії, клас Йоганеса Шьольгорна, «Lalayi. Колискова для Сораба» для струнного тріо (2017), де струнні звучать з особливою витонченістю і втаємниченістю, м’яко вистроюють звучання чи, точніше, констатують свою присутність і сутність – то в шумі доторку смичка до струни, то в тонкому, як павутиння, флажолеті. «Центральним аспектом мого твору є пошук звучань», – ділиться Фарція, «пошук звучань високих флажолетів, які не так просто визвучуються, або пошук крихкого і дуже нестабільного звучання акордів. Та набагато важливіше за саме звучання є процес його (звучання, прим. авторки) народження. Ці пошуки потребують багато часу. Музиканти рухаються за звуком, в залежності від того, як він змінюється, коли, наприклад, акорд розсипається в шум струнних, або перетворюється на один зі своїх обертонів. Нестабільність і крихкість пронизують цей твір».

 

Квартет Ардітті, Віттен 2017

© WDR/Кляус Лянґе

 

Особливою увагою користувався концерт творів двох видатних сучасних британських композиторів, які були гостями фестивалю. Так прозвучала прем’єра Брайана Фернігоу (*1943) «Umbrations, The Tye Cycle» (укр. «Затінення, Тай-цикл») для струнного квартету і ансамблю (2001-17), над яким він працював більше 15-ти років. В одинадцятьох дзеркально організованих частинах цієї композиції автор використовує хорову музику англійського композитора епохи ренесансу Кристофера Тайа (Christopher Tye, 1505-1572), застосовуючи поширений на той час метод ансамблевої гри в камерній музиці broken consort. Його принцип полягає в використанні різних ансамблевих складів при виконанні камерної інструментальної музики, внаслідок чого змінюється темброве забарвлення твору. Фернігоу розкладає мелодію cantus firmus на найменші частинки і атоми, використовуючи при цьому такі тривалості як 1/1024 або 1/2048. Таким чином виникає протиріччя: заховуючи мелодію, розпорошуючи її, композитор показує її в найрізноманітніших звукових формах і сферах. A сір Гаррісон Бьортуістл (*1934), презентуючи новий квартет «The Silk House Sequences, String Quartet No. 2» (2015), одночасно оприлюднив свою приватну адресу, оскільки він розбудував свою оселю в приміщенні, в якому колись містилася шовкова фабрика. Але назва твору має і програмний характер, посилаючись на внутрішню механіку музики, остинатні епізоди якої справляють враження «мотору». Сір Бьортуістл дає в цьому творі відповідь на запитання Мортона Фельдмана «Якщо ви щось три рази повторите, то як ви з цього потім виберетесь?» і показує, що є безмежна кількість можливостей виходів і входів в безкінечному коловороті повторів.

 

Цьогорічна програма Віттенського фестивалю пронизана творами для струнних квартетів: шість прем’єр в першокласному виконанні квартету Ардітті та JACK квартету. Крім вже вище названих композиторів свої струнні квартети презентували також Оскар Б’янкі  (Італія), Тімоті МакКормак (США), Філіп Гурель (Франція). А молода композиторка з Сербії Міліца Джорджевіч (*1984) та американець Ранд Штайґер (*1957) написали свої твори для подвійного складу струнного квартету. В композиції «Індіго» (2017) для подвійного квартету Джорджевіч посилається на колір індіго, який поєднує темно синій і фіолетовий відтінки, а в сербській ще й перекладається як «копірка». Цим терміном композиторка констатує роздвоєність, з якою конфронтує в своєму творі: «Музика знаходиться в просторі “поміж”, тобто, між двома фарбами, між двома знаками, між копіркою і відтиском», – пише в програмі твору Джорджевіч. Цю лінію можна продовжити – і між двома квартетами, які то по парах, то всі четверо бавляться музичними співзвуччями і смислами, посилаючи їх один одному. В «Undone for spatial string octet» (2017), як підказує сама назва твору, Штайґер тематизує просторові звучання, які зазвичай продукуються в електронній музиці. При цьому перша скрипка подає «музичний матеріал», з яким працюють розміщені навколо публіки інші музиканти. Їх завдання – акустичними інструментами імітувати результати обробки матеріалу в електронній музиці, наприклад відлуння, різноманітна деформація звучання.

 

 

Своєрідним історичним відлунням стали інсталяції довкола віттенського ставка-водосховища Гаммертайх (нім. Hammerteich). Воно було створене в 1722 році для роботи великого водяного молота, який використовували в металургійній індустрії. Але в 1900-х роках металургійний завод знесли, а сліди цехів, які колись тут були розташовані, розчинились в затишному ландшафті міського парку. Сьогодні про потужне промислове минуле нагадує лише ставок. В своїх інсталяціях Ґордон Кампе, Єнс-Уве Діфорт з Розвітою фон ден Дріш, Барбліна Майєрганс та інші митці намагалися відтворити звуковий саунд, який панував тут пару століть тому, по можливості вживаючи матеріал, процеси та технічні методи, які тут колись застосовувались.

 

Інсталяція  Ґордона Кампе «Вода/ Дуби/ Голоси»​ 

© WDR

 

В мультимедійному перформансі Ґордона Кампе «Вода/ Дуби/ Голоси» (2017), наприклад, поєднувалися звучання вокального ансамблю та хорів, що співали наживо по різних берегах озера. Вони, в свою чергу, змішувались зі звучанням чоловічих хорів з архівних записів: їх транспортували по озеру модельні кораблики. Крім того, була встановлена «музично-історична заправка». За допомогою прикріплених на деревах планшетів та навушників кожен міг вибрати з величезного саунд-меню архівні записи різних історій, пісень, хорів та віршів, що частково читаються на місцевому діалекті, і, слухаючи, ці історичні нашарування, насолоджуватись чудовою природою весняного Гаммертайха.

 

«Mузично-історична заправка». Елемент інсталяції  Ґордона Кампе «Вода/ Дуби/ Голоси»​ 

© WDR

 

Композитором в резиденції Віттенських днів нової камерної музики 2017 став Ніколаус А. Губер (*1939), учень Луіджі Ноно, марксист. Його творчість відзначається актуальністю і неординарністю. «Cаме найстаріший твір фестивалю виявився одним з найрадикальніших: шість частин, кожна з яких презентує лише одну звукову подію: тремоло, знімання пальця зі струни, провести смичком вверх на ƒƒ,  флажолет смичком вниз на PP, повтор одного звуку в тріольному ритмі та фінальне піццікато». (Ноненман, Р. (2017): «Старі і молоді. Віттенські дні нової камерної музики», опублікується в серпневому випуску Musik Texte № 154).

 

Ніколаус А. Губер, Віттен 2017

© WDR/Кляус Лянґе

 

Так оцінює Ноненман один з перших творів Губера «Музика для скрипки соло» (1962), – твір відомий ще під назвою «Чорна партитура» – кожна частина якого триває не довше, як один такт, і мінімізована на звучання лишень одного звуку. Цікавою є і концепція його останнього твору, прем’єра якого відбулась на Віттенському фестивалі, «Split Brain mit vorausgehendem Solo-Shrug („emotionale Reste“)» – укр. «Split Brain з попереднім соло жестів („емоційні залишки“)» – для камерного оркестру та аудіозапису (2015). Твір починається з «Solo-Shrug» („емоційні залишки “)» – соло диригента, в якому він оперує всім нам відомими жестами – «статуя свободи», великий палець вверх і вниз, жести при молитві, типова жестикуляція рук Анґели Меркель або навіть висунутий середній палець, так званий «фак». Тема твору – людське сприйняття і переосмислення інформації. Split Brain – відомий в неврології метод лікування епілепсії, при якому обидві півкулі головного мозку розділюються засобом хірургічного розтину мозолистого тіла (corpus callosum). Таким чином змінюється сприйняття інформації, «і може статися так, що людина однією рукою лагідно голубить кохану, а іншою її душить», – пише в програмі до твору Губер.

 

Не менш цікавою є і його композиція «Mit etwas Extremismus» (укр. «Трохи з екстремізмом») для гобоя, кларнета, тромбона, ударних, скрипки, віолончелі, контрабасу та п’яти шухляд з касетними магнітофонами (1991), в якій композитор використовує концепт «Variations II» Джона Кейджа та ритми з Сонати для фортеп’яно № 5 Олександра Скрябіна. Про цей твір Губер розказує в інтерв’ю WDR-модератору Йоганесу Цінку наступне: «''Трохи з екстремізмом'' – це вираз Кейджа. Він використав його в одній з репетицій оркестру, зауваживши: "Якщо ви видобуваєте звучання, то виконуйте його трохи з екстремізмом, так, ніби ви такого звучання ще ніколи в житті не досягали". […] Мій твір закінчується „кодою мускулів”, таким собі “тілесним тремоло”, яке залишається після заключного експресивного соло литавр. Виконавець рухами тіла в екстатичному ритмі Скрябіна імітує інтенсивну гру і закінчує все це видихом, згорнувшись, як порожня торбинка».

 

Звукова інсталяція від Дюфорт, Є.-У./ Фон ден Дріш, Р. «Auf- und Rückprall-Messpunkt Hammerteich»

© WDR

 

В особистій розмові Губер розказав, що ще в радянські часи побував в Києві і був вражений містом. Як і більшість німецьких композиторів він знає ім’я тільки одного українського композитора – Валентина Сильвестрова, оскільки його музика в свій час виконувалась в Німеччині. Губер зауважує, що Сильвестров надзвичайно цікаво мислить і вміє добре формувати музичний матеріал. А щоб українську музику ліпше знали на Заході, потрібно все робити для того, щоб вона там частіше звучала, каже Губер. Він радить сміливіше створювати культурні кооперації між композиторами, виконавцями, ансамблями та інституціями. І, в свою чергу, відкриватися до масштабного культурного діалогу, активуючи при цьому всі можливі в цій сфері ресурси, як в Україні, так і за її межами.

 

Хотілося б, щоб музичні майданчики цих двох фестивалів в найблищому майбутньому стали доступними як для українських виконавців, так і для українських композиторів.

 

Eлемент звукових інсталяцій біля озера Гаммертайх, Віттен 2017
© WDR

 

Фото надані автором

 

Поширення цієї інформації (а також використання цитат) без погодження з автором заборонене. За контактами звертатись до редакції.

 

 

29.06.2017