ВО «Свобода» у Львові в особі народного депутата Юрія Михальчишина намагається захопити лідерство у громадському рухові «Автономний Опір» і в такий спосіб отримати сотню-другу безкоштовних аґітаторів. Так вважають активісти «Автономного Опору». Цього року вони навіть усунулися від проведення традиційного до дня заснування дивізії «Галичина» (28 квітня) заходу — маршу «Парад вишиванок». Бо отримали попередження: прийдете — відсутність сутичок не ґарантуємо.
«Автономний Опір» — не надто чисельна, але ідейна, згуртована й активна громадська організація. Молодь тут гуртується на засадах абсолютної понадпартійності й ідейно визнає націоналізм. Але цей націоналізм не тоталітарний, і саме це, на думку активістів, найбільше не смакує «свободівцям».
Щобільше, «Автономний Опір» закидає «Свободі» нещирість риторики та меркантильність як рушій їхнього політичного чину.
Про те, як зіштовхнулися інтереси ВО «Свобода» з інтересами «Автономного Опору» і чим є цей громадський рух, «Z» поцікавився в одієї з його активних учасниць Ярини Волошин.
Ярина ВОЛОШИН:
«Свобода» у Львові — це те саме, що Партія реґіонів на Донбасі
– Ваша організація скасувала проведення традиційного маршу вишиванок. Чому?
– «Автономний Опір» у Львові існує майже чотири роки. З 2010 року 28 квітня ми проводили парад вишиванок. Цього року ми почали його теж готувати, але в останній тиждень у нас, по суті, відібрали акцію.
– Як це відібрали?
– Ми незареєстрована організація — в нас немає членських квитків і нічого такого. Тобто «автономним націоналістом» може назвати себе будь-хто. В цьому суть нашої структури. У нас немає чіткої ієрархії в організації. В лавах Опору і його акціях, зокрема «Параді Вишиванок», брало участь багато членів різних організацій, в тому числі й Всеукраїнського об'єднання «Свобода». Ми нікому не забороняли — міг приходити будь-хто. «Автономним націоналістом» себе називав і нинішній народний депутат від «Свободи» Юрій Михальчишин.
Наш рух не підтримує жодні партії. Ми взагалі не бачимо сенсу у виборі тієї чи іншої партії, бо вони всі однакові і займаються одним і тим самим. Просто кожна партія робить це зі своєю риторикою. Суттєвої різниці між ними немає. Наш рух перед парламентськими виборами декларував таку позицію, що не підтримуємо жодну політичну силу, і ми навіть закликали псувати бюлетені. Немає сенсу обирати між однаковими структурами, члени яких часто навіть перескакують з партії в партію. Через це почався конфлікт всередині нашого руху. Зрозуміло, що депутати від «Свободи» очікували, що ми їм дамо частину електорату у Львові, тобто офіційно підтримаємо. Але ми цього не зробили. Відповідно, почалися негласні конфлікти з ВО «Свобода», зокрема, конфлікти всередині руху.
Місяць тому декілька членів руху, які підтримують «Свободу» й особисто дружать з Юрієм Михальчишиним, відійшли від справ. Вони покинули наші лави, і наче конфлікт вичерпався. Але, як з'ясувалося, ні.
Ми подали заявку на проведення «Параду вишиванок» і почали його готувати — усе за власні кошти. Тоді нам зателефонували з міськради і сказали, що на ту саму годину в той самий день і на те саме місце є інша заявка. Тематика була та ж, тільки висловлена іншими словами.
Ми прийшли у міськраду, і виявилося, що заявку подала людина, яка відійшла від руху три роки тому. А минулого четверга нас попросили прийти на розмову в міліцію. Нашу сторону представляла я, а іншу — людина, яка відійшла від руху місяць тому і яка назвала себе помічницею Юрія Михальчишина.
– Який стосунок до маршу має Юрій Михальчишин?
– Річ у тому, що три роки поспіль заявки на марш подавав Юрій Михальчишин від своєї організації «Західний Фронт», бо він був депутатом міськради і це спрощувало деякі бюрократичні моменти. Після того, як він відійшов від «Автономного Опору», всі заявки заповнюють особисто члени руху. Так от, у міліції його представниця доводила, що це він три роки поспіль марш проводив, і що ми не маємо на нього ніяких прав. А якщо ми прийдемо і піднімемо свої прапори та розгорнемо банери, то вона не може гарантувати, що не буде конфліктів.
Міліція відповідно зреагувала, повідомивши про це міську раду. Ті подали в суд, і суд заборонив обидві акції. На цьому і зійшлися. Це було минулого четверга.
В суботу стало зрозуміло, що марш таки відбудеться, і не наш. Як так сталося, ми не знаємо, але факт залишається фактом: ми агітували людей, ми за свої гроші клеїли афіші, а люди, які провели марш, просто використали тих, кого ми загітували. Тобто, це таке собі рейдерське захоплення акції.
Крім того, вони захопили і групи в соціальних мережах, які налічують по 5–6 тисяч учасників. Люди, які створювали ці групи, давно відійшли від діяльності в русі, але налаштування соціальних мереж не дозволяють видалити засновників групи, тому їм вдалося захопити ці групи і там розповідати про те, що марш відбудеться і що усе інше — це чутки і провокації.
– Які інформаційні ресурси залишилися у вас?
– У нас залишився офіційний сайт opir.info, на якому ми повідомили, що марш не відбудеться, і пояснили чому.
– Хто ці люди, які, як Ви стверджуєте, захопили ваші інформаційні площі в соцмережах?
– Прихильники «Свободи» і ті, хто себе називають правими. Частина з них мала особисті конфлікти з нашими активістами, а частина не змогла реалізувати в русі свої лідерські амбіції. Вони всі об'єдналися навколо сильнішого гравця — «Свободи» — і таким чином забрали у нас марш.
– А що ви робили натомість?
– Чесно скажу, ми навіть не опиралися, бо в нас не було шансів. У них є депутатські «ксиви»”, ресурси, у них більше впливу на бюрократію. Тому ми фактично віддали марш.
– Скільки осіб у Львові налічує «Автономний Опір»?
– У нас щотижня відбуваються збори, і кількість тих, хто приходить, коливається від 20 до 100 осіб. В середньому на акції приходить 50—60 людей. Є ще ті, хто приглядаються, тому ходять не завжди.
– Який відсоток активістів є прихильниками «Свободи»?
– Від нас відійшло буквально три-чотири людини. Не більше. Ось вони і є.
– Це вони провели марш 28 квітня?
– Я вважаю, що його провів Юрій Михальчишин. Вони йому допомагали, бо мають досвід.
– Чому вони відійшли і куди?
– Вони займалися організацією концертів. Частина відійшла через те, що не змогла реалізувати свої лідерські амбіції. У нас немає лідерів, немає ієрархії, а вони хотіли мати під собою людей, яким можна наказувати, якими можна керувати. У нас це неможливо, бо рух — неієрархічний. Людина, яка є місяць у русі, є активною та ініціативною, її голос має таку саму вагу, як і голос того, хто був у русі від початку його заснування.
– Якщо у структури немає лідерів, то повинні бути принципи, довкола яких об'єднані люди. Що це за принципи?
– Ми називаємо себе націоналістами, тому йдеться про ідеологію націоналізму. Можна зараз цитувати класиків, можна говорити про постулати Третього Збору ОУН. Відомо, що спершу ОУН була тоталітарною організацією, тобто там панував інтеґральний націоналізм. У 1943 році ідеологію було змінено. Дослідники називають це демократизацією ОУН. Основним гаслом тоді стало «Волю народам — волю людині». Ми вважаємо, що без добробуту однієї нації не буде добробуту іншої. Якщо ми хочемо добробуту для українців, то він повинен бути і в інших націй. Кожна нація має право на самовизначення. Цим наш націоналізм відрізняється від тоталітарного націоналізму. Останній, до речі, сповідують ті, хто брав участь у захоплені маршу.
– Як створювали ваш рух і хто?
– Автономний спротив як рух відомий у Європі досить давно. У ньому брали участь і анархісти, і абсолютно різні політичні течії. Львівські автономні націоналісти створювалися як альтернатива усім існуючим партіям та організаціям. Його створювали люди, які побували, наприклад, у «Свободі» чи в інших структурах, і зрозуміли, що ці організації неефективні. Спершу був «Народний Рух», потім «Наша Україна», потім БЮТ і т. д. Але вони нічого не змінюють. Тому створювалася альтернативна сила, метою якої не була популяризація якогось вождя. Це було у липні 2009 року. Тоді відбулася перша масштабна акція — «Марш здорової молоді». Я прийшла у рух через півроку після заснування.
– Яку роль у діяльності руху відігравав Юрій Михальчишин?
– Він читав лекції з політології, він має науковий ступінь. Нема чого таїти — він розумна людина. Так от, він читав лекції на різну тематику: ідеологія, політичні рухи, політичні діячі тощо. Це відбувалося від 2009 до того моменту, коли він став кандидатом у народні депутати. Його лекції були можливістю для руху збиратися щотижня.
– Тобто можна сказати, що він був одним із засновників руху?
– Так, думаю, можна. На перших п'яти зборах було близько 20 осіб. З них нині залишилося двоє.
– Як зараз Юрій Михальчишин причетний до руху?
– Ніяк. В цьому і проблема. Він сам не раз натякав, що без «Свободи»” у Львові нічого робитися не буде, що це їхній реґіон. Я це порівнюю з владою Партії реґіонів на Донбасі. Та сама схема: «це наше, без нас тут нічого не буде». Вони себе називають націоналістами, і ми себе називаємо націоналістами. От їм не подобається, що ще хтось, крім них, (а тим більше ми, які не є до них лояльні) так себе називаємо. Як я розумію, «Свобода» хоче монополізувати поняття «націоналіст» у Львові. І якщо їм вдасться забрати наш актив, то їм вдасться отримати велику кількість людей, які будуть розклеювати агітацію, пропагувати їхні ідеї, і за це їм не треба буде платити.
– Тобто Ви стверджуєте, що політики намагаються захопити громадський рух?
– Так, абсолютно.
– Що будете їм протиставляти?
– Наразі не можу цього сказати.
– Це секрет?
– Та ні. А що вони можуть зробити? Ну, групи в соцмережах забрали. Що, битимуть нас на акціях? Нехай спробують — подивимося, що з того вийде. Ми будемо далі проводити свої акції. Вони можуть спробувати захопити у такий спосіб ще дві-три акції, в яких раніше брав участь Юрій Михальчишин. Але за ці чотири роки ми встигли сильно розвинутися і маємо підтримку не тільки серед молоді, але й серед старших людей.
– А можете описати тих, кого намагаються переманити до себе політики? Хто такий активіст «Автономного Опору»?
– Найчастіше — це студент, який натрапив на рух у соцмережах, це активіст, який вже був у якійсь організації і має з чим порівняти. Бувають також ті, що просто побачили якісь наші акції чи графіті, і приєдналися. Є багато людей, які підтримують «Автономний Опір», але не готові долучитися до активної діяльності. Тобто це активний студент, якому 19–20 років.
– Але якщо глянути на аудиторію ваших маршів, то можна побачити чимало підлітків віком 15–16 років. Це ваші активісти чи так звані «співчувальники»?
– Частина — наші активісти. Частина просто приходять на той чи інший захід. У нас немає обмежень за віком. Ще рік тому середній вік у нас був 16–17 років. Зараз ці люди підросли.
– Які акції робить «Автономний Опір» і що є їх метою?
– У нас дуже багато напрямків. Ми працюємо у сфері екології, здорового способу життя, допомагаємо сиротинцям, робимо політичні акції, вшановуємо пам'ять героїв, організовуємо концерти. Ми намагаємося охопити всі напрямки діяльності молоді. Працюємо там, де є активна молодь.
У нас є відгалуження «Екологічний опір», який організовує акції відповідного спрямування.
Є «Центр молодіжного руху», що пропагує здоровий спосіб життя.
Є також ЗСУВ — Здоровий Спорт Українських Вулиць, який організовує спортивні турніри.
Чотири роки існує відгалуження «Щире серце», активісти якого допомагають сиротинцям. Наприклад, три роки поспіль ми допомагали сиротинцю в Милятині, що в Буському районі. Зараз опікуємося інтернатом для неповносправних дітей у Новому Роздолі і в Стрию. Допомагаємо там, бо львівським сиротинцям допомагають меценати, а про ті, що в області, ніхто не дбає.
Окрім цього, розвиваємо музичний напрям, зокрема, існує група “Постріл”. Тобто працюємо у всіх можливих сферах.
– Акцій у вас багато. Хто їх фінансує? Хто фінансує сам рух?
– Ніхто. У нас немає жодного централізованого фінансування. Усе що ми робимо — робимо за власний кошт. От, наприклад, зараз ми хочемо облаштувати собі спортзал, тому здаємо щотижня по 20 гривень. Раніше, до ідеї створення залу, ми здавали по 20 гривень щомісяця. Якщо помножити на 60 людей, то виходить 1200 грн. На місяць діяльності нам вистачало. На більші акції здавали більше грошей.
– «Свобода» фінансово вам допомагала?
– «Свобода» — ні. Особисто Михальчишин, можливо, допомагав на перших двох акціях — дав тисячу чи дві тисячі гривень. Але це було дуже давно.
– На вашому сайті є інформація, що такі самі рухи існують у Росії, Білорусі та навіть країнах Євросоюзу. Що це за структура у вас з такою потужною мережею?
– Це не зовсім структура. Я казала, що автономними націоналістами себе може називати багато хто. Інформація застаріла. Ці осередки в інших країнах трохи відрізняються від львівського автономного опору. Це радше дружні нам осередки автономних рухів.
– З такою самою назвою? Чи вони інакше себе називають?
– Наш рух називається «Автономний Опір». А от автономними націоналістами чи автономними анархістами себе може назвати будь-хто. Навіть в Україні є два чи три інших автономних рухи.
– «Автономіний Опір» є по всій Україні?
– Не по всій, але в багатьох містах. В Сумах, Вінниці, Києві, Донецьку, Одесі, Запоріжжі, в менших містах. У Тернополі був, але зник.
– «Рейдерське» захоплення?
– Майже. Активісти осередку пішли під «Свободу». Там сталося те, чого ми не дали зробити у Львові.
– Як Ви думаєте, навіщо нардепу Юрію Михальчишину «Автономний Опір»?
– Можливо, щоб показати свою всемогутність у Львові, реалізувати лідерські амбіції.
– У чому принципова різниця між вами і «Свободою»?
– Вони намагаються прийти до влади, а ми — ні. Ми створюємо своє інтеґроване суспільство в суспільстві. Ми не лише робимо разом акції, ми є друзями, підтримуємо одне одного, святкуємо разом дні народження, хрестини, весілля і т. д. Ми створюємо суспільство, яке вважаємо правильним, — без корупції та брехні. Тому люди, які хочуть побудувати політичну кар'єру, у нас не затримуються. В ідеалі наше суспільство має збільшитися настільки, щоб роздавити те, яке є нині.
– Вам не здається, що можете стати...
- Марґіналами?
– Ні. Не марґіналами. Середовищем, яке вирощує для політичних партій досвідчених активістів?
– Ми кожному активісту пояснюємо, в чому принципова різниця між нами і, наприклад, «Свободою». Людина, яка зрозуміла і з цим погодилася, до такої партії не піде ніколи. Є люди, які не сприймають наші тези і йдуть у якісь партії. Але нам дивно: як можна йти до влади, красти в українців і при цьому називати себе українським націоналістом? Як? Це вже не націоналісти — це популісти. Окрім того, нині до нас йдуть люди, які розчарувалися у будь-яких партіях. Вони ніяк не можуть стати згодом членами «Свободи».
– Не припускаєте, що «Автономний Опір» для того, щоби змінити країну, з часом може перетворитися на партію?
– Думаю, це виключено. Один з наших постулатів — це позапартійність. Що швидше себе дискредитують такі партії як «Свобода», то популярніші ставатимуть наші ідеї. Наша мета — не прийти до влади, а змінити свідомість людей. Ми говоримо не так про революцію на вулицях, як про революцію в голові. Коли відбудеться революція в голові, тоді люди діятимуть самостійно, а не слухатимуть політиків.
Члени партій нині діють не в інтересах народу, а в інтересах партії. Тому потрібна революція. Коли ми кажемо «революція», то розуміємо під цим не кров, а докорінну зміну в усіх сферах життя українців.
Розмовляв Роман Рак
03.05.2013