В "Хроніці" серпневої книжки "Літературно-наукового вісника" за 1900 р. у відділі "Персоналія" (с. 136) читаємо ось що про "Гостину Ніштрема у Львові": "Дня 29 червня заїхав до Львова звісний шведський писатель і діяч на освітнім полі, А. Ніштрем, звісний широко своєю працею коло ширення людових університетів у своїм ріднім краю. Щирий прихильник усіх поневолених і покривджених соціяльно і національно, він від довгих літ працює над книгою про упадок і відродження дрібних народностей. Здавна звернувши увагу на Польщу, її упадок і національне подвигнення, він вибрався сього літа в дорогу, щоб відвідати сей край і переконатися доочне про його стан. Був довший час у Познані, де познайомився з тамошнім польським людовим рухом, був у Кракові, а вкінці заїхав до Львова, прийнятий членами тутешнього людового університету ім. Міцкєвіча. Наткнувшися там також на членів українсько-руської молодежі, він забажав познайомитися також з русинами, був 30 червня в бібліотеці Товариства ім. Шевченка і випитував присутніх там членів про руські відносини. Бачачи його щире зацікавлення руськими справами, руські товариства, головно заходами проф. Шухевича, устроїли на його честь прийняття вечерок у залі "Руської Бесіди". Шановного гостя повітав гарною промовою голова "Бесіди" проф. В. Шухевич, по чім хор відспівав попуррі з руських і народніх пісень укладу Ф. Колесси. Д. Ніштрем подякував сердешно за прийняття, заявляючи, що відкриття русинів, 30-міліонового народу, незвісного Европі, було для нього правдивою несподіванкою. — Кермою його змагань — справедливість і повноправність усіх націй і всіх кляс; тілько сим шляхом можна здійснити ідеали "вічного мира", проклямовані торік у Газі фарисейськими устами явних і маскованих деспотів. Потім др. Франко в просторій, майже двогодинній промові подав шведському гостеві образ упадку і відродження українсько-руської нації на полі національно-політичнім, економічнім, просвітянськім, літературнім та артистичнім. Др. Ніштрем пильно нотував собі важніші факти, а по скінченню промови доповнював свої нотатки, розмовляючи з поодинокими із зібраних про різні теми, порушені д-ром Франком. Дня 5 липня приймав проф. Шухевич шведського гостя у своїм домі, і тут знов з уст шан. господаря, дд. Романчука, Барвінського і д-ра Франка д. Ніштрем мав нагоду почути не мало цікавих подробиць про життя і стан русинів по оба боки кордону".
Якщо взяти під увагу й стиль "Гостини Ніштрема у Львові" й ту обставину, що в усіх трьох місцях інформування Ніштрема про Україну: в бібліотеці Наукового Товариства ім. Шевченка, на "Бесіді" та в помешканні Володимира Шухевича був Іван Франко, легко відгадати непідписаного автора "Гостини" — був ним Франко. Цим і треба пояснити здержливість автора "Гостини" з похвалами для Франка в порівнянні, наприклад, з нотаткою про доповідь Франка в "Ділі", де в нумері 134 з 28 червня читаємо: "Коли др. Ніштрем скінчив, др. Франко виголосив ядерний, а точний і всесторонній реферат наперед про наш занепад, а опісля про наше відродження; коротко начеркнув історію нашої культури від найдавніших часів донині. Прелегент не лиш виказав наш занепад, але і причини, які його викликали. Від часів поділу Польщі роздивлював др. Франко окремо Україну, а окремо Галичину і дав загальний образ всього, що складається на життя народу, а саме відносин національних, політичних, релігійних та економічних. Яркими красками змалював гнет, у якім живуть русини по оба боки Збруча, а дальше вказав на зоріюче наше відродження, зазначивши поперед усього розріст письменства і науки. Др Франко дав також короткий огляд руху серед галицького селянства, навівши здобутки того відродження людових мас як на полі просвіти, так і політичних прав".
(Далі буде)
[Львівські вісті, 18.06.1942]
(Продовження)
Помилкові дати в "Гостині" також, на мою думку, промовляють за Франком автором, що пишучи "Гостину" спізнено, в липні для серпневої книжки "Літературно-наукового вісника", зосередив свою увагу на сутньому. До Львова приїхав Антін Ніштрем 22 червня пополудні, 23 червня загостив до Наукового Товариства ім. Шевченка, 25 червня вітала його дуже щиро вся політехнічна молодь, а 27 червня був вечерок у "Руській Бесіді". Про останній читаємо в 135 нумері "Руслана" таке: "Проф. Шухевич виголосив до гостя бесіду, в якій висказав йому подяку, що завітав до русинів познайомитися з їх життям-буттям. По промові хор "Бояна" відспівав Ніжинського "Вечерниці", а опісля др. Ніштрем висказав в довшій бесіді погляд на українську справу та дякував русинам за щире приняття. Потім др. Франко виголосив відчит про розвиток і стан духового життя всіх українців, що має послужити як інформація для д-ра Ніштрема. Накінець співав ще хор "Бояна" Колесси "Вулицю". Пізно вночі розійшлися учасники вечірка додому, розпрощавшися з милим гостем, на якім ціле прийняття мусіло полишити милі спомини побуту його між львівськими русинами".
Думаю. що доповідь Франка в залі "Руської Бесіди" для Ніштрема не та сама доповідь Франка, про яку в своїх "Споминах про Івана Франка" в 125 (249) нумері "Львівських Вістей" написав др. Роман Стефанович ось що: "Якось взимі 1900 р. завітав до Львова данський історик літератури і критик Юрій Брандес, що і цікавився і українською літературою. І. Франко виголосив в одній з найбільших викладових заль львівської політехніки в німецькій мові виклад про українську літературу. Заля набита вщерть публікою. По привітанню гостя почав говорити І. Франко. Його слова, голошені з пам'яті в цвітистій німецькій мові, лилися плавним ручаєм і прикували зразу увагу слухачів, що з запертим віддихом слідкували за викладом. Продовж години з'ясував І. Франко незвичайно цікаво і змістовно розвій української літератури від найдавніших часів до останніх літ. Коли скінчив, настала хвилина тиші, а відтак прогула буря оплесків слухачів, захоплених золотими словами доповідача. Такого знаменитого щодо змісту і форми викладу я не чув ані до того часу ані ніколи опісля".
Мовою порозуміння між Ніштремом і українцями та поляками була німецька мова, як зазначувала тоді львівська преса. Щоб Франко промовляв на політехніці чи від загалу політехнічної, чи тільки української молоді, про це нема згадки в сучасній пресі, яка інформувала трохи не щодня про гостину Ніштрема у Львові. Що взимку 1900 р. Юрій Брандес не гостив у Львові, це видно з тої замітка в 93 нумері "Руслана" з 9 червня 1900 р.: "Юрій Брандес, данський критик, що минулого року гостив у поляків у Львові і задля їх бенкетів несимпатично віднісся тоді до львівських русинів, мав недавно під час свого побуту в Будапешті відчит перед зібраними чистої крови мадярами. Що однак ні він не знає по-мадярськи, ні мадяри по-данськи, тому виголосив свій відчит в німецькій мові. На самім вступі Брандес заявив, для скаптування собі мадярів, що язик, яким до них промовляє, не є ні їх рідним язиком, ні його та що лишень обставини спонукують його ужити цього нелюбленого ним язика. Берлінська, а за нею і інша німецька преса, наводячи дослівно цей висказ Брандеса, не має слів на вираження обурення і погорди проти такої заяви мужа науки. Видко, що штуки кокетування треба ще вчитися Брандесові у — старих паннів".
У Львові був Юрій Брандес в другій половині листопада 1898 р. Між своїми новинками в 253 нумері з 24 листопада "Діло" звіщало, що Юрій Брандес заявив охоту познайомитись з місцевою українською суспільністю і в неділю, 27 листопада, в 5 годині з'явиться в залі "Руської Бесіди". В програму зустрічі входили: "привітання гостя, відчит (по-німецьки) про сучасне становище українсько-руського народу і його сучасний культурний та літературний рух і розмова".
(Далі буде)
[Львівські вісті, 19.06.1942]
(Продовження)
Одначе заповіджена зустріч із Брандесом не відбулась. Вияснила це стаття в 255 нумері "Діла" з самого передодня заповідженої зустрічі п. з. "Юрій Брандес у Львові". Стаття починається словами: "Від тижня гостить у Львові славнозвісний данський писатель Юрій Брандес, прийманий з найбільшими почестями в найвищих кругах польської суспільности і у найвизначніших достойників. Поводом такої чести поляків до особи данського ученого сталась його книжка про Польщу, написана перед 12 роками з великою прихильністю до поляків. На диво поляки про сю книжку довідалися зовсім недавно. Видано її тепер в польськім перекладі, а автора запрошено до Львова на торжество відслонення пам'ятника Собєського. І от цілий вже тиждень гостять його тут, здобуваючись з одної сторони на докази вдячности за його похвали, віддані польському народові, з другої сторони не занедбуючи нічого, що могло б йому показати, що ті похвали були справедливі.
"Бистрий спостерігач, писатель і критик, яким є Брандес, мав охоту скористати з довшої своєї гостини у Львові та придивитися трохи і руській інтелігенції львівській. В тій цілі мав він, як ми оногди донесли, загостити завтра до "Руської Бесіди". Тим часом, на жаль, побачився він вчора спонуканим відкликати свій намір. Ми знаємо причини, які його до сього спонукали, та не дивуємося, що при тій сердешності, з якою його попросту розривають, при найщирішій охоті не стало б йому фізично часу на те, щоб познайомитися також і з русинами, хоч би навіть його побут у Львові мав друге стілько продовжитися. Ми певні того, що не тілько ми сердешно жалуємо, що не могли пізнатися з данським ученим і датись йому пізнати, але що і він сам того жалує; заразом маємо надію, що колись загостить тут він ще; — може навіть і умисне, щоб пізнати також і другу половину тутешньої суспільности та другий нарід, якому судилося почасти жити посполу з поляками".
В 1899 р. в січневій книзі "Літературно-наукового вісника" надрукував Франко в своєму перекладі студію Брандеса "Шекспірів Юлій Цезар", узяту з його книги про Шекспіра, а в лютневій книзі статтю про Брандеса. В 1900 р. вийшов у польському перекладі "Lwow" Брандеса, опис його гостини в другій половині листопада 1898 р., де на сторінках 32—33 читаємо ось що: "Лиш одна частина преси ставалася з кожним днем неприхильнішою до мене, тобто русинська. Справа стояла так: надовго перед моїм приїздом я одержав від львівських русинів запрошення до участи в їх літературній урочистості. Одного дня прийшла до мене до готелю депутація з трьох русинів; професор Михайло Грушевський промовляв, а другим, котрий час від часу тільки докидав слівце, був відомий агітатор і публіцист Іван Франко (властиво Франк, бо він німецького походження). Ці панове прохали мене бути присутнім в їх товаристві на доповіді про малоруську літературу й узяти участь у вечерницях, що мали відбутись потім. Я подякував і прийняв. Але коли протягом дня торкнувся цієї справи з кількома моїми польськими приятелями, я зрозумів, що я зробив помилку. Я зрозумів, що ніяким чином не можу зробити їм такої кривди, щоб я пішов до людей, які є найбільшими ворогами польської народности. Відомо мені, наприклад, що поляки посадили Грушевського на університетській катедрі, а не зважаючи на це, він зараз, обнявши посаду, звернувся проти них. На другий день прочитали мені з русинського щоденника статтю, в якій Іван Франко заїдливо вжив мене проти поляків, послуговуючись висловом, немов би я перший (він щойно пізніше) назвав Міцкевича поетом зради й цим чином дав мені зрозуміти, що поляки, як народ, толерують зраду. Отже перекрутив мої слова, щоб міг провадити війну. Отже я послав русинам якнайобачніше і якнайчемніше вистилізований лист, в якому я сказав, що скоро бракує мені зовсім знайомости відносин, отже й можливости стати по чиємунебудь боці в спорі між русинами й поляками, не дозволю собі висловити ніякої думки, але що я отримав запрошення до Галичини від поляків і вони гостять мене, а я зрозумів, що цей крок вони уважали б за рід зради з мого боку, якщо я взяв би участь у зібранні русинів, отже мушу з великим жалем відмовити запрошенню; я не бажав би — кінчив я алюзією — стягнути на себе й тіні симпатії для зради.
(Докінчення буде).
[Львівські вісті, 20.06.1942]
(Докінчення)
"Відтоді нападав на мене Франко щодня і досі не втомився, бо ж ледве перед двома тижнями повторив в якійсь віденській газеті свої старі статті з листопада, звернені проти мене, і з тріюмфом вигребав декілька непідлесних уваг про галицьких власників дібр певного типу з моєї книжки "Вражіння з Росії".
Декілька цитат у німецькій мові з другого видання книги Брандеса "Aus dem Reiche des Absolutismus. Charakterbilder aus Russland" творять більшу частину згаданої статті в "Ділі" — "Юрій Брандес у Львові". З уваги на те, що Франко був разом із Грушевським у Брандеса в готелі й що зміст статті має спільні нитки з листом Брандеса до українців, як він передав його у "Львові", дуже правдоподібна річ, що стаття у "Ділі" — це стаття Франка. Але русинський щоденник, на який жаліється Брандес, не "Діло", а "Галичанин". Між новинками 251 нумера "Галичанина" є звістка про гостину Брандеса у Львові з закидом полякам, що вони поза "Польщею" не знають інших його писань. "Такий висновок — стояло тут — можна зробити з такої обставини: Брандес сказав у свій час про Міцкевіча, що він — поет зради. Цю його думку розвинув далі у віденській "Die Zeit" Іван Франко й за це посипались на нього неправдоподібні громи та зневаги з боку поляків. Запрошуючи й шануючи тепер Брандеса, вони, очевидно, не знають його думки про найбільшого польського поета, це значить, не знають крім "Польщі" ніяких інших його творів". У ранішньому 281 нумері "Słowa Polsk-огo" Брандес з обуренням запротестував проти того, що він назвав Міцкєвіча поетом зради. Тоді в новинці 255 й 256 нумеру "Галичанин" ще раз підкреслив своє твердження, покликавшись на його статтю "Der polnische Romantismus" у німецькій "Die Zeit" (1896, № 117). "Тут говорить він — стоїть далі — ясно й переконливо, що головним мотивом поезії Міцкєвіча та Словацького є "прославлення обмани й несподіваного нападу". Ці слова Брандеса дали безпосередній товчок для статті Франка "Ein Dichter des Verrates" у тому ж журналі "Die Zeit" (1897, №136) і на них, як на думку авторитетного критика, Франко виразно покликується. Наскільки знаємо, тоді Брандес не спростовував нічого, ні своїх власних слів у "Die Zeit", ні покликання на них у статті Франка. "Уже перша новинка про Брандеса в "Галичанині" зазначила, що Брандес жид із походження, а по його від'їзді зі Львова в нумері 259 і 260 маємо новинку "Хаїм Брандес", яке ім'я він сам подав жидівській депутації до нього. З уваги на те, що його запросили поляки, Брандес відмовив запрошенню жидівської депутації. З такої ж причини не відвідав і "тутешніх" русинів. Як довідуємось, — читаємо тут, — деякі з тутешніх русинів, з саме д-р Франко, проф. М. Грушевський і д-р Озаркевич запросили Хаїма Брандеса на "Бесіду" й він зразу погодився, але потім написав лист із відмовою." Останнє виявлення показує, що Брандес безпідставно підозрівав Франка в авторстві двох новинок у "Галичанині", до яких щонайбільше могли прохати його інформації, а які Брандес назвав гіперболічно щоденними нападами на нього. За згадку "Галичанина" про своє жидівське походження він зреванжувався згадкою про німецьке походження Франка. Не треба додавати, що Брандес сам не читав львівської преси, а зданий був на інформації львівських приятелів.
[Львівські вісті, 21.06.1942]
21.06.1942