Недавно тому Українське Видавництво у Львові проголосило конкурс на новий буквар. Це перший, здається, у нас випадок, що буквар придбаємо дорогою конкурсу. Це правильна і відповідна дорога. Вчительство і вся суспільність чекає з нетерпеливістю висліду конкуру і вірить, що тим разом наша дітвора дістане вже раз підручник справді добрий, що задоволить коли не всіх, то бодай більшість нашого вчительства.
При вирішенні справи можуть повстати деякі розходження і різниці думок, вже хочби тому, що в сучасній методиці є різні розбіжності і скрайні напрями, що себе взаємно виключають. Та справа дасться корисно розв’язати, коли відкинемо скрайні течії і попристанемо на компромісовій розв'язці. Буквар треба розглядати під кутом практичности, легкости і цікавости. Міродайним для оцінки буде не тільки питання, чи буквар виповідає засадам нової методи, але також чи він відповідає духові української мови.
Що треба розуміти під скрайніми течіями в методиці?
Це в першу чергу такі справи, як напр. застосування в букварі простого письма або американської методи. Можуть бути ще й інші випадки таких скрайностей, та їх тут не називаємо. Звернемо увагу на ті дві справи, бо вони є типові і були введені до "елементажів" на кілька літ перед війною в Польщі. Просте письмо було також заведене. Діставши тоді нові букварі учительство думало, що письмо є практичніше від похилого і що воно зв'язане тісно з новою методою. Тимчасом просте письмо показалося для нас непрактичним. Наше вчительство не привикло до нього і не вміє ним писати. А може просте письмо є так у світі скрізь поширене, що й нам випадало б піти за прикладом інших народів і також завести в себе просте письмо?
Отже показується, що ні! В жодному нема письма простого, тільки похиле. Німецьке письмо не є також просте. В українських радянських підручниках є також письмо похиле. Чеський буквар Кожішка має також письмо похиле. Тих кілька прикладів, вистарчить, щоб ствердити факт, що просте письмо не має в світі застосування і з новою методо не є звязане.
А тепер розгляньмо питання, як у світлі критики представляється американська метода.
Що треба розуміти під тою методою? Під американською методою розуміємо не сам уклад, зміст і систему букваря, бо система показалася понад усякий сумнів добра і скрізь у світі прийнялася. Розуміємо під тим самим спосіб навчання письма. В чому ж заключається суть чистої американської методи? Суть тої методи заключається в тому, що голосівок не вивчаємо перед словами і реченнями, що читання починаємо зразу від цілих слів і речень. Слів не аналізуємо на склади, тільки діти вивчають зразу читати цілі слова і речення. Слова засвоюють собі діти дорогою повторювання їх в різних реченнях. Аналізу відкладають американці на дальший плян, при чім стосують в школі лиш аналізу зорову, даючи дітям відчитувати зіставлення таких слів, як: саt, rаt, hаt, mаt, або: ріn, tіn, sіn, dіn, і т. п. Очевидна річ, така метода відповідає духові американської мови. Інша метода для американців не підходить. Чиста американська метода, як свідчать різні методисти, перенесена на европейський грунт дала негативні успіхи.
Діти, навчані тою методою, засвоюють собі вправді письмо, але читають напам'ять, поверховно. Механізму читання не розуміють. Та метода не влегшує, але утруднює дітям читання. Про це можуть сказати дещо й наші вчителі. Але треба знати, чому американці прийняли саме таку, а не інакшу методу. Отож характер американської мови є інший, як европейських мов за вийнятком хіба французької мови. Американський правопис збудований на історичній засаді. В ньому заходять великі розбіжності між мовою і письмом. Букви в американській мові вимовляються різно; залежить, в якім слові приходять. Аналіза, застосована в американській мові, нічого б дітям не вияснила. Голосівки вимовляються також різно; залежить в якім слові приходять. І так: буква а читається раз як а, раз як є, а раз як у. У читається ай, отже творить двозвук. Е читається як і.
Не та справа в нас. Наш правопис є фонетичний. Наші голосівки вимовляються скрізь однаково. — Букви відповідають звукам. Тож нема потреби наслідувати в тому випадку американців, але треба нам шукати такої розв'язки справи, яка не накопичувала б для дітей труднощів при читанню і відповідала духові нашої мови. Найкраща розв'язка справи буде така, коли залишимося при дотеперішнім способі навчання, який заключався в тому, що голосівки вивчалися з самого початку перед словами і реченнями. Вивчення голосівок не насуває жодних труднощів, а до того така розвязка справи засадам нової методи не суперечить. Тільки голосівки треба виводити не від зложених слів, як це було в старій методі, але від голосів — вигуків. При цім можна тут послугуватися образками, яких назви зачинаються від даної букви — голосівки. Може така розв'язка справи видається комусь дивною, та треба знати, що кращі сучасні педагоги прийшли до переконання, що стусування одної якоїсь методи не виключає можливости користуватись також іншою методою.
(Д. б.)
[Львівські вісті, 10.06.1942]
(Докінчення)
При вивченню слів і речень треба застосувати не тільки читання й писання, але також укладання слів з рухомої азбуки, а далі зорову й слухову аналізу, читання не лише цілих слів і речень, але теж поодиноких складів і букв. Тільки ці вправи треба трактувати не як головні, засадничі, але як помічні при вивченні цілих слів і речень. Дитина тільки тоді зрозуміє добре механізм читання, коли потрапить свобідно читати не лише цілі слова чи речення, але також частини слів і поодинокі букви.
При нинішній погоні за "новостями" до наших букварів можуть попасти також напрями і методи, що не видержують критики, а що можуть нам пошкодити.
В зв'язку з тою справою слід видвигнути тут ще кілька справ, що вимагають розвязки рівночасно з букварем. Справа у потребі видання рухомої азбуки і методики-коментара до букваря. Рухома азбука потрібна тому, бо новіші програми і етоди наказують в школі стосувати також складання слів з рухомих букв. Такі вправи корисно впливають на вироблення читання і допомагають дітям зрозуміти механізм читання. Методика має дати вчителям ясно і приступно написані вказівки, як учити дітей письма. Вона повинна вияснити всі неясності й усунути сумніви в методиці. Такий підручник повинен бути по змозі короткий, речення і правила ясно стилізовані. Його повинен написати сам автор букваря, а передискутувати і прийняти повинна Комісія, зложена з кількох учителів-фахівців. В той спосіб ті справи можуть бути розвязані на довший час і то з користю для народної освіти.
Ще одна справа вимагає обговорення. Заходить питання, чи маємо попристати на однім лиш букварі, чи може допустити до шкіл два, а навіть три букварі. За Австрії і за Польщі була в нас принята засада одного букваря. Але то було так тому, бо ми особливо за Польщі були упосліджені на полі шкільництва. Зате у самій Польщі курсувало ввесь час кілька букварів. Засада кількох букварів є прийнята тепер на цілім світі. Це справі освіти не шкодить: навпаки, з цього є лише користь. Через допущення до шкіл кількох букварів даємо вчительству змогу добирати собі підручники після вподоби і переконання. В той спосіб повстає ривалізація. Кожний автор старається свій буквар як найкраще вивінувати, обдумати добрі методи навчання. А що найважніше, що тим способом виробляються спеціялісти-фахівці щодо методики. В нас треба б також ту засаду прийняти, щоб і наше вчительство мало свободу вибору букварів і щоб у нас з'явились відповідні спеціялісти-фахівці. Коли не можна цього зробити тепер, то треба думати, щоб бодай в будучности ту засаду ввести в життя. Практика і життя самі вирішать, котрий бухвар покажеться найліпшим, котрий здобуде собі загальне одобрення.
[Львівські вісті, 11.06.1942]
11.06.1942