Батярський роман

Аркан А. Батяр з Клепарова: роман-фантазія в стилі ар-деко / Андрій Аркан. – Харків: Фоліо, 2017. – 444 с.

Чесно кажучи, давненько я вже не читав сучасних українських романів. Та й романів взагалі. Ну там, прочитав нещодавно «Діти Сатани» Станіслава Пшибишевського. А що раніше – то вже й не пригадаю. І от потрапив мені до рук роман Андрія Аркана «Батяр з Клепарова». І прочитав його не без задоволення. Але спершу скажу про його автора.

Автором роману є Андрій Тимчишин, що й розшифровано в анотації та на четвертій сторінці обкладинки. Андрієві зараз трохи за п’ятдесят, знаю його ще з тих часів, коли він працював актором у першому складі тоді ще Молодіжного театру імені Леся Курбаса. Тимчишин, окрім того, що є актором, є ще режисером і сценаристом. Зі своїми сценаріями він став дипломантом (2011) і лауреатом (2013) міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова». І от Андрій Тимчишин подався у прозу, написавши у 2012–2014 роках роман «Батяр з Клепарова». Це його романний первісток.

Зміст роману, звісно, не буду переповідати. Хай заінтриговані евентуальні читачі самі докладуть зусиль до його прочитання. За витраченим часом вони, запевняю, не пошкодують. Роман написано захопливо, вишуканою (із львівським колоритом) мовою. Але пунктирчик сюжету таки накреслю.

Львівський батяр (і співак) Северин Бабій закохався у доньку львівського психотерапевта Марту Брук. Їхні стосунки описано на тлі «змін формацій». Починаються вони ще за міжвоєнної Польщі, тривають за перших совітів, за німецької окупації, а обриваються вже за других совітів. Гадаю, і цього досить.

Закохався Северин у примару, з першого погляду. Шукав за коханою, і от вона заманила його на піддашшя, де «крім широкої дерев’яної, оббитої темним дермантином канапи під брезентовою повіткою та великого чавунного, з облупленою білою емаллю умивальника, з бронзовим краником на стіні, інших речей більше не було». Відбувши з Мартою перші спільну «ніч кохання», Северин навіть не знав, як її ім’я. Загадкою залишається – що ж то за пігулку підсунула Марта Северинові? Щось на кшталт «віагри» – навряд, бо й сама вона зажила таку ж. Може, якась наркотична речовина? Цитата про дію тої пігулки не дає відповіді про її склад: «Такої сили пристрасті він ніколи в собі не відчував і навіть не підозрював, що на таке здатен. Та всі подробиці, всі особливості, всі нюанси тієї неймовірно чарівної ночі дивним чином геть стерлися з його пам’яті, полишивши по собі якісь невиразні відчуття, не зв’язані між собою деталі, які, поза тим, усе життя його збуджували, щойно він знову згадував про ту ніч». Що ж, цей секрет так і залишиться при доньці психотерапевта.

У романі колоритно описано чимало цікавих ситуацій. От хоча б одна з них. Підхмелений провідник клепарівських батярів Северин у «Лябіринті» (тобто тому закладі, де він часом співав, і який був для батярів «нейтральною територією») зчепився з Орестом Щипом, тобто Орком Щипавкою, справжньою грозою всього Личакова та старшим над усіма личаківськими батярами: «Северин грубо провів відкритою долонею з розчепіреними пальцями по обличчю Орка, від чола до самого підборіддя. А то вже була страшна образа, настільки страшна, що за львівським батярським кодексом в життю ніколи і нікому не прощалася, хто б не посмів таке вчинити». Позаяк то відбулося на нейтральній території, то домовилися, коли звечоріє, зустрітися десь на тихій вуличці. То як за моєї молодості – «кантора» на «кантору». Словом, у скверику біля штреки зустрілися ватаги клепарівських і личаківських батярів, але так і не встигли як слід побитися, бо «прийшов лісник і всіх розігнав». Тобто хтось «настукав» у поліцію, тож поліціянти не дали відбутися епічній бійці масштабу бійок «Магабгарати», розігнавши їх свистками та кийками.

У цьому романі вже вкотре витворено міф батярського Львова, що й квінтесенційно сформульовано в анотації: «Насамперед Львів завжди належав батярам. Попри будь-які злигодні й жахіття часу, вони ніколи не втрачали людської подоби та гідності». Тепер справжніх батярів у Львові навряд чи зустрінеш. Проте батярський дух таки витає Львовом: додає колориту і так найколоритнішому містові України.