520 років тому, 26 червня 1497 року зі Львова вирушило на південь військо польського короля Яна І Ольбрахта. Метою цієї військової кампанії оголосили повернення загарбаних турками портів Білгорода (Акермана) та Килії на Дністрі та Дунаї.
Король Ян І Ольбрахт
Насправді ж король мав намір зробити володарем Молдови (тоді її називали ще Волощиною) свого молодшого брата Зиґмунта. Похід закінчився поразкою поляків та їх союзників у буковинських лісах. А про короля уклали сучасники приповідку «За короля Ольбрахта загинула вся шляхта».
У XV ст. об’єднані Ягеллонською династією польська та литовська держави перебували на вершині своєї могутності. Землі Польщі, Литви та залежних від них територій реально простягалися від «моря до моря» за панування Казимира IV (1427–1492), що володарював 48 років й поширив владу своєї династії, крім Польщі, Русі й Литви, ще й на Чехію, Словаччину й Угорщину.
Але з півдня зростала експансія османської Туреччини. Невдала спроба її зупинити коштувала життя польського короля Яна Варненчика, що загинув у битві під Варною у 1444 році. Захоплення турками Константинополя у 1454-му та портів Килії й Акермана – у 1484-му стало тяжким ударом для Львова й інших міст Галичини, Поділля, Малої Польщі (Коломиї, Перемишля, Кракова, Кам’янця, Язлівця), які стали на той час великими осередками торгівлі між Сходом і Заходом. Тому наміри польських королів відвоювати порти у гирлах Дунаю та Дністра знаходили підтримку у багатих міщан і земельних магнатів.
Килія над Дунаєм у XV ст.
Але король Ольбрахт мав ще намір прилаштувати свого брата Зиґмунта (Сигізмунда). Їх батькові, королю Казимиру IV, вдалося зробити своїми васалами деяких князів Сілезії, а також магістрів Тевтонського ордену – володарів Пруссії.
Після смерті Казимира IV (1492) його найстарший син Владислав (Ласло) ІІ (1456–1516) успадкував королівський трон Угорщини, Хорватії та Чехії; Ян І Ольбрахт (1461–1501) став королем Польщі; Олександр на той час був великим князем Литви, а з 1501 року – польським королем.
Двоє синів присвятили себе духовним справам. Фридерик (1468–1503) став єпископом Кракова (1488), а 1493 року – примасом (верховним римсько-католицьким архієпископом) Польщі та кардиналом. Казимир (1458–1484) був намісником свого батька, короля Казимира IV в Польщі та Литві, але помер в молодості від сухот. У 1602 році був канонізований Римським Папою Климентом VІІІ і став покровителем Литви.
Молдовське князівство 1483 року
Тодішнім володарем Молдови (господарем) був Стефан ІІІ званий Великим (Ştefan cel Mare, 1433–1504). За численні фундації церков і монастирів та підтримку ченців на Афоні Румунська православна церква проголосила Стефана ІІІ Святим. Був він господарем Молдови з 1457-го й займав цей трон протягом 47 років. За цей час був змушений шукати союзників серед своїх могутніших сусідів: Польщі, Угорщини, Туреччини.
Ікона Св. Стефана ІІІ
Коли турки зайняли чорноморські порти, Стефан ІІІ визнав зверхність Польщі, присягнувши 15 вересня 1485 року в Коломиї королю Казимиру IV, та віддав йому замок в Хотині. Але наступного року Польща не змогла захистити Молдову перед турецькою навалою. І вже у 1487 р. господар Стефан ІІІ уклав договір з султаном Баязидом ІІ про залежність Молдови від Османської імперії, яка тривала до ХІХ століття.
Стефан ІІІ Великий і його третя дружина Марія Войкіца
Відтоді погіршилися стосунки Стефана ІІІ з Польщею. Німецький дослідник з Буковини Едуард Фішер (1862–1935) писав, що Стефан ІІІ «від 1485 по 1497 роки завдав полякам досить таки багато клопоту. Це добре доводять напад на Литву, плюндрування Червоної Русі взимку 1489–1490 років та спалення литовського міста Брацлава. Але коли 1492 року селянин на ім’я Муха на чолі 10 000 русинів напав на Покуття й спустошив його, то поляки прямо звинуватили Штефана в тому, що він з допомогою молдавських союзників підтримав бунтарів… Тепер Ян Ольбрахт, який зрозумів, що не варто очікувати приєднання Штефана до Польщі, вирішив поставити Молдову в більшу залежність від польської Корони, ніж це було досі» ¹.
Варто додати, що Стефан ІІІ розраховував на ще одного покровителя. Галицький дослідник Антоній Божемський, що походив з Теребовлі, писав про загрозу, якою ще легковажили в Європі: «Не знали, що там на сході всією акцією проти Литви і Польщі керував великий московський князь Іван ІІІ, наступник і спадкоємець всіх прав і претензій Рюриковичів, а віднедавна й візантійських імператорів. Він цар Сходу, ще без цього титулу, але після звільнення від татарського іга (1480), переповнений не цілком зрозумілим, але перебільшеним, почуттям необмеженого пана і володаря всього православного слов’янського світу, стає на чолі, у більшій частині ще диких і варварських, свавільних і темних сил, нагромаджених на Сході, що потрапляють під вплив вищої східнослов’янської культури. Слухається його і вірний йому Менґлі Ґірей здібний хан кримських татарів; слухається його, споріднений з ним, також здібний вождь, партизан, волоський воєвода Стефан… Польський загал того не помітив, бо не звертав на ці справи належної уваги…» ².
Стефан ІІІ ще 1483 року віддав свою доньку Олену «Волошанку» за сина Івана ІІІ – Івана Молодого. Їх син – Димитрій Іванович (1483–1509) вважався спадкоємцем Івана ІІІ та співправителем свого діда у 1498–1502 роках. Московське військо загрожувало Литві, тому Олександр не зміг послати литовську армію для участі в поході свого брата на Молдову 1497 року.
Але королю Янові І Ольбрахту вдалося зібрати для цього походу досить значні сили. Він вирушив зі Львова 26 червня 1497 року з нечисленними найманцями та шляхетським ополченням Руського та інших східних воєводств. По дорозі приєднувалися лицарі Тевтонського ордену, війська західних воєводств із Великопольщі. Лише 21 серпня армія дійшла до міста Снятина на Покутті. Загалом війська назбиралося до 80 тисяч. Армія Стефана ІІІ та його союзників була вдвічі меншою, але воювала на своїй землі і добре знала місцевість.
«Без якихось особливих сутичок поляки перейшли Прут (очевидно біля Зеленева) та пішли на Сучаву, спустошуючи та плюндруючи край. Вони грабували та спустошували православні церкви та нівечили ікони в них, чим дуже відчутно поглумилися з релігійних почуттів православного населення. Внаслідок цього православні русини перейшли на бік Штефана та надавали йому всі необхідні послуги, ведучи дозор і розвідку» ³.
Старовинна цитадель Сучави
Намір поляків йти насамперед на столицю Молдови Сучаву розкрило плани короля Ольбрахта. Коли 21 вересня поляки розпочали облогу міста, Стефан ІІІ збирав своє військо на південь від столиці. Довкола неї відбувалися сутички з поляками, які плюндрували околиці у пошуках харчів. Водночас Стефан ІІІ перекрив шляхи постачання з Польщі.
«Становище поляків під Сучавою з кожним днем ставало все непевнішим. Шляхта що не звикла до голоду і лихоліть, почала щораз більше висловлювати незадоволення і щораз голосніше вимагала повернення на батьківщину, а король, хворий та безсилий, зрозумів, що марно намагається взяти Сучаву, тому почав вагатися» ⁴.
Хоча й залога Сучави після тритижневої облоги вже не здатна була довше боронитися. Але прибули посли з Угорщини від Владислава ІІ до його брата з вимогою забиратися з Молдови. Зі Стефаном ІІІ вдалося укласти перемир’я на кілька місяців, згідно з яким польському війську дозволялося відійти до свого краю, але тією ж дорогою, якою вони прийшли.
19 жовтня розпочався відхід польських військ від Сучави. 25 жовтня поляки підійшли до Козминського лісу, який, за порадою Стефана ІІІ, мали обійти зі східного боку. Але король наказав перетнути ліс коротшою дорогою до села Валя Кузьмина (рум. Valea Cosminului) і далі рухатися до Чернівців, де переправитися через Прут.
Козминський ліс
Польські передові частини з Великопольщі успішно перетнули Козминський ліс, але артилерія, устаткування для облоги і решта війська переходили через ліс наступного дня – 26 жовтня. Стефан ІІІ наказав перекрити дорогу завалами і атакувати польську колону всередині лісу, де військо не могло розвернутися у бойові лінії.
Пам’ятник поразки військ Яна Ольбрахта на Буковині
Лише невеликій частині польського війська вдалося дійти до Чернівців, переправитися через Прут і повернутися на батьківщину. Ціною великих втрат переслідувані Стефаном ІІІ поляки 31 жовтня пробили собі шлях до Снятина і врятували свого короля. їх до Снятина. До Львова Ян Ольбрахт повернувся з решками свого війська.
Наступної весни (1498) господар Молдови Стефан ІІІ Великий відповів йому наступом на Червону Русь і дійшов зі своїм військом, турками й татарами до Львова, Перемишля, Ярослава, Сянока. 13 травня його військо намагалося здобути Львів штурмом. Виявивши, що цього потрібна потужна артилерія та тривала облога, Стефан ІІІ відступив від міста.
Ян I Ольбрахт помер 17 червня 1501 року в Торуні і був похований в одній із каплиць на краківському Вавелі. Його спадкоємцем став король Олександр, який 9 жовтня 1503 року уклав з турецьким султаном Баязидом ІІ перемир’я на 5 років.
Стефан ІІІ помер на три роки пізніше Яна I Ольбрахта (2 липня 1504 р.) у своїй столиці Сучаві. Історики припускають, що його отруїли. Влітку 1509 року молдавське військо його сина Богдана ІІІ протягом трьох днів марно штурмувало Львів. Зруйнувавши та пограбувавши передмістя, військо господаря Молдови відступило.
Польща тоді не розпрощалася з мріями про Річ Посполиту «від моря до моря», але реалізувати її вже ніколи не вдалося.
ПРИМІТКИ
¹ Фішер Е. Козмин. – Чернівці, 2003. – С. 8.
² Borzemski A. Siły zbrojne w Wołoskiej wojnie Jana Olbrachta. – Lwów, 1928. – S. 1, 2.
³ Фішер Е. Козмин. – Чернівці, 2003. – С. 29.
⁴ Там само. – С. 34.
26.06.2017