Літнисько

Пані Гіба, наприклад, щороку у середині липня приїздила зі Стрия до Делятина. Огоновські роками їздили до Косова. Були ще Бабин, Дора (особливо Дора), Дубина, Лавочне, Східниця, Тухля, навіть Дземброня і Кваси…

У чиємусь ґрунтовному есеї про культурні феномени Галичини у 60-80-ті роки двадцятого століття обов'язково мусить бути хоч трохи про літниська. Літнисько – це місце, переважно у Карпатах, куди на літо виїжджали інтеліґенти зі Львова, Франківська, Стрия чи Коломиї. Такий особливий ґатунок туристики і курортології, який практикували уламки галицьких інтеліґентських родин, котрі дивом залишилися суспільно активними у радянській Україні. Ті, котрі не виїхали на Захід (хоча у більшості з цих родин був хтось ближчий чи дальший, але доволі близький, хто еміґрував і контакти з ким підтримували тільки через пошту, листовно, часто через підставних адресатів). Лише в одиноких випадках такі люди мали літній дім десь у горах або дім, в якому мешкав хтось із родини. Також це не були так звані дачі (російське неперекладне слово, дачі були тільки у тих, кого режим визнавав значнішим).

Ці надзвичайно складні люди – антирадянщики, але не протестанти, такі, що жили у ворожій державі, намагаючись щось зробити для рідного народу, ті, хто міг у неаморальний спосіб забезпечувати тривання якоїсь інтелектуальної і мистецької не звульгаризованої традиції, переважно викладачі і працівники середньої ланки академічних інституцій – потребували і старалися провести літо, літні канікули не так, як пропонувала радянська організація туристичного руху, будинків відпочинку і туристичних баз. Вони трималися свого літниська.

Це виглядало так, що десь хтось колись, випадково або через рекомендації, знаходив контакт із звичайною сільською родиною у якомусь гарному місці, в яких була доволі простора проста хата, в якій можна би було жити в окремій кімнаті впродовж кількох тижнів.

Домовлялися про помірну оплату і забезпечення умов – доступ до кухні, до веранди, можливість розкладати коцики у саду або на царинці і так далі. Скажімо, молоко від господарів чи від сусідів.

Побут був дуже скромним. Харчі забезпечували собі самі, самі ж і варили, користаючи з господарських дров (навіть газові балони тоді були ще мало де). Із собою привозили все потрібне – теплий одяг, часом навіть постіль, слоїки для ягід, нитки, ножиці, ліки.

Щодня – хіба крім днів карпатських злив (про те, аби підлаштувати своє перебування до якихось метеорологічних прогнозів, не йшлося) – ходили на ближчі і дальші прогульки. Часом вибиралися у гори на два-три дні. Купалися – саме купалися, а не плавали – у річках на плесах або у потоках. Збирали малини, гриби, арніку. Це сушили на шнурках на ґанку разом із брезентовими вітрівками і зацерованими вовняними шкарпетками. Газет не читали, газетами висушували туристичні черевики. Хоча на сходах завжди стояли приготовані гумаки. Читали багато книжок. Особливо по обіді і перед сном. Читали те, чого не встигали прочитати за рік, часом ще польські кримінали. Дехто віз із собою «спідолу» або «Ригу». В такому разі слухали польське або румунське радіо, а вечорами пробували злапати голоси. М'яч брали зі собою лише тоді, коли були діти, у горах м'ячем не награєшся.

Майже завжди  – особливо тоді, коли місце сподобалося і до нього їздили роками, – господарі і літники ставали приятелями. Одні знали про інших досить багато, багато розповідали одні одним про життя і минуле. Часто між дітьми виникали якісь літні симпатії. Часто діти господарів прив'язувалися до учених гостей. Іноді цим дітям допомагали вступити у Львові і приймали пожити замість гуртожитку.

Цінувалися повітря, втеча від міського руху, відсутність бюрократії, пропаганди і  громадсько-політичних організацій. Цінувалися нічні тиша і темрява, незапорошені зорі і місячне сяйво. Спокій, можливість побути із близькими, неробство. Дольче віта.

І ще важливо, що ці літниська утворювали певну невидиму мережу без засобів зв'язку. Ті, що були, скажімо, у Дорі, знали, хто ще зі свого міського товариства може бути там у цей час. Або кого можна навідати, аби вибратися, скажімо, до Криворівні, де панство такі-то конче переночують. Або до Косова завернути. І Кутів не минути.