Георгій Нарбут

(1886—1920)

Національне відродження й самостійність у 1917—20 спричинили бурхливий розвиток української культури та творчий гін. Із розкритих свободою скарбів наших віковічних надбань виросли малоді парості: М. Хвильовий зі своїм спротивом проти квієтизму духа тодішніх часів, частинно молодий Тичина з часу "Ой що в Софійському" й "Соняшних кларнетів", театр Л. Курбаса зі світової значінням і Г. Нарбут у мистецтві зі своїм завітнім, неписаним маніфестом високої національної культури.

Особа основоположника українського національного мистецтва і творчість українізатора графіки, що правда, мало відомі в нашому громадянстві. Сучасники та учні Нарбута підкреслюють віртуозність і казкову певність, з якими приходилось йому здійснювати намічені малюнки. "На чистому папері — згадує в своїх спогадах учений Нєрадовскій — він неначе бачив увесь свій малюнок. Скорість його роботи дивувала приявних і творила про нього леґенди. Він злегка зазначав обриси композиції, опісля ж деталь за деталем, риску за рискою малював твердою рукою справдішнього графіка".

Георгій Нарбут народився 26. лютого 1886 р. в с. Нарбутівці, глухівської округи на Чернигівщині. Його батько — нащадок козацького поселенця. До десятого року життя виховується в сімї, поки віддали його до глухівської гімназії. Любов до графіки проявляється у нього в юнацькому віці. Сімнадцятилітнім гімназистом прикрашує кнжки, оформлюючи їx за давнім українським стилем; ритміка, композиція й опертя на памятках старовини вже тоді стають основою його книжкового мистецтва.

Закінчивши гімназію, Нарбут переїжджає до Петербурга на студії в тамошньому університеті.

Філософічний факультет не перешкоджає його мистецьким задумам. Вів стає учнем відомого тоді мистця Білібіна, вивчаючи письмо, його конструкцію та стилізацію. Багатство природи Нарбутівки й памятки Глухова були першими джерелами національного елементу в його юній творчості. Залюбки ілюструє казки, доходячи до віртуозного зображення їх ("Соловій", "Скакунець", "Забавки", "Рік 1812"). Його хист оновлює дереворитні друки з половини 19. сторіччя, технічно високо удосконалюючи їх. Головним його прагненням було надати книжці мистецький зміст, зовнішню та внутрішню красу, при чому вміло користується біло-чорним контрастом. У заголовках, кінцівках, обкладинках, заставках, ілюстраціях появляються щораз частіш українські мотиви і починають домінувати.

Вибухає світова війна. В Україні назріває національний зрив. Нарбут дискутує гарячо з Казановим про Україну, нервуючись при тому. Всією істотою своєю поринає в старовинних українських памятках, головно в гетьмансько-шляхетській геральдиці, добачаючи в цьому українську минувшину, що незабаром вросте в сучасність і майбутність. У листівках, актових грамотах, не згадуючи про "Українську абетку" (початок революції 1917 р. в Петербурзі), яка є фінезійним твором, що його створив для української дітвори, з туги за Україною, в далекій столиці, видвигненій на козацьких кістках, домінують національні мотиви. Цією "Абеткою", яку продовжує в Києві, але на превеликий жаль не докінчує, прагне дати чарівну книгу, що мала бути основою національного виховання української дитини.

З вибухом національної революції Г. Нарбут спішно приїздить до Києва, стаючи спочатку професором, опісля ж ректором першої Української Академії Мистецтв. Відродження нації він повязав тісно зі своїм іменням, віддаючи всю свою мистецьку снагу, хист і палкий патріотизм для виконання державного гербу, печатей, поштових і грошевих знаків, проєктів ориґінальних черенок і врешті прекрасних по своєму національному змісті і формі карт до гри. Виховання плеяди молодих мистців, навіяних національним патосом, стало дійсністю; душею цієї творчої підприємчивости був саме Нарбут. Не забуває тоді і про графічне оформлення книги. З-під його пера виходять окладники: до журналу "Наше Минуле", до оповідання Зайцева про любов Шевченка "Оксана" та до поезій брата Володимира "Аллилуя". Береться до ілюстрування "Енеїди" Котляревського, залишаючи, на жаль, тільки одну ілюстрацію. Мистець оновлює старий альфабет; з-під його пера появляються чудові, квітяні, промовисті букви. Гордіїв вузол заплутаної справи українського письма він відважно розвязав. З подивом оглядаємо сьогодні його чудозі букви на деяких репродукціях із 14 складених ним аркушів "Української абетки" та 250- чи 100-гривнівки, одинокі своїм національним характером мабуть у всьому світі. Велику народньо-мистецьку вартість мають карти для гри. Їx треба вважати цінним історичними і графічними портретами з нашої минувшини.

У київському періоді мистець створив речі, що рішили про світове значіння української графіки. Він виростив плеяду молодих образотворчих сил, не вчисляючи сюди тих, що Нарбут був їx дальшим учителем. В кожному разі душу Нарбута видно в графіках такої міри, як Ковжун, Цимбал і к.

"Графіка Нарбута — пише його учень П. Ковжун — могуча, певно, вона гіпнотизує, як і всяке велике мистецтво, — впливає. Нарбут — це сила нації, що відроджується. Своєю творчістю він дав найбільший доказ, які є творчі сили й можливости в пробудженому народі. Нарбут став могутнім генієм. Це ж Нарбут увів нам українську графіку в наш портфель через український банкнот, Нарбут рушив нам листа українською поштовою маркою, Нарбут спинив наше око на українських друках і книжках, відштовхуючи нас від усього чужого, денаціоналізуючого. Сьогодні українська графічна школа, сьогоднішня українська графіку обовязана своїм характером і мистецькими напрямними Нарбутові, й іменно йому вона завдячує свій правильний український мистецький шлях".

Нарбут помер у 35. році життя, 23 травня перебувши тиф. Помер, залишаючи непроминаючі цінності, що їx відкидав большевицькнй "соціялістичний реалізм". Тільки недавній бурхливий час видвигнув знову це велике імя при згадці про вивезення творів Нарбута із Харкова.

[Краківські вісті]