Антон Олійник

Соціолог Антон Олійник про нечітку формулу викупу свободи слугою у пана

 

 

Згідно з поширеною думкою, все має свою ціну. Ймовірно, має її і свобода, тобто здатність людини самостійно встановлювати цілі й обирати спосіб їх досягнення. Якщо слузі забезпечити досить комфортне існування, то чи буде він бунтуватися проти пана?

 

Викуп бажання дати пану копняка під зад

 

В американській романтичній комедії 1939 року «Ніночка» головний герой, французький граф д'Альґу, зачарований російською більшовичкою Ніночкою, намагається переконати свого слугу Ґастона в перевагах свободи та рівноправності:

 

— Чи не пора вам зрозуміти несправедливість вашого соціального становища? Ви мій слуга. Чи не хотіли би ви стати рівнею мені?

— Аж ніяк ні.

— Боже, ви не бажаєте повстати? Коли я віддаю вам накази, ви не хочете дати мені копняка під зад?

— Що ви!

— Який же ви реакціонер! Невже ви не мрієте про день, коли ви зайдете до мене, подивитися мені у вічі і заявите: "Д'Альґу, відтепер у нас усе порівну!"

— Не дай, Боже, мсьє! Я жахаюсь однієї цієї думки. Тільки зрозумійте мене правильно. Річ не в тому, що ви не заплатили мені за два місяці. Але необхідність розділити з вами суму на моєму рахунку, віддати вам половину моїх заощаджень... Це для мене надто багато.

 

Ціна свободи Ґастона в даному випадку виражається його рахунком і заощадженнями.

 

За іронією долі, нині адептами прагматичного сприйняття свободи виступають саме спадкоємці більшовички Ніночки. Слуга не повстане проти пана, якщо йому забезпечено хліб з маслом (але поки ще без сиру), а також застраховано рахунок в ощадбанку. Втім, цей список має тенденцію розширюватися. Йдеться радше про пошук тієї ціни, за яку слуга без жалю, а навіть з релігійним упованням продасть свободу і відмовиться навіть від думки дати пану копняка під зад. Куплена в кредит машина? Дороги, якими цією машиною можна їздити, не закипаючи — фігурально, звичайно — в корках? Переселення з хрущовок?

 

Оскільки виявляти потреби в процесі відкритого торгу спадкоємці Ніночки не вважають за можливе (щось таке, що нагадує діалог графа Д'Альґу і Ґастона, потребує дотримання хоча б базових демократичних прав — наприклад, на свободу слова і свободу зібрань), рівноважна ціна свободи намацується методом проб і помилок. Для того, щоби оптимізувати та впорядкувати цей процес за відсутності у сторін можливості обговорювати умови угоди, можна використовувати таку формулу розрахунку ціни свободи.

 

Формула несвободи

 

Ісая Берлін, чия біографія є ще одним прикладом сполучних ланок між російською більшовичкою Ніночкою і західним аристократом Д'Альґу, пропонує розрізняти свободу в позитивному сенсі — «свободу для» — і свободу негативну — «свободу від». «Свобода від» передбачає відсутність зовнішнього тиску й обмежень. Слуга в цьому сенсі має свободу тоді, коли пан не віддає йому наказів і взагалі не вчить його, як жити. «Свобода для» визначає коло можливостей: те, що слуга може отримати, самостійно встановлюючи цілі і визначаючи шляхи їх реалізації. Наприклад, колишній слуга переїжджає в менш комфортне, але окреме житло, яке він облаштовує на свій розсуд і в котре запрошує лише тих, кого вважає за потрібне.

 

Ціна свободи виражається через ті переваги, які дає «свобода для». Вигоди кожного становища, до якого прагне вільна людина, мають для неї певну цінність. Якщо врахувати ймовірність досягнення того чи іншого бажаного результату, ми отримаємо очікувану корисність. В цьому сенсі свобода порівнювальна з грою в лотерею, а ціна свободи — з ціною лотерейного квитка. Величина виграшів приблизно відома, а фахівці у сфері теорії ймовірностей здатні розрахувати шанси на їх отримання. В ідеалі рівноважна ціна лотерейного квитка дорівнює сумі можливих виграшів, помножених на ймовірності їх отримання.

 

Для повноти картини варто врахувати — як це роблять економісти і психологи — що люди по-різному ставляться до ризику. Деякі надобережні уникають небезпек, любителі ж ризику, навпаки, прагнуть до нього, а треті ставляться до ризику нейтрально. Перші захочуть грати в лотерею тільки тоді, коли лотерейний квиток дістанеться їм зі знижкою. Другі, навпаки, готові взяти лотерею, навіть якщо ціна лотерейного квитка виявиться вище рівноважної. Треті ж, нарешті, готові купити лотерейний квиток за рівноважною ціною.

 

Отже, щоби панові «викупити» в слуги свободу, достатньо визначити основні бажання останнього, ймовірності їх досягнення, а також сприйняття слугою ризику. В російському випадку список розумних — з точки зору пана — бажань слуги повільно, але неухильно розширюється. Більше того, пан періодично — зазвичай напередодні виборів — пропонує бонуси учасникам лотереї, що дозволяє залучати навіть надобережних. Хотіли новий курорт, хоча й усвідомлювали вельми низьку ймовірність перекроювання кордонів, зважаючи на незаконність цього? Будь ласка, маєте. Думали про поліпшення житлових умов на майже неймовірних умовах, без вкладень з боку гравців? Нема нічого простішого. Загалом, із розв'язком цієї задачі викупу в слуги свободи пан наразі дає раду.

 

Ідилічну картину контракту між паном і слугою, однак, порушує один важливий момент. Враховуючи, що це не слуга заявляє про свої потреби, а пан придумує за нього, а що б таке ще запропонувати, щоби не отримати копняка під зад, відображені в ціні свободи компоненти можуть вельми відрізнятися від реальних бажань слуги. Причому прокинутися ті чи інші бажання в слуги можуть і без допомоги психоаналізу чи при спільному відвідуванні душу. Просто зміна обстановки суґерує думку, що слуга зі свободою продешевив, причому серйозно.

 

Чи можна не продешевити

 

Історія Ньюфаундленду вельми повчальна з точки зору розмови про викуп свободи за підхожою ціною. В ході двох референдумів 1948 року населення цього домініону Великобританії з власним урядом та іншими атрибутами державності проголосували — з незначною перевагою — за конфедерацію з Канадою, іншим домініоном, у результаті якої Ньюфаундленд позбувся самоврядування і став провінцією. Основною причиною для голосування на користь конфедерації було прагнення системи соціальних гарантій і соціального обслуговування, значне поліпшення якої було обіцяно в результаті. Іншими словами, соціальні гарантії і були основним компонентом ціни свободи на той момент.

 

Ситуація змінилася з відкриттям великих родовищ нафти на Великій Ньюфаундлендскій банці. Однак основна частина доходів за умовами угоди контролювалася на федеральному рівні. І місцеві політики, і населення протягом останніх 20-ти років почали замислюватися: якби вони мали можливість самостійно контролювати ресурсну ренту, то можна би було поставити значно амбітніші цілі, аніж просто отримувати належні соціальні сервіси. В цілому, продешевили з відмовою від свободи. Рух за повернення Ньюфаундленду автономії був особливо потужним у період високих цін на нафту.

 

На відміну від Росії, в Канаді діють певні демократичні механізми, які дозволяють виявляти переваги. Наслідком їх використання стало збільшення частки нафтової ренти, яка йде провінції, що дозволило збити напругу боротьби за повернення автономії.

 

Зрештою, залишається відкритим риторичне питання: чи варто продавати свободу навіть за добру ціну, коли нікому не відомо, якою точно буде ситуація завтра і які саме бажання можуть виникнути в головах тих, хто сьогодні бачить продаж свободи вигідним ґешефтом? Адже якщо список можливих бажань потенційно відкритий, то свобода дійсно безцінна. Будь-яка ціна буде відображати свідомо неповний список компонентів, за які пан виплачує слузі компенсацію. У формулі свободи, висловлюючись словами Дональда Рамсфельда, завжди існують «невідомі, про які ми і не підозрюємо». Так що, продаючи свободу, завжди продешевиш.

 

Автор — провідний науковий співробітник ЦЕМІ РАН, професор університету «Меморіал», Канада


Антон Олейник
Власть и общество: Цена свободы
Ведомости, 20.06.2017
Переклад О.Д.

20.06.2017