Тема моєї розповіді – «Історія визначення часу». Мова піде не стільки про системний виклад подій у хронологічній послідовності – адже про те, як люди визначали час за допомогою годинників, хронографів, написано багато літератури, – скільки про окремі цікаві пазли, які часто оминають увагою, і котрі я хотів би скласти. Приклади, про які говоритиму, ґрунтуються переважно на нашому місцевому матеріалі.
Сучасній людині часто здається, що астрономія є чимось непрактичним, а спостереження за рухом небесних тіл має дуже мало спільного з повсякденним життям людей. Проте ще кілька століть тому астрономія була однією з основних галузей знань, якими мала володіти освічена людина. Щоби збагнути це, потрібно замислитися про те, що ще десять років тому ми жили без смартфонів. «Фейсбук» з’явився щойно у 2005-му. GPS, що дозволяє нам орієнтуватися в незнайомому місці, появився в середині 1990-х років. А в 1991 році взагалі не було Інтернету. Така звична для нас річ, як механічний годинник, появився на початку XIV ст. Озброєні сучасними технологіями, ми часто не замислюємося, як люди жили раніше. Більшість часової й просторової інформації, тобто інформації про те, де і коли ми зараз знаходимося, нині легко отримати, поглянувши на екран смартфона. А раніше всі це дані постачала астрономія. Ще 250 років тому люди використовували сонячні годинники, щоб коригувати хід механічних годинників, адже більшість із них тоді ще не мали елементів, які забезпечували б їх стабільний хід. Синхронізація годинників також була непростим викликом. Колись по радіо передавали шість сигналів, щоби можна було синхронізувати годинники. Зараз це робиться через Інтернет. А ще 200 років тому публікували календарі з наперед прорахованими з точністю до хвилини астрономічними явищами (наприклад, затемненням Місяця чи часом сходу Сонця в конкретну добу), щоб за ними можна було налаштувати годинники. У Карпатах ще кілька поколінь тому для людей звично було за розташуванням сузір’їв на нічному небі визначати годину та календарний день.
У теперішньому світі астрономія опинилася на периферії знань. Люди практично не вчать її ні в школах, ні у вузах. Навіть фізики мають небагато годин астрономії. В епоху Середньовіччя цю науку вважали основною. В середньовічних університетах викладали «сім вільних наук», які поділялися на «тривіум» (граматика, діалектика, риторика), котрі вважали нижчими, і «квадриум» (арифметика, геометрія, музика, астрономія), що були вищими. Навчання було побудовано так, щоби людина поступово осягала дедалі складніші науки, піднімаючись від граматики, яку вважали базовою, до астрономії, яка була найскладнішою і займала центральне місце в системі «семи вільних наук», що відкривала можливість пізнання суті Божого творіння. На іконі святої Катерини XV ст. астрологія (тоді її ще не відрізняли від астрономії) зображена в центрі решти наук. А на іконі італійського художника XVII ст. «сім вільних наук» показані у вигляді жіночих постатей, серед яких астрономія розташована на троні, а інші підносять їй дари. Астрономії передувала музика, адже середньовічна людина вірила в гармонію небесних сфер, у якій сім нот відповідали семи небесним сферам. Такі уявлення були не лише в Західній Європі, а й у Львові. У передмові до першої в слов’янському світі друкованій «Граматиці», яку було видано в нашому місті, сказано, що граматика – це ключ, який відчиняє розум до розуміння написаного. Після граматики, неначе сходами, людина осягала діалектику, риторику, музику, арифметику, геометрію й астрономію. Пройшовши сім вільних наук, людина піднімається до богослов’я, Божого задуму щодо світу.
Св. Катерина із зображенням семи вільних наук з астрологією в центрі; тосканський художник XV ст.
У давній історії нашого міста також є згадки про астрономію. В грамоті середини XIV століття короля Казимира ІІІ, який завоював руський Львів, сказано, що він надав права польській громаді, але й також «націям вірмен, юдеїв, сарацин, татарів і рутенів», які мешкали у Львові. Цей перелік показує, як астрономічні знання могли потрапляти в середньовічний Львів. Адже вірмени і юдеї були знавцями східних мов й могли забезпечувати потік наукової інформації з перського світу, а «сарацини» (тобто араби) і татари – відповідно, з арабського світу. Саме в Персії (тепер Ірані) й арабських країнах астрономія була найрозвиненішою до ХII–XIII століть. Можливо, саме через нашу територію астрономічні знання й потрапляли в той час у Європу.
Сім вільних мистецтв із астрономію на троні. Джованні Понте, біля 1435 р.
Цікаво, що перші згадки про Львів у друкованих джерелах пов’язані з астрономією. Перша друкована книга (Біблія Й. Гутенберґа) з’явилася 1452 року. А перша книга з астрономії (передрук давнього рукопису Сакробоско “Сфера світу”, найавторитетнішої тоді збірки знань з астрономії) вийшла 1478 року. Приблизно через тридцять років після початку книгодрукування Львів уперше був згаданий у друкованому виданні – в астрологічному трактаті «Прогностик» Юрія Дрогобича. Вона вийшла в Римі 1483 року, й у ній згадуються «міста руські» Львів і Дрогобич (підозрюю, що це була перша у світі книга, яку видав живий, працюючий науковець за результатами його роботи, адже виглядає, що попередні астрономічні видання були передруками рукописів уже померлих авторів). Поряд зі згадкою міст «Прогностик» подав діапазон географічних довгот, на яких розташовані ці міста.
Сторінка з астрологічної книги Юрія Дрогобича (1483 р.) з першою згадкою про Львів у друкованому виданні.
Наступна згадка про Львів у друкованому виданні також пов'язана з астрономією. Це була «Космографія» Петра Апіана 1524 року, в якій вперше вказані (доволі точні) повні географічні координати (широта і довгота) нашого міста.
Перший ширший опис міста, а не лише згадку про нього, можна знайти у «Космографії» Себастьяна Мюнстера (1545 р.). Ось цитата з цієї книги: «У русинів є власні літери, подібні до грецьких. Гебреї також використовують власні літери та також досліджують вільні мистецтва, астрономію і медицину. Вірмени мають свій власний обряд і літери». Отож, астрономію згадали серед того, що відбувається у Львові, в першому описі міста, яке з’явилося в друкованому виданні.
Божа Матір на півмісяці з Ісусиком, що тримає земну кулю. Фасад Чорної кам’яниці, що на площі Ринок у Львові.
Якщо пройтися вулицями середньовічного Львова, у ньому можна знайти багато астрономічної символіки (зображень Сонця, Місяця, земної кулі тощо). Наприклад, на гербі давнього Львова обабіч Лева було розташовано зорю. Причому в описі герба була чітка вказівка на те, що це Полярна зоря, а не просто зірка. На Галицькій брамі, яка вела в середньовічний Львів (вона була розташована між вул. Галицькою і Князя Романа) була кам'яна таблиця з описом міста. Ця таблиця не збереглася, але в давніх книжках мені вдалося знайти повний текст цього опису латиною. У ньому було сказано, що Львів був заснований під знаком Лева. Це вже звужує часові рамки якоїсь ключової події в історії нашого міста, яка відбулася саме в серпні і вважалася “заснуванням” міста. Можливо, це було посвячення храму. На жаль, не вказано, якого року це відбулося.
Фрагмент ікони «Страшний суд», остання чверть XVI ст., с. Раделичі, Львівська обл., із символічними зображеннями зодіакальних сузір’їв.
В епоху Середньовіччя астрономія була поширена не лише серед найосвіченіших верств суспільства, а й між ширшими групами населення. Доказом цього є зображення певних астрономічних об'єктів на іконах. Іконописці, здавалося б, є людьми, далекими від астрономії. Однак майже всі ікони, які зображують сцену Страшного суду, містять зодіакальні знаки — символи сузір’їв, що їх минає Сонце впродовж свого річного руху небом. Це свідчить про те, що астрономія тоді була дуже поширеною, вона була на устах. Ще приклад: традиційні зображення розп'ять, на яких зображене Сонце і Місяць. В Одкровенні Іоанна Богослова сказано, що під час розп'яття Ісуса Христа Сонце зчорніло, а Місяць став червоний як кров. Це, фактично, опис сонячного і місячного затемнень. На багатьох наших іконах ці світила саме в таких кольорах і зображені. До прикладу, в розписі давньої церкви Пресвятої Трійці на Сихові Сонце і Місяць саме такі, як під час сонячного і місячного затемнень. Тобто іконописці бачили ці астрономічні явища і уявляли собі, що під час смерті Христа мало відбутися щось подібне.
Ікона Розп’яття зі с. Новиці на Лемківщині, кінець XVI – початок XVII ст. Зображено Сонце, яке «зчорніло, як міх волосяний», та Місяць, який «зробився як кров» (Одкр 6:12) – символічні зображення сонячного та місячного затемнень.
Тепер кілька слів про археоастрономію. Це одна з галузей астрономії, яка останніми роками активно розвивається. Ця наука вивчає, як наші предки в давні часи розуміли і сприймали рух небесних тіл, як використовували їх для орієнтації в часі та просторі. При згадці про археоастрономію одразу спадає на думку Стоунхендж. Саме завдяки популярності Стоунхенджа в минулому столітті ця наука отримала значний поштовх до розвитку. Півтора роки тому вийшла чотиритомна англомовна «Енциклопедія археоастрономії», що містить понад дві тисячі сторінок. Одним з основних елементів археоастрономії є т. зв. пригоризонтальна астрономія, яка вивчає, як спостерігач у стародавні часи, стоячи на узвишші, фіксував, де в різні дні року сходило Сонце чи інші світила. Ми звикли, що Сонце сходить на сході, а заходить на заході. Але в різні дні року воно сходить на різніх азимутах, тобто в різних місцях: ближче до Півночі влітку чи до Півдня взимку. Я сфотографував схід Сонця з одного й того ж місця на Високому Замку у відповідні дні: день літнього сонцестояння, коли воно розташоване найдалі на Півночі; день зимового сонцестояння, коли воно сходить найдалі на Півдні; і день рівнодення, коли Сонце сходить точно на Сході. Для наших широт найбільше відхилення точки сходу Сонця від сходу географічного становить близько тридцяти градусів. Так відбувається через те, що вісь Землі нахилена до площини, в якій вона обертається. Влітку вісь «дивиться» в сторону Сонця, й ми бачимо його найвище, а взимку навпаки. Напрямки, в яких сходить Сонце у дні сонцестояння чи рівнодення, в минулому були добре відомі і навіть використовувалися для означення меж території. Зокрема, в одному з документів XVII століття, що містить опис меж володіння Видубицького монастиря в Києві, місця літнього і зимового сходу Сонця та уявні лінії (репери), прокладені до цих точок, були вказані як межі земель, що належали монастирю.
Захід Сонця з оглядового майданчика на Високому Замку у Львові в різні пори року (ліворуч – зимове сонцестояння, центр – рівнодення, праворуч – літнє сонцестояння).
Чому коло має 360 градусів? Відповідь на це питання дає астрономія: кутовий розмір Сонця становить півградуса. Якщо спостерігати за сходом Сонця з якоїсь точки, то наступного дня воно зійде на один градус далі. Тому й коло отримало поділ на 360 градусів, що приблизно відповідає кількості днів у році.
Стоунхендж – це, мабуть, найвідоміший об’єкт археоастрономії, але чимало схожих об’єктів можна знайти і в Карпатах. Візантійський історик VI століття, який описував Прикарпаття, згадував про місцевого жерця, який навчав місцевих мешканців астрономічним знанням. Зокрема, він вказує, що цей жрець «довів їм дванадцять знаків зодіаку, вказав шляхи руху планет і секрети астрономії, те, як зростає і зменшується орбіта Місяця і Сонця». Дуже цікавий астрономічний об'єкт розташований неподалік Космача. Це святилище, яке спорудили навмисне не на вершині гори, а неподалік неї, звідки краще можна зафіксувати азимути сходу та заходу небесних світил. Саме святилище давно знищене, але сьогодні там ще є залишки «жертовної ями» і «тунелю». Якщо вздовж них прокласти напрями, то один з них чітко вказує на Говерлу, а інший – на гору Добошанка, які є домінантами у видимому довкола гірському профілі. Якщо спостерігати з цього місця, то в день зимового сонцестояння Сонце заходить чітко за Говерлою, а в день літнього сонцестояння – за Добошанкою. Зараз входить в обіг термін «календарне святилище», бо в давнину можна було визначити, спостерігаючи з подібних місць, коли, скажімо, закінчується зима чи починається літо. Це лише один приклад, а подібних об’єктів в Карпатах десятки.
Орієнтація давніх католицьких (ліворуч) і православних (праворуч) храмів Львова.
Орієнтація на небесні світила, яка була властива язичницьким святилищам, перейшла також і на християнські храми. Давні храми Львова (XIII–XIV ст.) споруджували згідно з літургійними правилами, натомість вже у XVI–XVII ст. це робили так, як дозволяла існуюча міська забудова. Католицькі храми мають чітку орієнтацію по лінії «Схід–Захід». Руські ж церкви орієнтуються на точки сходу Сонця в певний день. На прикладі Успенського собору Києво-Печерської лаври відомо, що він був закладений і посвячений у день Успіння Пресвятої Богородиці. Храм чітко зорієнтований на азимут сходу Сонця в день празника Успіння. За цим правилом можна сказати, що церква св. Онуфрія у Львові, наприклад, була освячена взимку, а храм св. Миколая – влітку. Відомо також, що Латинська катедра у Львові споруджена на фундаменті давнього руського храму, адже відомо, що король Казимир ІІІ, завоювавши Львів, зруйнував майже всі руські церкви у місті. Як наслідок, катедра не має звичної орієнтації для католицького храму. Подібна ситуація і з Домініканським собором. Загалом у такий дещо несподіваний, «астрономічний», спосіб можна визначити, які костели були побудовані на фундаментах давніших церков. Катедра і Домінікани – це відомі факти, адже навіть фундаменти там мають специфічну руську кладку. Але у Львові є й інші приклади давніх костелів із «неправильною» орієнтацією: Бернардинський костел, костел Єзуїтів і церква Преображення (побудована на місці польського костелу, який, своєю чергою, мабуть, був побудований на місці ще давнішої православної церкви).
Далі я хотів би розповісти про використання храмів як астрономічних інструментів. Формулювання «храм як астрономічний інструмент» видається дещо дивним, але насправді в минулому храми часто виконували такі функції. У давнину, коли не було звичних для нас сьогодні засобів запису і збереження знань, люди шукали способів, як зафіксувати свої знання у чомусь, що могло б протривати в часі. Класичний прикладом є Спасо-Преображенський собор у Чернігові, який був побудований раніше, ніж Софія Київська. Ця церква має кілька цікавих особливостей. Вона використовувалась, з одного боку, як сонячний годинник, а з іншого – як календар. Будівничі цього храму виклали у ньому зодіакальні знаки, крізь які проходило сонячне проміння протягом року. Цікаво, що розташування цих знаків під час будівництва храму потрібно було точно передбачити. Крім того, вони створили у ньому спеціальні ніші, які Сонце освітлювало протягом рівно однієї години. Тобто будівельники закладали ці ніші з таким розрахунком, щоби по них можна було розраховувати час. А розмір горизонтальних кладок у цих нішах дозволяє відраховувати навіть п’ятихвилинні інтервали.
Спасо-Преображенський собор у Чернігові (1035 р.; негармонійні надбудови у вигляді конусних башт були зроблені з волі російських очільників у середині XVIII ст.) та кладка західної вежі, особливості якої використовували для фіксації річних та добових часових циклів.
Схожі приклади можна знайти і на Заході. Зокрема, в Італії виділяються так звані «меридіани» – прилади, вбудовані у храмах, які дозволяли відстежувати рух Сонця по небу. У стелі храму будівничі робили отвори, крізь які сонячне проміння потрапляло всередину біля 12 години за місцевим часом, а на підлозі, своєю чергою, проводили лінії з відмітками. Сонце, яке в різні дні року знаходиться на різній висоті над горизонтом, проектувало проміння на ці позначки. Це дозволяло не лише визначити календарну дату певного дня та час полудня, а й використовувалось астрономами для того, щоби зрозуміти особливості обертання Землі навколо Сонця, зокрема довести, що вона обертається не по коловій, а по еліптичній орбіті. Всього в Італії є шістнадцять храмів-меридіанів, половина з яких розташована на материковій частині, а половина – на Сицилії.
а) Фрагмент меридіану у соборі Марії (Santa Maria degli Angeli e dei Martiri) в Римі; б) один із його елементів; в) меридіан у церкві св. Миколая в Катанії, Сицилія.
Слід наголосити, що ці меридіани споруджували у період з XV до XVIII ст., тобто тоді, коли, як прийнято вважати, Церква нібито протистояла науці. Насправді астрономічні знання значною мірою розвивалися саме в церквах, а астрономічні розрахунки проводили священики і монахи. До прикладу, Київський митрополит Іриней Фальківський особисто проводив астрономічні спостереження, викладав астрономію та готував з учнями астрономічні календарі, а перші астрономічні обсерваторії у світі, й у Львові зокрема, створили єзуїти за кошти церкви. Подібних прикладів багато.
Мармурова таблиця з пасхальним циклом на 532–626 роки. Архієпископський музей Равени
Чому Церква прихильно ставилася до астрономічних знань? Річ, зокрема, й у тому, що слід було визначати пасхальні дати, адже Пасха, як відомо, не має усталеного дня. Настання Великодня католики і православні розраховують за однаковою формулою: перша неділя після першої повні після весняного рівнодення. Весняне рівнодення здебільшого настає наприкінці березня, а час повні залежить від циклу Місяця у цей час. Потреба визначати дату Великодня була однією з причин, чому астрономію вивчали у той час навіть у вищих класах шкіл. Зокрема, у статуті Львівської братської школи сказано, що в братських школах «слід вивчати пасхалії та плин Місяця». Отже, бачимо, що визначення дати Пасхи включає три астрономічні аспекти: потрібно було знати, коли настає рівнодення, коли настає повний Місяць і на яке число припадає наступна після нього неділя. Зазвичай ці розрахунки проводили наперед на багато років й укладали у вигляді таблиць. Одну з найдавніших таких таблиць зберігають у м. Равенна в Італії, вона датується VI ст.
Календарна зала в монастирі св. Домініка, Палермо. Фреску з літургійним календарем виконав 1723 року о. Бенедикт Кастроне. Поєднання сонячних та місячних циклів дозволяє розрахувати дату Великодня (за григоріанським календарем) від 1700-го до 2200 року.
Для встановлення дати Пасхи у нас переважно використовували правило «вруцеліта», а для його запам’ятовування – долоню руки. «В руце літо» давньоруською мовою означає «рік у руці». У Львові в Національному музеї зберігається книга під назвою «Пандекти Антіоха» (XIV ст.), що містить перший кириличний рукопис із описом цього правила. Крім того, він є і в одному з кириличних першодруків – «Псалтирі» Івана Федоровича (у світі є лише три копії цієї книги – у Львові, Лондоні та в Москві).
Питання про синхронізацію дати католицького і православного Великодня стояло дуже давно. У книзі «Календар римський новий» (XVI ст.) Бенедикт Гербст поставив питання: «Чи годиться народу християнському неоднаково і Великдень, і Боже народження й інші свята впродовж року тримати?» Якщо узгодити дату Різдва чи інших «постійних» празників дещо складніше, то для Великодня це відносно просто, адже і католицька, і православна Церкви використовують однакове правило. Відмінність, однак, полягає в тому, що вони спираються на різні астрономічні таблиці, які були складені багато століть тому і вже давно не відповідають реальним астрономічним явищам. Минулого року, наприклад, католицький Великдень припав на 27 березня, а православний – на 1 травня. Тоді була максимально можлива різниця між святкуваннями – п’ять тижнів. Рівнодення у цей рік було 20 березня, повня – 23 березня. Якби обидві Церкви використовували реальні астрономічні дані, ми відзначали б Христове Воскресіння в один день.
а) Сонячний годинник на віллі Юлієтка при вул. Метрологічна 14 у Львові. б) "Майже" сонячний годинник на будинку "Пір року" у Львові. в) Годинник на церкві отців Василіан та г) на фасаді Заїжджого двору в Підгірцях
У минулому за Сонцем спостерігали не лише для того, щоби визначати різні річні цикли, а й для відліку часу протягом доби. Такі прилади називають сонячними годинниками. Сьогодні у Львові залишився тільки один такий пристрій – на віллі Юлієтка на вул. Метрологічній, 14, яка належала відомому архітекторові Юліанові Захарієвичу, який спроектував головний корпус «Львівської політехніки».
Є ще один інструмент, який можна було б назвати сонячним годинником, якби в нього була відповідна шкала з позначеними годинами. Йдеться про будинок «Пір року» на вулиці Вірменській. На його фасаді можна побачити символи зодіакальних сузір’їв і дати, коли в них перебуває Сонце. Також там є прилад, який показує, коли у Львові настає «львівський» полудень. У цей час його тінь збігається з вертикальною лінією, біля якої є напис «Linea Loci» (лінія місця).
Атлант на Підгорецькому замку з армілярною сферою та зодіакальним колом на ній.
Кілька сонячних годинників ще донедавна існували неподалік нашого міста. Багато з них знищила радянська влада, але й місцеві мешканці також до цього долучилися. У Свіржі ще в середині 1990-х можна було побачити найдавніший в Україні сонячний годинник, який датувався 1545 роком. Мешканці ще пам’ятають, що на стіні церкви був якийсь «штурпак» із цифрами довкола. Цей годинник був знищений під час ремонту фасаду церкви вже у незалежній Україні. Сонячний годинник зберігся в Сатанові (Хмельницька обл.) – щоправда, на двісті років молодший за годинник у Свіржі. Він зараз у непридатному стані: на місці, де мав бути гномон, неправильно вставили прут, щоби відтворити тільки загальний вигляд приладу. Ще два сонячні годинники збереглися в Підгірцях: на будівлі церкви отців Василіан та фасаді Заїжджого двору. На самому Підгорецькому замку також був такий пристрій, який ще можна побачити на передвоєнних фотографіях. Сонячні годинники були і в Жовкві; і, що цікаво, – на всіх чотирьох сторонах ратуші.
Переносні сонячні годинники зі збірки Етнографічного музею у Львові.
Окрім стаціонарних сонячних годинників, були також переносні, які люди могли брати зі собою в подорож. В Етнографічному музеї у Львові зберігається найбільша в Східній Європі колекція переносних сонячних годинників, серед яких є унікальні експонати. Окремі з них дуже давні, а інші настільки точні, що дозволяли визначати навіть хвилини. Ці пристрої носили в кишенях, а ті, хто їх використовував, повинні були мати знання з астрономії, адже сонячним годинником користуватися непросто. Його потрібно певним чином зорієнтувати на місцевості, а для цього знати її широту, а також визначити напрям на Північ.
Годинник "Тріумф жінки" зі збірки Етнографічного музею у Львові.
В Етнографічному музеї зберігається також цікавий годинник, який називається «Тріумф жінки» (мабуть, тому, що його прикрашають жіночі постаті). Він цікавий тим, що, окрім звичайного циферблату, на ньому є шкали, подібні до астролябії, які дозволяють встановити розташування найпомітніших зір, а також механізми, що показували розташування планет і фази Місяця.
Циферблат годинника у соборі Санта Марія дель Фіоре, Флоренція. Паоло Учелло, 1443 р. Відлік часу — "проти годинникової стрілки".
Наостанок цікаво з’ясувати, звідки походить рух за годинниковою стрілкою. Річ у тім, що перші механічні годинники копіювали денний рух тіні на сонячних годинниках. А сонячні годинники бувають двох основних типів: горизонтальні, тінь на яких рухається за годинниковою стрілкою, і вертикальні, на яких тінь рухається проти годинникової стрілки. Дехто з майстрів перших механічних годинників орієнтувався на вертикальні, а дехто – на горизонтальні. Правило, за яким стрілка годинника повинна рухатися звичним для нас сьогодні чином, з’явилося у Франції в XVII ст. У Флоренції зберігся механічний годинник у центральному соборі, в якому години відраховуються проти годинникової стрілки. Цікаво, що згідно з його циферблатом доба починалась увечері, саме тоді, коли у церквах правили Утреню.
Єзуїтська хвіртка, в якій була перша в Україні астрономічна обсерваторія. Фраґмент панорами Львова Я. Вітвіцького
На завершення пригадаємо, що астрономічна обсерваторія у Львові була створена в травні 1771 року. 2021-го їй виповниться 250 років. Вона містилася у внутрішній Єзуїтській хвіртці, поряд із вежею Єзуїтського костелу (нині Гарнізонний храм апостолів Петра і Павла). Першу топографічну мапу Галичини створив Йозеф Лісґаніґ (помер і був похований у Львові 1799 р.) – видатний австрійський астроном та геодезист. «Нульовий меридіан» на його карті проходив через цю обсерваторію. 2019 року буде 300 років від його народження. У наближенні до цих ювілеїв варто було б увічнити як факт створення першої в Україні обсерваторії, так і діяльність видатного вченого. Існує ідея розмістити відповідну меморіальну таблицю на фасаді Єзуїтського костелу – у вигляді сонячного годинника.
Ідея пам’ятної таблиці на башті Гарнізонної церкви апостолів Петра і Павла у Львові у вигляді сонячного годинника
Олег Петрук, астрофізик, доктор фізико-математичних наук, провідний науковий співробітник Інституту прикладних проблем механіки і математики ім. Я. Підстригача НАН України
Лекція прочитана в рамках циклу семінарів «Обрії науки» в УКУ 6 квітня 2017 р.
07.06.2017