Європейське турне американського президента замість того, аби налагодити трансатлантичні взаємини, лише спричинило ще більше чвар. Зазвичай стримані європейці відгукувалися про зустріч із Дональдом Трампом на межі дипломатичного фолу. Експерти навіть чи то жартома, чи всерйоз зазначили, що Європа дала добро на імпічмент глави Білого дому.
Спробуймо й ми підбити певні підсумки американсько-європейських контактів на найвищому рівні й спрогнозувати подальший їхній розвиток.
Єдиним більш-менш успішним візитом Трампа у рамках європейського турне були його відвідини Ватикану разом із родиною. Якщо не брати до уваги невеличкого конфузу, який стався з першою леді США Меланією Трамп – словенкою за походженням. Коли Папа Франциск запитав її, чи готує вона для чоловіка потіцу – традиційну словенську страву, та спершу подумала, що йдеться про піцу. Але в усьому решта візит минув бездоганно.
А далі був переліт до Брюсселю – міста, яке Трамп назвав свого часу «пекельною дірою». Перше безпосереднє знайомство глави Білого дому з керівництвом Європейської Унії відбулося 25 травня. Трамп провів розмови з президентом Європейської ради Дональдом Туском, президентом Єврокомісії Жаном-Клодом Юнкером і головою Європарламенту Антоніо Таяні.
Розмова вдалася не надто теплою, та певна надія на трансатлантичну єдність все ще залишалася. Таяні, зокрема, запевняв, що зустріч із президентом Трампом була «дуже вдалою». Утім, Туск щиро повідомив про «розбіжності, яких не вдалося усунути». Зокрема йшлося про різницю в поглядах на питання захисту клімату й вільної торгівлі. Вилізли й певні розбіжності щодо російської політики. Й лише щодо України сторони, Богу дякувати, продемонстрували несподівану єдність позицій.
Увечері того ж дня відбувся саміт країн-членів НАТО, і на ньому суперечка почала набувати загрозливих форм. Від самого початку заходу стало зрозуміло, що рихтується серйозний скандал, зважаючи на те, як поводився президент США. А поводився він, із точки зору дипломатичного етикету, явно по-хамськи. Передовсім він запізнився на саму зустріч, змушуючи своїх колег, зокрема й дам, чекати на нього. Потім він нахабно відштовхнув прем'єр-міністра Чорногорії, щоб зайняти місце в першому ряду під час спільного знимкування. Передбачену для короткого урочистого звернення церемонію американський лідер використовував для того, щоб облаяти своїх союзників.
Виникало враження, що Трамп навмисне приїхав до Брюсселя, щоб провокувати й ображати своїх колег. І якщо це дійсно було його метою, то слід віддати йому належне: задумане йому більш ніж вдалося. Глави держав і урядів країн-членів НАТО були шоковані такою поведінкою. Навіть американська делегація видавалася зніяковілою з огляду на «сольні номери» свого боса. Як резонно зауважила авторитетна німецька газета Frankfurter Allgemeine Zeitung: «Зараз виникає враження, що Трамп намагається довести, що усі, хто карикатурно змальовував його як руйнівника світового порядку, мали рацію».
Головний месидж, який містився у промові Трампа на саміті НАТО, полягав у фінансових претензіях до країн-членів. «Двадцять три з двадцяти восьми держав-членів усе ще не платять за те, що вони повинні вкладати в свою оборону. Це несправедливо щодо громадян і платників податків у США, і багато з цих країн заборгували величезні суми за минулі роки», – наголосив президент США.
Занепокоєння викликає той факт, що Трамп, на відміну від усіх його попередників, не вважав за потрібне чітко висловити солідарність з Альянсом і пообіцяти йому свою підтримку в разі атаки ззовні. Ідеться про славнозвісну п’яту статтю Статуту НАТО, у якій говориться про колективну оборону. Як це можна зрозуміти: як шантаж, мовляв, заплатите – тоді можете розраховувати на нашу підтримку, чи, можливо, Трамп таки вважає Північноатлантичний Альянс непотрібною організацією?
Можемо припустити, що в Кремлі, слухаючи інформацію про хід саміту НАТО, аплодували стоячи. Адже це саме те, що потрібно агресивній Росії: чвари серед альянтів, відсутність чіткої позиції в питанні зовнішньої агресії, лакуни в системі колективної оборони. Отже, противників можна взяти голими руками.
Хоча, з іншого боку, Європа мала б бути готовою до таких претензій з боку Трампа. Адже не він першим їх висунув. Його попередник – Барак Обама, котрого так любили на старому континенті, теж неодноразово присоромлював європейських колег за їхню скупість у питанні фінансування оборони. Так, його претензії лунали не так категорично, але суть від того не змінюється.
Не змінюється й факт зовнішньої загрози, в умовах якої країни-члени НАТО мали б не лише висловлювати свою стурбованість, а й на справі продемонструвати свою готовність захищати західні цінності до глибини своєї кишені. Чому цього не відбувається? Відповісти на це запитання не складно. От візьмімо для наочного прикладу Німеччину. Колись агресивні войовничі прусаки тепер стали суперпацифістами. Свого часу вони сильно переймалися тим фактом, що західний світ по Другій світовій стрімко обмежив військові потужності Німеччини. Утім, з часом вони усвідомили, наскільки це зручно й профітно – не витрачатися на велику армію. Тому тепер політик, котрий штурмуватиме Бундестаг із гаслами підвищення обороноздатності, не матиме в німецького виборця жодного шансу. Німці не готові визнати поважності загрози своїм кордонам ні з боку Росії, ні від ісламського світу.
А саме зараз Німеччина готується до дуже важливих парламентських виборів. Поки що соціологія пророкує перемогу політичній силі Анґели Меркель – ХДС/ХСС. Утім, до виборів ще три місяці, а бувало, що електоральні преференції в Німеччині змінювалися за якийсь тиждень-два. Так, приміром, було 2002 року, коли на тлі підготовки до інвазії в Іраку соціал-демократ Ґергард Шрьодер своїми пацифістськими філіппіками зумів в останній момент видерти перемогу з рук християнських демократів.
Але гляньмо на проблему ще й з третього боку. Так, дійсно, ще за президентства Обами Вашингтону вдалося сподвигнути союзників на обіцянку поступово до 2024 року підвищити витрати на оборону до двох відсотків своїх ВВП. Поки що цій вимозі відповідають лише п’ять країн: США (3,61%), Греція (2,38%), Велика Британія (2,21%), Естонія (2,16%) і Польща (2,00%). Німеччина витратила в 2016 році на оборонні цілі суму, що становить приблизно 1,2 відсотка німецького ВВП. За цим показником вона займає лише 16 місце серед 27 країн-членів НАТО.
Водночас значно солідніше німецький внесок виглядає в абсолютному грошовому вираженні. За загальною сумою витрат на військові цілі Німеччина посідає дев'яте місце в світі й четверте в НАТО – після США, Об’єднаного Королівства і Франції. Бюджет міністерства оборони ФРН перевищив минулого року 41 мільярд євро, що майже в десять разів більше за грецький, в три з половиною рази – за польський. З Естонією взагалі не варто порівнювати.
Окрім того, починаючи з 2014 року (саме тоді було досягнуто «двовідсоткової згоди»), німецькі витрати на оборону зросли майже на 14 відсотків. Тобто певних зусиль в цьому напрямку Берлін таки докладає. Особливо на тлі того факту, що раніше ФРН неухильно скорочувала свої військові витрати. Чи досягне фінансування Бундесверу двох заповіданих відсотків? Радше ні, аніж так, якщо ситуація радикально не зміниться.
Берлін же любить зауважувати тим, хто потикає йому в очі тими двома відсотками, що враховувати треба не тільки власне оборонні витрати, а й той внесок, який Німеччина робить у спільну справу гарантування ґлобальної безпеки. Маються, зокрема, на увазі німецькі екіпажі літаків AWACS, німецькі миротворчі та гуманітарні місії, допомога країнам у повоєнній відбудові, витрати на підтримку стабільності в різних регіонах світу тощо. Адже все це сприяє запобіганню збройних конфліктів.
Але повернімося до Трампа. Кульмінацією протистояння нового американського лідера з рештою західного світу став саміт «Великої сімки», який провели в сицилійському місті Таорміні 27 травня. На заході сторони не змогли знайти порозуміння з більшості запланованих питань порядку денного.
Найжорсткіший конфлікт виник щодо питання захисту клімату. Дональд Трамп заявив про намір відмовитися від участі в Паризькій хартії, яка передбачає обмеження викидів вуглекислого газу в атмосферу, і низки інших заходів боротьби зі змінами клімату. У підсумковій заяві саміту було сказано, що шість з семи провідних держав підтримують хартію, в той час як Сполученим Штатам потрібен додатковий час, щоб ухвалити рішення з цього питання. Пізніше Дональд Трамп на своїй сторінці в Twitter написав: протягом наступного тижня він вирішить, чи підтримають США Паризьку хартію, чи вийдуть з неї. І от 31 травня президент США таки оголосив рішення про вихід з кліматичної угоди. Цей сигнал став надзвичайно тривожним, оскільки може поставити під загрозу усі зусилля прогресивної громадськості у цій царині.
Окрім того, Трамп обурив своїх колег тим, що відмовився визнавати значимість Світової організації торгівлі і погрозив «вжити протекціоністських заходів». Особливо він звернув увагу на німецькі автомобілі, яких, за словами глави Білого дому, явно забагато у Сполучених Штатах. Це зайвий раз підтверджує тезу, що за чинного американського президента марно сподіватися на підписання угоди про вільну трансатлантичну торгівлю.
Європейське обурення Трамповою поведінкою артикулювалося у мюнхенському виступі Анґели Меркель в неділю, 28 травня. Bierzeltrede (промова в пивному павільйоні) німецької бундесканцлерки щойно пролунала, зразу ж стала культовою.
«Часи, коли ми могли повністю покладатися на інших, минули. Я відчула це за останні кілька днів, тому можу тільки сказати, що ми, європейці, повинні взяти власну долю у свої руки. Природно, зберігаючи дружні стосунки зі Сполученими Штатами, з Великою Британією, зберігаючи добросусідські відносини, коли вдається це робити, з Росією та іншими країнами. Однак ми повинні розуміти, що ми, як європейці, повинні самі боротися за своє майбутнє», – заявила пані Меркель, тримаючи в руці традиційний баварський Mass (літровий бокал) з пивом.
Досі німецька канцлерка навіть у найдраматичніших моментах висловлювалася доволі обережно. Що ж її змусило виступити з такою сміливою промовою? Можливо, дійсно так вже її роззлостив хамовитий Трамп. Можливо, вона вирішила прилякати в такий спосіб Білий дім і змусити його очільника отямитися. Можливо, вона вирішила скористатися слушною нагодою й таки запропонувати свою кандидатуру на неформального лідера вільного світу. Хтозна…
Хоча більшість експертів пов’язує Bierzeltrede з наближенням виборів. Такий запальний і сміливий спіч не міг не сподобатися більшості німців. Меркель навіть не насторожила та обставина, що в західній пресі зразу ж почала мусуватися алюзія: Мюнхен-пиво-заклик взяти свою долю в свої руки. Зараз для неї головне – перемогти у виборах. А щодо Вашингтона, то промова навряд чи якимось чином вплине на німецько-американські взаємини. Деякі експерти навіть роблять припущення, що Меркель відомо щось більше про майбутній імпічмент Трампа. А може, вона цією промовою заохочувала американських політиків до ініціювання імпічменту?
У будь-якому разі, Європі дійсно треба ставати активнішим гравцем на міжнародній арені. І, можливо, мюнхенська промова стане преамбулою до цього.
Для нас же головним є те, що принаймні в українському питанні Америка і Європа з вартою подиву стабільністю висловлювали єдність. Спільність позицій виявилася і в питанні антиросійських санкцій, і щодо територіальної цілісності України, і щодо сприяння розвитку української господарки. Хоча, якщо трансатлантичний розкол таки розростатиметься, то українське питання його не зліпить.
31.05.2017