«Хто шукає правду, той шукає Бога…»

Слово «святий» чи «свята» перед будь-яким іменем на палітурці книжки майже завжди для мене означало, що книжку я не читатиму. Адже ті нечисленні історії з життя святих, які все ж читала, поглиблювали некомфортне відчуття власної неповноцінності. Отож і з цією авторкою у повному невіданні розминалася багато разів, у кількох країнах і містах, на сторінках кількох книжок.

 

Ця зустріч могла трапитися зі мною ще років двадцять тому, наприклад, у школі домініканок (щоправда, вона викладала не поблизу Відня, а в містечку Шпеєр у Пфальці). Або в чеських Граніцах на Мораві, де 1915 року вона служила сестрою милосердя в лазареті, організованому у Воєнній вищій реальній школі. (Саме там, де зо два десятиліття до того вчилися Рільке, Музіль і Вільґельм фон Габсбурґ). У Граніцах я опинилася улітку 1997-го, але до зустрічі не дійшло… Кілька разів розминалася з нею у  місті, де 1891 року вона з’явилася на світ – Вроцлаві, –  а минулого року не роздивилася її в Кьольні. Хоча там вона стояла на Біржовій площі одразу в трьох подобах.

 

Її звуть Едіт Штайн.

А ще – Тереза Бенедикта Хреста.

 

Мою увагу привернули її слова, які минулого року випадково почула у радіопередачі. Ішлося про різницю між жіночим і чоловічим інтелектуальним осягненням дійсності. Едіт Штайн писала на цю тему приблизно таке: чоловік мислить радше аналітично, розбираючи об’єкт на складові, а жінці більш притаманне синтетичне, об’єднуюче мислення, що зводить усе до цілості, спрямовує на співіснування. У цій тезі, сформульованій приблизно 90 років тому, мене покорило насамперед те, що тут не було ані протиставлення, ані ієрархії; у ній утверджувався принцип досконалої єдності й рівності: жіноча й чоловіча сутність – дві сторони однієї медалі. А медаль, як відомо, не може бути з одного боку більшою, а з іншого – меншою, з одного боку головнішою, а з іншого – менш головною…    

 

І ось недавно я усвідомила, що живу неподалік Фрайбурґу – одного з найголовніших, найбільш знакових для Едіт Штайн міст. Тут за короткий час вона зазнала тріумфу й падіння. Сто років тому в університеті Фрайбурґу  двадцятишестилітня асистентка Едмунда Гуссерля відмінно захистила свій докторат з філософії. Але Німеччина 1917 року ще не була готова до того, щоб жінка, а до того ж єврейка, стала професором філософії в університеті. Отож життєвий шлях доктора Штайн стрімко повернув убік.

 

 

Феноменологія Гуссерля акцентувала на тім, щоб суть предметів і явищ аналізувати й описувати як феномени в формі переживання, що відбувається у свідомості. Гуссерль не був віруючою людиною, відправним пунктом його методу пізнання була «чиста свідомість». І все ж, пояснюючи механізми феноменології, він порівнював їх з релігійним наверненням. Приблизно від 1917 до 1922 року Едіт Штайн, яка вже мала за плечима досвід сестри милосердя у лазареті, смерть наставника Адольфа Райнаха й болючу поразку в коханні, сформувалася у цілком самостійного філософа, відштовхуючись у своїх пошуках не від «чистої свідомості» Гуссерля, а від релігійного переживання. Атеїзм, який вона вибрала у підлітковому віці й який залишався актуальним під час її навчання в Ґеттінґені, під натиском глибоко проаналізованого інтенсивного життєвого досвіду поступався релігійній вірі. Апогеєм стало хрещення в католицизм 1922 року.      

 

Трохи згодом вона писала: «Існує такий стан спокою в Господі, стан повної відмови від будь-якої духовної діяльності, стан, у якому нічого не плануєш, не приймаєш жодних рішень, а передовсім не вдаєшся до жодних дій, полишаючи на волю Божу все, що має статися … Цей стан я пізнала після того, як одне пережиття, що перевищувало мої сили, повністю позбавило мене духовної енергії й паралізувало здатність до дії. У ситуації такого паралічу й нестачі життєвих сил спокій у Господі є чимось геть новим і особливим. Спочатку мертва тиша. Потім на її місці з’являється відчуття захищеності, й тебе більше анітрохи не турбують  відповідальність і обов’язок діяти. Піддавшись цьому відчуттю, поступово починаєш сповнюватися  новими життєвими силами й починаєш діяти знову, без найменшого напруження волі. Цей живильний струмінь виявляється джерелом дії й сили, яка не є твоєю і яка, не вимагаючи від тебе нічого, просто діє в тобі». (Цитується за архівом Едіт Штайн. Переклад з німецької Г.Петросаняк).

 

 

І ось ми у Фрайбурзі. На схід від міста видніються м’які лінії Шварцвальду. У кварталі вілл, звідки ми червневого суботнього ранку стартуємо до міста, буйно цвіте бузина, розкішно пахне півоніями й суницями. Співають дрозди, як мабуть, і сто років тому. Фрайбурґ невеликий і дуже затишний. Середньовічні фахверкові будинки, міські брами з масивними вежами, трамваї, що порівняно з базельськими, теж виглядають історичними. Середмістям тут збігають кришталево чисті потічки в естетичних брукованих ровах. До початку 19 століття тут господарювали Габсбурґи. Посередині міста височіє головний храм, готичний Мюнстер, у якому є модерний вітраж з зображенням Терези Бенедикти Хреста, а серед символів, що оточують її – зірка Давида. 

 

 

У місті, назва якого починається зі свободи, здається, усе дихає нею. На пішохідній вулиці, акомпануючи собі на гітарі, співає молодий чоловік, і в тому, як він це робить, теж вгадується свобода. Місто молоде й динамічне, рукою подати до Франції, навсібіч видно гори, але їх кільце свободі не загрожує. Неподалік від центру височіє крута замкова гора, замку, щоправда, більше нема. І як вінок – напис на фронтоні Фрайбурзького університету: Warheit wird euch frei machen – Правда вас вільними зробить.

 

Цей девіз видався мені символічним у несподіваному контексті. Правда вас вільними зробить… Безперечно, це дещо скорочена прихована цитата, алюзія на слова Христа, які він адресував тим, хто цікавився його вченням: «Як у слові Моїм позостанетеся, тоді справді Моїми учнями будете, і пізнаєте правду, а правда вас вільними зробить!» (Єв. від Івана 8,32). У тому, як один з найдавніших німецьких університетів з метою мотивувати своїх студентів позбавив контексту слова Христа, що стосувалися конкретної правди християнства, немов у краплі води відображається спосіб, у який Західна Європа це християнство засвоїла. Лише одну його частину. Прагматичну й раціональну, необхідну для плідного й мирного співжиття. Ту, яка служить непомильним етичним орієнтиром і не дасть загинути в хаосі. Натомість  містичне  Христове «Як у Слові моїм позостанетесь…» залишилося поза її увагою. Але й це добре. У Східній Європі, здається, усе навпаки…

 

Натомість Едіт Штайн засвоїла усе в досконалій повноті.

Якраз у фрайбурзький період пошук правди став для неї найважливішим.

 

 

Майже протягом двадцяти років – від 1917 до 1937 – Едіт з незначними перервами листувалася з одним львів’янином. Його звали Роман Інґарден, він теж навчався в Гуссерля у Ґьоттінґені й Фрайбурзі, а згодом був професором Львівського університету. Згадуючи спільне перебування у Фрайбурзі, Едіт Штайн пише до Інґардена: «Пригадуєте, як Ви тоді сказали мені, що я «занадто католичка»? Тоді я вас не зрозуміла. Сьогодні розумію. І знаю, наскільки Ви мали рацію. Моє сприйняття й справді було католицьким. Але оскільки тоді католицька догма з її наслідками була мені чужа, я не могла виправдати те, що відчувала, а тому розум і чуття  об’єдналися, щоб вчинити насилля над серцем. Що з того вийшло, Ви знаєте». У листі ідеться про 1917 рік, 1919-го Інґарден одружується.

 

Не отримавши місця в університеті, від 1923 року доктор Штайн викладає у школі домініканок в містечку Шпеєр. Там вона затрималася на майже десять років, написавши в цей час десятки робіт, серед яких праці про теологічну антропологію, питання статі, теоретичні засади освіти жінок тощо. Вона багато виступає з доповідями й хоче реформувати жіночу католицьку школу. В ґендерному питанні Едіт Штайн випереджує час: вона відхилила поділ професій на чоловічі й жіночі, а також вважала, що у Святому Письмі про панування чоловіка над жінкою не йдеться.     

У контексті засад щодо освіти жінок Е.Штайн говорила про дві основні ознаки, що різнять природу чоловіка й жінки.

«1. Чоловік налаштований передовсім на об’єкт, для нього природно присвячувати свої сили певній галузі (це може бути математика, техніка, ремесло, торгівля тощо), при цьому підпорядковуючись законам  справи. Жінка налаштована персонально, і це має двоякий сенс. По-перше, вона усім своїм  єством присутня в тому, що робить. По-друге, особливий інтерес  вона проявляє до живої конкретної особи: як до власного персонального життя, так і до інших людей і справ, які їх стосуються.

2.Підпорядковуючись конкретній галузі знань, чоловік легко  розвивається у вибраному напрямку. У жінці живе природне прагнення до цілості й замкнутості, і це теж у подвійному сенсі: вона сама хоче стати цілісною всесторонньо розвинутою людиною і допомогти в цьому іншим. Жодна з цих даних від природи характерних рис сама по собі не є  цінністю, у них навіть криються великі небезпеки, але якщо їх правильно розвивати, вони можуть утворити щось надзвичайно цінне». 

 

Якщо для жіночої статі загалом шлюб і материнство є першим покликанням, то це не означає, що так мусить бути в кожнім індивідуальнім випадку, вважає Едіт Штайн. З листів до Інгардена цього періоду видно, що вона не припиняє цікавитися й «світською» філософією, іноді навідує у Фрайбурзі Майстра (так вона називає Гуссерля), але її серце уже деінде. В одному з листів вона пише: «Будь-яка метафізика, яка бере початок із духу філософа й оформляється у «систему», завжди залишатиметься перш за все плодом фантазії, а якщо в ній є  зерно правди – то це щасливий випадок».

 

Наприкінці 1933 року, по приході до влади нацистів, Едіт Штайн змушена покинути університет Мюнстера, в який влаштувалася рік перед тим, і оселитися в монастирі кармеліток Марія Миру в Кьольні. У листі 1934 року вона пише Інґарденові: «Отож, минуло два тижні, як по Едіт Штайн задзвонили дзвони. Її більше нема, є сестра Терезія Бенедикта Хреста. Для щоденного вжитку це ім’я трохи задовге, отож зазвичай її кличуть сестра Бенедикта. Вона носить брунатний габітус й білу накидку новіціатки… Посилає Вам фото, на якому Ви побачите, як вона виглядала в одежах невісти. І ще одне, текст на якому розкаже вам дещо з історії її душі. Додатковий екземпляр останнього – для Вашої дружини».

 

Кармелітки були близькі Едіт Штайн ще від її хрещення, до якого вона прийшла великою мірою завдяки Терезі Авільській. Протягом п’яти років сестра Бенедикта веде життя звичайної монахині, працюючи над своїми книжками. Вона перекладає Тому Аквінського й пише метафізичний твір «Скінченне й вічне буття». Посилає листа Папі з проханням втрутитися й захистити від переслідувань німецьких євреїв. Але Папа відповідає лише коротким благословенням… У кінці 1938 року нацисти довідуються,  що кармелітка доктор Штайн – єврейка. Своє єврейство вона розуміє як призначений їй, присутній в її імені Хрест. Їй вдається перебратися до монастиря у Голландії, але у серпні 1942 року, в рамках полювання нацистів за охрещеними євреями, її арештовують. Вона гине у газовій камері Аушвіца із зіркою Давида на габітусі кармелітки...    

 

 

Фрагмент меморіалу в Кьольні, присвяченій Едіт Штайн (скульптор Берт Герресхайм), позначає три етапи її життєвого шляху: фігура з зіркою Давида - її єврейське дитинство і юність, з розділеною надвоє головою - її роздуми щодо вибору шляху, з розп'яттям - кінцевий вибір.

 

Спадщина Едіт Штайн налічує більше двадцяти книжок. Крім уже названих – це студії й переклади Діонісія Ареопагіта, переклад праці «Ідея університету» Джона Генрі Ньюмена. А ще – автобіографія, де є такі слова: «У своїх мріях я завжди бачила перед собою блискуче майбутнє. Я… була переконана, що призначена для чогось великого, і зовсім не належу до вузького буржуазного середовища, у якому  народилася.

 

19.06.2017