Gleichung, або Джазові «рівняння» Тамари Лукашевої
Місто Кельн називають джазовою столицею Німеччини. Тутешня джазова сцена насправді дуже добре організована та конкурує з берлінською, при чому багато в чому її переважає. Приємно, що на джазовій сцені Кельна українка Тамара Лукашева зайняла – і це вже можна ствердно констатувати – особливе місце.
Десять років тому Тамара переїхала до Кельна, щоб навчатись в консерваторії на джазовому факультеті й одразу ж влилася в активне джазове життя міста. Сьогодні вона є «однією з найперспективніших джазових співачок нового покоління», як зазначає Кельнська філармонія в одному з концертних флаєрів. У публікаціях інтернаціональної преси про Тамару зустрічаються рядки тільки в суперлятивах:
«Хто слухав Тамару Лукашеву на концерті, тому вона надовго запам’ятається. Вона співає скеч-співом, змішує різні мови в одній композиції, володіє надзвичайно чистою інтонацією та сильною харизмою на сцені».
«Лукашева – надзвичайно багатогранна та творча музикантка, яка дуже ретельно і точно працює як композиторка. Як співачка, вона володіє великим репертуаром звуків, шумів, різними способами артикуляції та курсує між класичним джазовим співом і дадаїстично спровокованим вокальним мистецтвом».
Очевидно, що не тільки Тамара вподобала Кельн, а й місто полюбило її. У 2018-му році співачку нагороджено стипендією міста «Horst & Gretl Will Stipendium für Jazz/Improvisierte Musik» «за особливу варіативність та дивовижну стилістичну широту». В 2020 році Тамара була обрана до програми Jazz-Exzelenzförderung землі Північної Рейн-Вестфалії, тобто потрапила в найпривілейованіше сприяння розвитку в царині джазу, що реалізується у рамках програми NICA artist development при Європейському центрі джазової та актуальної музики.
А 2021 рік приніс Тамарі Лукашевій ще одну дуже важливу нагороду – WDR Jazzрrise в категорії «композиція», що утверджує її як джазову композиторку вищого рівня. Обґрунтування жюрі наступне: «Народжена 1988 року в Одесі, співачка Тамара Лукашева виробила власний стиль, який вона як композиторка та аранжувальниця все глибше вдосконалює та доводить до власної музичної мови».
Сама Тамара з обережністю і з особливою скромністю говорить про себе як композиторку. Не зважаючи на пандемію та строгий карантин, особливо в сфері культури, вона надалі активно працює і використовує локдаун дуже творчо. Вже в березні Тамара презентувала свій новий сольний диск Gleichung.
©Annette Etges
– Тамаро, незважаючи на локдаун, рік 2021 почався для тебе дуже насичено та дуже добре. Ти отримала надзвичайно важливу відзнаку, презентуєш новий соло-диск і робиш стрім-концерти, про тебе пишуть в інтернаціональній пресі, а deutschlandfunk транслює твій з Вадимом Неселовським годинний концерт. Про все це хочеться з тобою поговорити. Почнімо з відзнаки. WDR Jazzpreis 2021, та ще й в категорії композиції, який ти недавно отримала – це вже дуже серйозно. Як тобі про нього повідомили в умовах локдауну і що він для тебе означає?
– Мені зателефонували із незнайомого номеру. Це була жінка, яку звати Тінка Кох (Tinka Koch, головна редакторка WDR3 JAZZ, прим. МК). Вона мене повідомила, що журі WDR Jazzpreis вирішили мене відзначити в категорії композиція. Я спочатку нічого не зрозуміла (сміється – М.К.). Вона мусила мені це два чи три рази повторити. А я навіть і не знала, що я там у списку, тому-що раніше треба було подавати заявку. Та останні 2-3 роки вони зробили по-іншому. Тепер журі самостійно вибирає призерів, тому я нічого й не знала. Але вони ж не можуть тобі просто його дати. Ти маєш сказати, чи ти приймаєш цей приз, чи ні. І вона так: «Ти погоджуєшся?» Звісно ж я погодилася і вона мене перша й привітала з цією відзнакою. Цього ж вечора в мене був концерт, але я ще не мала права говорити публічно про приз. Бо подзвонили вони мені ще в жовтні. Їм же ж треба все підготувати – фотографії, матеріали, ноти. Взагалі то мав би бути офіційний концерт призерів, який був запланований на 30 січня в Театрі Ґютерсло (нім.: Theater Gütersloh, – прим. МК). Але в зв’язку з короною все відмінили. І хоч в мене не було концерту, в мене є відео з WDR Big Band і для мене це набагато краще, бо це дуже файна якість – вищий клас – і запис, і відео. І це – назавжди. Ще й до того кожен може його подивитись,навіть мої батьки.
– А як відреагували твої батьки на цю відзнаку?
– Мій тато обожнює WDR Big Band і для нього це просто топ. Мої батьки дуже дуже раділи за мене. Їм, звісно, все дуже сподобалось – і відео сподобалось, і моя музика. Вони завжди дуже за мене тішаться. Для мене ця відзнака особлива тому, що мене відзначили в категорії «композиція». Адже пишу я вже дуже давно. Майже всі проекти, все, що я роблю на сцені – це все моя музика. Але я думаю, що я як співачка настільки приковую енергії, що люди не завжди розуміють, що музика також моя, що це я написала і розписала. Бо це також копітка щоденна праця. Тому категорія композиція – це дуже-дуже добре.
– Цей приз є важливим підтвердженням для тебе як композиторки. А взагалі в тебе там був повний пакет – композиторка, соло та піаністка.
– Так, так. Я думаю, дехто не розумів, що я тут, у Німеччині, не тільки співаю, а що це й аранжування моє. Переважно з біґбендом частіше так буває, що хтось написав якийсь твір, а потім хтось інший його аранжує, оскільки аранжування для біґбенду – це зовсім інша сфера роботи і це дуже складно. Я не можу сказати, що я там такий суперпрофі, але я працюю.
– Композиція, яку ти як призерка записала з WDR Big Band, Sir Neptun, зроблена дуже майстерно. Ти дуже цікаво працюєш з тембрами, особливо з голосом, який вливається в звукові нашарування духових дуже натурально і невимушено. Цікаво й те, що ти використовуєш струнні інструменти в біґбенді, як додаткову фарбу, яка також дуже гарно вписується в загальне звучання, надаючи особливої «м’якості». Не кажучи вже про перехрестні ходи в історію джазових стандартів як таке дуже впізнаване «blue and green»...
– Приємно, що ти називаєш усі ці речі. Знаєш, коли я пишу, то мій голос для мене – це такий же ж інструмент, як всі решта. А взагалі, мені здається, що голос має дуже велику силу саме тому, що людина реагує на нього одразу ж. Якщо, наприклад, хтось кричить, чи співає – ми реагуємо одразу, це в нашій людській природі. Тому голос треба використовувати тільки там, де треба, бо «що занадто, то недобре» (сміється). Взагалі я не дуже біґбендова аранжувальниця. Я люблю змішувати якісь інструменти large Ensemble (великого ансамблю, – прим. МК). Коли я розписувала програму для Одеського симфонічного оркестру, то мені було дуже цікаво, адже там є більше можливостей.
Біґбенд, він, знаєш, сидить у своїй звуковій кулі. Я довго думала, що ж з цим робити, і поміняла склад біґбенду. В біґбенді є така хороша опція, коли класичний склад з п’яти саксофоністів, чотирьох тромбонів і чотирьох-п’яти труб можна замінити на кларнети чи флейти. WDR Big Band – це топ-професіонали, тому в мене з цим не було ніяких проблем. Я просто замінила склад біґбенду на кларнети, баскларнети і флейту. Таким чином отримала зовсім іншу звукову фарбу і вона змішується з струнними. Окрім того слід також розуміти, коли грають струнні, а коли – інші інструменти, щоб звукові фарби були виднішими. Бо коли ти змішаєш всі фарби одразу, то звучання не буде яскравим. А коли ти береш одну фарбу, потім іншу, тоді стараєшся їх трохи змішувати і потім додаєш голос, який також є дуже яскравою сильною фарбою, то це працює. Взагалі все це дуже інтенсивна праця. Це зовсім не так, як пише підручник. Ти сидиш, слухаєш, думаєш, аналізуєш, намагаєшся використовувати свою фантазію. Композиція – це така файна праця, яку ніхто не бачить.
– Тісно спілкуючись із творчими людьми, знаю, що ви, композитори, інтенсивно працюєте над кожною нотою, над кожним тактом. Це потребує як таланту та вміння, так і досвіду та доброго смаку. Якщо говорити про тебе як композиторку, можеш поділитись: як ти компонуєш, у кого вчишся і що ти б порадила людям, які починають писати?
– Із композицією дуже складно. Можна в когось навчитися грати на інструменті або співати. Але зі співом – це теж так, ти вчишся в когось, але одночасно дуже багато речей змушений робити сам. Тобі хтось може показати, які є правила, хто як що робить, але загалом – це дуже багато аналізу музики, яка вже існує. Просто аналізуєш і намагаєшся зрозуміти, чому так добре звучить, чому це працює. І деколи йдеться про дуже делікатні подробиці. Шопен, наприклад, починає мелодію Балади №1 із затакту. І там є такий момент, що мелодія звучить на першу долю, а бас та акорд –на другу. І це таке повітряне щось! А якщо ти пробуєш щось міняти, то ...
Я навіть експерементувала. Я взяла цю ж мелодію, але акорд перенесла на першу долю і я побачила, що це не працює. Щось там не те. Тут йдеться про ось такі дуже тонкі речі. І якщо в тебе є така скарбниця ідей, то... Я не хочу сказати, що я після цього у всіх своїх творах не на раз, а на два з акордом вступаю (сміється).
Можна сказати, що це так, ніби ти залишаєшся дитиною, яка просто експерементує: а що буде, коли я тут так, а тут ось так зроблю? Знаєш, коли дитина ламає іграшку і починає складати її по-новому, то тільки тоді починається творчість. Бо якщо дитина просто грається іграшкою, яку створили дорослі, вона не розвивається творчо. Цю іграшку потрібно розламати і потім почати щось робити самому. І це ось такий процес, коли ти просто ламаєш і потім збираєш. Стається навіть так, що коли ти над чимось працюєш – а я завжди над чимось працюю (сміється) – то ти працюєш над цим навіть, йдучи по супермаркету. Це такий безкінечний процес. Ти знаходишся в цьому творчому стані і якщо ти щось там бачиш чи слухаєш, то це може вплинути на композицію.
– А як ти працюєш як співачка? З голосом ти також експерементуєш?
– Я починала з класичного вокалу. В Одесі в мене була дуже добра вчителька, яка співала в Одеському оперному театрі і викладала в Одеській консерваторії. Я дуже багато років працювала просто над вокальною технікою. Знаєш є люди, які народжуються і співають. Просто в них є голос від народження. У мене ніколи такого не було. Я маю добрі вуха і в чотири роки вже грала на фортеп'яні, бо моя мама піаністка. Вона дуже хотіла, щоб я грала, і мені це дійсно подобалось. А от голос в мене з природи дуже тихий і діапазон невеликий. З голосом мені доводилося багато працювати. У мене навіть були проблеми. Я фактично декілька разів заново вчилася. Переїзд з України до Німеччину був для мене дуже стресовий. Я була зовсім самотньою, все організувала самотужки і це було дуже складно. А голос, він реагує на такі речі... Ти ніби намагаєшся ним себе від чогось захистити. Тому в мене з'явились технічні проблеми і я просто вчилася знову заново. Це тривало декілька років. Просто коли ти щось міняєш, коли ти міняєш техніку чи переучуєшся, то це означає декілька років такої інтенсивної праці, коли ти просто шукаєш і шукаєш. І тепер у мене таке відчуття, що я якось так знайшла вже те, що мені подобається. У плані техніки я просто підтримую це на потрібному мені рівні. Думаю, що в цей от період мій розвиток як співачки тісно пов'язаний із композиторською діяльністю. Вона впливає на мене, скажімо, я щось напишу, що дуже складно заспівати, і над цим працюю, щоб воно зазвучало. Коли я працюю з Вадимом Неселовським, то розумію, що його твори також дуже складні. Для голосу – це дуже-дуже важко… І складність полягає в тому, щоб складний матеріал дуже просто і легко звучав. І якраз це – дуже складно.
– Тамаро, твій новий диск Gleichung, презентація якого випала на початок березня, мене здивував мабуть більше всі твої диски. Насамперед – це твій перший сольний диск. Але особливою несподіванкою для мене стали тексти твоїх творів і їхні автори. Як для джазу, вони досить неочікувані. Я маю на увазі тексти таких авторів, як Гільдеґард фон Біньґен, Новаліс, Брентано та Рільке.
– Річ у тому, що мені надійшло замовлення заказ від Марієнхору з Австрії. Вони хотіли, щоб я аранжувала для них Новаліса Іch sehe dich, Maria («Я бачу тебе, Маріє», – прим. МК). Це такий коротенький текст. І мені таким чином довелося уперше працювати з німецькою. До того я працювала з українською, російською та англійською. Німецькою я співала, але тільки те, що вже було написане. І мені стало дуже цікаво, як це – працювати з німецькою? Усі ж кажуть, що німецька складна. Але ти знаєш, майже всі мови складні. Я зробила це аранжування спершу для хору, а потім – соло-версію.
На одному з концертів я її виконала. Після концерту до мене підійшла одна дуже важлива людина на німецькій джазовій сцені і каже: «Надзвичайно багато всього чув, але це – щось дуже файне, дуже добре. Роби ще. Зроби такий альбом». І я послухала його. Я подумала, що якщо він таке мені каже, то треба спробувати.
©Harald Hoffmann
Я стала шукати старі тексти, багато читати, шукала вірші, в яких є якась магія. Я люблю, коли короткий текст. Мені хотілось співати і я шукала ось ці мелодії. Просто, коли ти працюєш над текстом, то це така кайфова праця. Ти працюєш над кожною фразою, намагаєшся знайти правильну ритміку, правильні ноти, правильні звуки, щоб вони одне одному не заважали, щоб воно якось так, знаєш, натурально звучало. Це був момент, коли я шукала те, що мене справді торкає.
Клара Мюлєр-Янке, наприклад, жила вкінці 19 століття і померла в 1905 році, написала небагато поезій. Я знайшла два її вірші. Мені дуже сподобалась її візуалізація, образи, Eisnacht (укр. «Льодяна ніч», прим. МК). У неї було щось таке особливе, така якась лаконічність з одного боку, а з іншого – дуже яскраві картини. «Aus den Wassern der Rauhreif steigt, Büsche und Bäume atmen kaum:...» («З вод піднімається паморозь, кущі та дерева майже не дихають...», – прим. МК). І мені це дуже дуже сподобалось. Знаєш, я дуже щаслива, бо вона майже невідома, а в мене є можливість відзначити цю жінку. І не тому, що вона жінка, а тому, що вона щось написала, що мене зворушує.
І Рільке в мене там є. Це насправді такий короткий уривок його вірша Ich lebe mein Leben in kreisenden Ringen... («Я живу своє життя кружляючи кільцями...», – прим. МК). Мене захопила оця частинка «Ich kreise um Gott, um den uralten Turm, und ich kreise jahrtausendelang; und ich weiß noch nicht: bin ich ein Falke, ein Sturm oder ein großer Gesang.» («Я кружляю довкола Бога, довкола старовинної вежі, і кружляю я тисячоліттями; і я ще не знаю, хто я: сокіл, штурм чи великий спів», – прим. МК). Ти знаєш, я це прочитала і воно мене дуже сильно вразило. Я просто не могла сформулювати, що це таке, але це така магія, така вища поезія. Це таке мистецтво, яке проходить попри твій розум і попадає просто в твоє серце, в твою душу, в твою підсвідомість. І ти не розумієш чому? Ти не розумієш, що там таке, що тебе так сильно вразило? Але для таких речей потрібен час і спокій.
– А як ти б переклала українською німецьку назву твого диску Gleichung – як рівновага, чи як рівняння? Адже це слово вживається німецькою насамперед як математичний термін.
– З духовного погляду, я бачу це як вирівнювання чи баланс. Бо взагалі вся платівка досить спокійна. Там є і моторні речі, але це, можливо, найспокійніша платівка, яку я записувала. До того ж я співаю сама, нікого іншого немає. Цю музику в більшості я записувала, коли був перший локдаун. Тому вцілому – це спокій. З іншого боку – це й рівняння. Бо цей математичний термін в широкому розумінні вказує на те, що коли ми маємо одне, додаємо інше, то потім отримуємо те, що виходить. Тобто додавання таке.
Але тут річ ще в іншому: до цього диску мав ввійти ще один твір під назвою Gleichung. Це був просто чудовий твір. І це був єдиний твір на вірші, які я знайшла не сама. Мені цей вірш прислали. І це був би наймодерніший твір зі всіх. Та коли він був готовий, я дізналася, що цей вірш написав один нацист, якого просто треба забути. У цьому вірші не було нічого поганого. Там йшлося про універсум, про протистояння земля – небо, земля – місяць. Там нічого нацистського не було. І хоч цей твір був особливим центром цієї платівки, я все ж його забрала…
Взагалі ця ситуація наштовхнула мене на розмірковування над темою «Людина та її творчість» тому, що всі знають, які тенденції були в Пікассо, Вагнера чи Сібеліуса... Але я думаю, що ця ситуація дуже чітко показує, що навіть дуже нехороша людина, яка підтримує дуже погані речі, може зробити щось дуже красиве. І цей той момент, який нам сьогодні вказує на те, що «Будьте тверезі!». Ми маємо подібні проблеми і з російсько-українським конфліктом. Коли ти бачиш, що творчі люди підтримують війну, то думаєш: «Як таке може бути?»
©Annette Etges
– А як на ці твори вплинула теперішня ситуація – час корона-вірусу, локдаун? І чи вплинуло це взагалі?
– Переконалася: це має колосальне значення для творчості. З короною до мене прийшло розуміння того, що до цього я дуже багато працювала. Коли ти дуже рано встаєш, випиваєш каву і працюєш «під тиском», бо в тебе лише година часу, а на тебе чекає інтенсивний день і треба ще дуже багато зробити, то такі речі компонувати дуже складно. А зараз – ти просто щось прочитав і маєш час подумати над цим, ти намагаєшся шукати і знайти.
– Тобто, незважаючи на всі негативи, пов'язані з віросом і локдауном, для тебе як людини творчої все ж є і позитивні моменти?
– Для мене дуже багато позитивного. І думаю, що не тільки для мене. В сьогоднішній ситуації все ж є речі добрі й потрібні. Люди сприймають це, як щось погане, бо це не те, до чого вони звикли. Корона – це випробування для всіх. Постає багато запитань. Чи любиш ти насправді те, що ти робиш? Це дійсно твоє? Чи любиш ти людину, яка поряд? Якщо ні, в чому проблема? І це просто геніальна можливість зазирнути в себе.
А для творчих людей – це благо тому, що є час. Я нарешті можу спокійно працювати. Оскільки живу в Німеччині, то розумію, що це трохи інша історія, ніж в Україні, звісно. Тут нам сякі-такі гроші все ж вділяють. Крім того я викладаю в консерваторії, працюю тепер онлайн, і це також якісь стабільні кошти. Потім в мене якось так виходить, що були якщо не лайф-, то стрім-концерти. Щось там десь якось працює. Може, просто я щаслива людина, мені просто таланить. А взагалі я зрозуміла таку річ, що гроші – це партнер. Коли працюєш, гроші – не мета, а партнер. Переконана, що гроші треба поважати і використовувати. Коли я отримала грошову допомогу, то я записала відео, заплатила лейблу, промовтеру та оплатила студійний запис. Я ці гроші передала далі. І ці гроші таким чином циркулюють в оцій системі. Думаю, що це так працює.
– Ти вже згадала про свою педагогічну діяльність. Де ти викладаєш і як чуєшся у ролі доцентки?
– Тепер викладаю в Оснабрюці в консерваторії. До того я дуже довго працювала в музичній школі. Одного разу зрозуміла, що більше не можу. І я сказала своєму другу, що якщо я буду викладати, то тільки в консерваторії і тільки для студентів. І так сталося, що я зараз працюю зі ними. Я викладаю джазовий вокал, спеціальність, постановку голосу та інколи роблю комбо. Для комбо я можу сама вибрати тему. Я намагаюсь використовувати цю можливість, щоб показати студентам те, чого вони ще не знають. Ми працювали наприклад над Ленні Трістано, – був такий джазмен, який жив в одни час з Чарлі Паркером. Усі хотіли бути як Чарлі Паркер і мало хто знає, що був такий музикант як Ленні Трістано. А він робив дуже цікаві речі. Його композиції, його мислення дуже оригінальні. І коли я зробила це комбо, то студенти думали, що це якісь сучасні речі. Такі речі потрібно знати. Студентам це подобається або не подобається, але якщо вони навчаються, то такі речі їм потрібно знати.
– А як тобі дигітальна форма викладання через Zoom?
– Це просто по-іншому. Я думаю, що коли ти з дітьми працюєш – це дуже складно. Але коли це вже студенти, це дорослі люди, ти просто робиш це по-іншому. Це так само як стрімінґ-концерт. Ти не можеш від стрімінґ-концерту очікувати того ж, що від справжнього. На моєму першому стрімінґ-концерті було досить незвично, бо не було реакції залу. Музиканти звикли до реакції, а її немає. Це просто новий формат, але і в цьому форматі є якісь позитивні моменти. Мої студенти-вокалісти, наприклад, почали грати на інструменті. Бо коли в нас урок вживу, то я їм акомпоную. А зараз вони мусять самостійно це робити. І для них – це новий рівень. Коли ти позитивно думаєш, коли ти шукаєш, що хорошого з цієї ситуації можна взяти, то ти завжди щось знайдеш. А погані речі – їх і шукати не треба (сміється).
– Як, на твою думку, змінюватиметься музичний світ у майбутньому?
– Важко сказати. Можливо, справжні концерти будуть більше цінуватися. Адже ту енергію, яка йде з людини, її не можна відтворити дигітально. Це не є щось, що можуть зробити роботи. Знаєш, я думаю, що мистецтво взагалі буде останнє, що зможе зробити штучний інтелект. І я не впевнена, чи можливо це взагалі. Та я дуже сподіваюся, що мистецтво буде більше цінуватись. Бо мистецтво виживало завжди, що б не коїлось на нашій планеті. І тому і корона, і локдауни – це все тільки випробування для нас. Я думаю, що все буде добре.
Розмовляла Марія Кауц.
https://soundcloud.com/tamara-lukasheva
https://tamaralukasheva.de/
13.03.2021