(На свіжу могилу дир. Онуфрія Пащака).
Є у Львові одна українська установа, відома серед своїх і чужих, хоч веде вона тільки готелеве підприємство — кооператива "Народна Гостинниця". Вона своїм притульним, тихим приміщенням, поетичною обстановкою, а передусім зразковою чистотою та обслугою гостей, причиняється до поширення нашого доброго імени, як конструктивного чинника в нашій занедбаній і відсталій країні.
Це заслуга двох людей, обидвох уже покійних: Василя Нагірного і Онуфрія Пащака.
Перший із них заснував "Н. Г." і придбав, можна сказати — без гроша, гарне приміщення для неї. Він давно вже не в живих. Другий — це Онуфрій Пащак, про якого смерть довідуємося щойно тепер, хоча це сталося ще в половині квітня ц. р. То ж не для звеличання Покійника, бо Він ніколи не дбав про те, ще про Нього скажуть, — а радше для приміру молодому поколінню, яке нехтує працею та заслугами своїх попередників, присвячую цю згадку.
Пок. Онуфрій Пащак, довголітній директор "Народної Гостинниці" і член других українських установ, прийшов на світ під сільською стріхою вбогої Черневи в Мостищині, тож скоро пішов у світ добувати кращої долі. Його життєвий шлях поставив його перед друкарський станок, він став складачем, одначе брав участь і в громадянському житті, серед ремісництва, і на цьому грунті стрінувся з невтомним організатором міщанського життя інж. Б. Нагірним. Цей притягнув Покійника до праці в організації "Н. Г.". Він увійшов у її Надзірну Раду, а далі став її технічним, зразу безплатним, директором і на цьому становищі працював повних 30 літ. Поза улюбленим коротким проходом у парку, Він днював і ночував у готелі, пильнуючи ладу і його добра, по Його вислові "як пес". За ввесь час праці в "Н. Г." Він не мав ні одного дня відпустки, бо мав формальну манію, що без Нього "роздрапають" майно дорогої Його серцеві установи. І хоч не надто привітно витав тих, які приходили за жертвами на різні народні цілі, або артистів, що оферували свої образи на продаж, проте я сам, як бувший "клієнт" "Н. Г.", в характері прошака для вбогої шкільної установи, мушу ствердити, що все дістав я в прикрій хвилині з диспозиційного фонду "Н. Г." допомогу на мою школу. Також різнородна й багата збірка образів "Н. Г.", між якими є твори кисти Труша, Новаківського, Ковжуна, Зарицької і ін., свідчить найкраще про зрозуміння пок. Директора для творів нашого мистецтва. Мав Він опінію автократа і цього не стидався, бо мав право до того. Під цим оглядом пригадував Він незабутнього будівничого "Дністра", пок. д-ра Яр. Кулачковськогр, і як мало хто з наших директорів установ мали вони оба до цього право своєю працею для відданих у їх руки установ. Великій дбайливості про готель, незвичайному замилуванні до ладу, чистоті, залізному ригорові в службі, чого — як Він говорив — навчився у війську, завдячує "Н. Г." свою добру славу і гарний зріст.
Пок. дир. Пащак не був директором із-за бюрка, а сам доглядав кожної роботи в готелі і пильнував повірене Його опіці народне добро. Його невелика фігура, з завзятим впертим лицем і холодними очима, являлася всюди там, де Його найменше сподівалися, тож Він був пострахом усяких недбалюхів, чим придбав собі неслушно імя твердої, немилосердної людини. Добрих працівників умів Він усе оцінити. При цьому мав рідку в нас прикмету, що був однаковий для всіх, вгору і вдолину, супроти вищих та залежних від себе. Нікому не схліблював і не уступав, а все робив так, як Йому Його розуміння добра установи наказувало. Тому під кінець своїх днів на стійці в "Н. Г." попав у конфлікт із поважною і заслуженою в народному житті групою громадян щодо розуміння обовязків "Н. Г." супроти другої нар. установи. Волів тоді уступити зі становища, ніж піддатися. І відійшов без жалю, бо на це не позволяла Йому Його тверда, горда вдача, хоч як важко приходилося Йому розстатися із своєю улюбленою дитиною. Не був Він із цих, що кажуть "хай по мені буде потоп", навпаки, подбав, щоби "Н. Г." йшла далі своїм добре промощеним шляхом і тому, хоч змучений віком і працею, не скористав із гарного літа і відійшов під осінь, тоді, коли переконався, що Його заступник і майбутній наслідник є добре підготований, щоб перейняти керму "Н. Г."
Покинувши працю замешкав у Львові, а за радянських часів перенісся у рідне село, де й закінчив Свій трудолюбивий вік у 72 р. життя.
В. Й. П.!
[Краківські вісті]
20.06.1942