Шкільна правопись.

Урядова "Ґазета Львівська" подала 29 н. ст. мая справозданнє з засідання анкети скликаної для управильнення руської правописи в школах. Статтю сю подаємо в повній основі:

"Дня 25. мая с. р. відбуло ся в ц. к. краєвій радї шкільній під проводом віцепрезидента тої-ж ради [Дра М. Бобжинського] засїданнє анкети в справі правописи руської в школах галицьких.

В засїданню тім окрім краєвих інспекторів шкільних Івана Левицького, Болеслава Барановского і д-ра Северина Дністрянського взяли участь запрошені радою шкільною пп. д-р Омелян Огоновський, професор унїверситету у Львові, д-р Стефан Смаль-Стоцький, професор унїверситету в Чернівцях, о. Олексїй Торонський, Наталь Вахнянин, Кость Лучаківський, Іван Верхратський і Іларий Огоновський, професори ґімназії академічної у Львові, о. Онуфрій Лепкий, катехит ґімназиї Франц-Йосифа у Львові, Теофіль Грушкевич, професор ІІ-ої ґімназиї у Львові, Омелян Партицький, професор мужеської семінариї учительскої у Львові. Запрошений п. Олександер Барвінський, професор тої-ж семінариї, не міг прибути на засїданнє за-для занять посольских у Відни, однак надіслав письмо, в котрім заявляєть ся за заведеннєм правописи фонетичної.

Засїданнє відкрив п. віце-президент такими словами:

"Нинїшні наші збори присьвячені квестиї правописи руської. В крузї, зложенім зі знатоків, було би річію злишною, щоби я пригадував цїлу історию тої квестиї, що ведеть ся від так давна в науковім сьвітї і в руськім письменстві. Натомість годї мені не зазначити зараз на вступі становища, яке краєва рада шкільна заняла й займає супротив сеї справи.

"Для шкільної власти річ се не байдужна, чи якась правопись, уживана в школї, утрудняє або улекшує науку язика, тож власть шкільна мусить бажати, що би правопись була як найпростїйша і найлекша, — однак сей взгляд не єсть для неї рішаючим. В справі того рода не може шкільна власть брати інїциятиви і випереджувати письменства, — не можна наражуватись на те, що школї і молодежи накинеть ся правопись, а її не прийме письменство і лїтература. Длятого краєва рада шкільна приняла для руських шкіл правопись, яку собі в 1848 роцї уложили Русини, і длятого удержує її в школах досї, хоч ясно здає собі справу з її недогідности. І супротив частих домагань, виходячих з учительских кругів, щоби сю правопись зробити простїйшою в напрямі фонетичнім, краєва рада шкільна поводилась досї пасивно й майже відпірно, бо не мала поруки, що голоси ті і домагання суть виразом загалу або бодай переважної більшости осьвічених верств руської суспільности.

"І нинїшня анкета не вийшла з інїциятиви краєвої ради шкільної. Причину до неї дало письмо виділу товариства імени Шевченка у Львові з дня 25 грудня 1891, внесене до мінїстерства просьвіти у Відни, а домагаюче ся заведення правописи фонетичної. Се письмо Є. Е. п. мінїстер рескриптом з дня 14 сїчня 1892 н-р 129 переслав краєвій радї шкільній, щоби здала справу. Рада шкільна, не хотячи забирати в тій справі голосу без поінформовання себе: як на се глядить загал учительства, — вислала до всїх учителїв шкіл середнїх і семінарий учительских, котрі учать язика руського або удїляють науки в руськім язицї викладовім, запитаннє: "чи правопись руську, тепер в школах уживану, уважають за відповідну, чи може узнають зміну її в напрямі правописи фонетичної за пожадану?" На се питаннє дістала рада шкільна ряд опиній, з котрих переконала ся, що 63, т. є. три четвертини учителїв промовляє завведеннєм фонетики, а 21, т. є. одна четвертина учителів заявляєть ся за задержаннєм правописи дотеперішньої.

"Краєва рада шкільна, маючи перед собою голос так переважної части учительства шкіл середнїх, звернула ся до двох професорів язика і літератури руської в унїверситетах у Львові і в Чернівцях, до о. д-ра Омеляна Огоновського і до д-ра Степана Смаль-Стоцького, з просьбою, щоби заявили свою фахову гадку: чи уважають дотеперішню правопись, уживану в школах наших за відповідну, чи може узнають за річ властиву — змінити її і в якій мірі. В такім випадку просила рада шкільна о виготовленнє і предложеннє подрібного проєкту тої зміни.

"Оба пп. професори заявили ся за заведеннєм правописи фонетичної, і предложили внесення, котрі її подрібно формулують. Внесення ті годять ся з собою, з виїмкою одної подробиці, і послужать за основу нинїшних наших нарад. Ухвали, які тут западуть, предложить рада шкільна Є. Е. п. мінїстрови просьвіти разом з протоколом засїдань, в котрім гадка кождого з Вас, панове, буде докладно зазначена."

По тій промові приступила анкета до нарад над внесеннями і ухвалила їх, деякі одноголосно, другі переважною більшостю, ось-як:

1. Знак ъ, уживаний по согласних твердих, відкидаєть ся, отже треба писати: дуб, хаті т. п.

В словах зложених з приіменниками в, з,над, об, під треба в серединї замість ъ класти ’, щоби в вимові согласна приіменника не зливала ся з сьлїдуючою самогласною, — н. пр.: в’орати ся, з’явити ся і т. п.

[Ухвалено 10 голосами против 2.]

2. Знак ь писати там, де служить до мягчення согласних, — н. пр. коваль.

Всяке інше ь в окінченню відміни іменників і того, котре повстало з занидїння самогласної і, єсть злишне, бо тепер в звукословію не має значіння, — отже писати: муж, кров, дам, пю і т. п.

[Ухвалено 10 голосами против 2.]

3. Йотоване е треба виражати буквою є, — отже писати: житє, здоровє, бє, пє і т. п.

[Ухвалено одноголосно.]

4. Букви я, є, ю служать до означення йотованих самогласних ja, je, ju на початку слова, по самогласних і по таких согласних, котрі не можуть мягчитись, — н. пр. ягня, моє, вяну, Жабє, здоровю і т.п.

По таких же согласних, котрі мягчать ся, я, є, ю означають властиво самогласну чисту з попередущим ь, котрим мягчить ся попередуща согласна, — н. пр. зять, знанє, королю і т. п.

[Ухвалено одноголосно.]

5. Для означення йотованого описати йо на початку слів і по самогласних, — н. п. Йосиф, майор і т. п.

[Ухвалено 10 голосами против 2.]

По согласних же, котрі мягчать ся, писати ьо — н. пр. сльоза, сього і т. п.

[Ухвалено 11 голосами против 1.]

6. Букву і писати там, де чути чистий звук і — н. пр. дім, сіль, добрі, імя, іду, — отже і писати там, де попередуща согласна не мягчить ся, н. пр. віра, місто, ніс gen. [носа], мід, тобі і т. п. З того виходить, що знаки ô, ê, ѣ і и̂ усувають ся яко злишні.

[Ухвалено 9 голосами против 3.]

7. Йотоване і [ji] треба писати знаком ї [з двома точками] — н.пр. їду [jidy], мої, поїти, доброї і т. п. Досї писано в таких випадках або ѣ [ѣду], або и [поити, доброи]. — Того-ж звуку ї уживати також тогдї, коли самогласною і мягчить ся попередуща согласна, — н. пр. лїс [льіс], лїд, в селї, менї, нїс [нести], лїтература. Досї писано в таких випадках або ѣ, або ê [ѣ], а навіть и [і].

[Ухвалено 9 голосами против 3.]

8. Знак и писати там, де чути звук и [польске y] н. пр. син, риби, добрий, шия, лис, робити, бий. Доси писано в таких словах або ы [сынь, рыбы] або и [лисъ, робити] або і [бій]. Тепер знак ы убуває ся.

[Ухвалено 11 голосами против 1.]

9. Звук g треба виражати знаком ґ, пр. ґазда, ґанок і т. п.

[Ухвалено одноголосно.]

Наконець ухвалено одноголосно друкувати в книжках шкільних азбуку кирильску з відповідними текстами церковно-славянськими, щоби ученики могли читати молитви і книги лїтургійні.

***

До сего урядового справоздання з засїдання анкети правописної додамо від себе кілька слів. Передовсїм констатуємо, що ц. к. рада шк. кр. і її віце-президент Др. М. Бобжинський, котрий проводив нарадам анкети, заняли зовсїм коректне і обєктивне становище. Позаяк тут розходило ся о управильненнє шкільної правописи, отже зовсїм природно, що рада шк. кр. віднеслась в сїй справі до Русинів-педаґоґів, учителїв руської мови, отже до фахових людий, котрі компетентні рішати в такій справі. З тих більш ¾ (63) заявило ся за зміною дотеперішньої правописи шкільної в напрямі фонетичнім, а менше ¼ (21) за задержаннєм дотеперішньої правописи. Констатуємо і сей факт, що 21 учителів заявило ся проти зміни правописи шкільної в напрямі фонетичнім і се є доказ, що тут не було нїякого насильства, анї накидування з гори, про котре тілько говорять москвофільскі орґани, а кождий мав вільну волю в сїй справі виявити свою думку. Таке поважне число 63 за зміною правописи шкільної в напрямі фонетичнім спонукало раду шк. кр. віднестись до найкомпетентїйших в сїй справі авторитетів, професорів руської мови і лїтератури в унїверситетї львівськім і черновецькім: Дра Ом. Огоновського і Дра Ст. Стоцького, що би вони подали свій погляд на сю справу а евентуально проєкт зміни правописи шкільної. Обидва професори унїверситету заявили ся за зміною в напрямі фонетичнім і подали свої проекти зовсїм рівнозвучні (з виїмкою писання букви ї по змягчених співзвуках; одначе і в сїй справі на засіданню анкети згодились обидва професори на одно). Реферат Дра. Ом. Огоновського послужив основою нарад анкети, котра або одногосно або переважною більшостю рішила приняти проєкт нової правописи шкільної Дра Омеляна Огоновського.

Справа управильнення правописи шкільної дала привід львівській клїцї москвофільскій скувати з того збрую до аґітациї для своїх змагань. Огнищем тої аґітациї єсть "Русская Рада" і її орґан "Галицкая Русь". Заходом їх розіслано по краю літоґрафовані формуляри петиций до ради шк. кр. і мінїстерства просьвіти проти заведення заграничної (!!) правописи (док. Ев. Желехівського з Станиславова). На сї петициї збирано всякими способами підписи, обдурюючи, несьвідомих селян, що се протести проти заведення нової панщини, відобраня руської азбуки і т. п., а підписували їх малограмотнї або й неграмотні селяне, міщане, школярі і школярки, що зовсїм не тямили, що таке етимольоґія а що фонетика. Аранжери сеї агітациї дуже добре тямлять, що правопись — се річ науки, належна до педаґоґів і фільольоґів і що плєбісціт в такій справі не має місця, одначе їм розходилось о аґітацию, каламутити воду, що би і при такій нагодї зловити для себе рибку. До сеї аґітациї вживали найпоганїйших способів, накидуючись на всяких людий неналежних до їх клїки, і пускали в сьвіт всякі видумки обраховані на несьвідомість або легковірність загалу руської суспільности.

Нова правопись фонетична, плетуть наші москвофіли, має відчужити школу від церкви, бо молодїж не буде уміла читати церковних книг. Заведеннє фонетики, кажуть вони, се ампутация тисячелїтної азбуки, а пропущеннє кількох злишних букв затре ціху руськости і послужить помостом до заведення польского абецадла і польонїзациї Русинів. Цїлий сьвіт учений придержуєть ся етимольоґії, лише Русини мають приняти фонетику так як Серби, котрим не загрожує те винародовленнє, а й вони жалують, що приняли фонетику.

Се менше більше головні арґументи, подиктовані в части іґноранциєю, а в части злобою наших москвофілів, за котрими повторяють й інші сьвідомо або несьвідомо сю путанину. Поперед усего чудно, що такими завзятими оборонцями етимольоґічної правописи явились наші москвофіли, котрі зовсім викинули в своїх писаннях букви ô, ê, а завели невідому в тисячолїтній азбуцї московську букву э і вживають її і в "Галицкой Руси" і в "Временнику Ставропигійського Института" і інших своїх виданнях; котрі зовсїм не друкують своїх видань тисячелїтною азбукою і понехали букви Ѕ, Ѯ, Ѱ, ѳ, ѵ, ѹ, ѡ, ампутовані ще в 1848 р., а тепер проливають крокодилеві слези за буквами ô, и̂, ê, (котрих зовсїм нема в тисячелїтній азбуці) і за ы, ъ, котрих зовсїм не чути у вимові, і за ѣ, котре таким для них вигїдним містком до обрусєнія. Наші москвофіли, ба навіть "Галицко-русская Матиця", покинули народну мову, а витворили собі "особый русскій языкъ", що має довести до зливу з "общелитературнымъ русскимъ языкомъ", вони покинули і правопись ухвалену зїздом руських учених в 1848 роцї, а теперішню правопись шкільну називають "какоґрафією", вони називають мову шкільних учебників "искаженымъ языкомъ", "смѣсь малорусского нарѣчія зъ польскимь“, а нараз приймають на себе оборону руської мови і правописи проти атентату Ґолуховщини. Все те лише вигідний плащик до їх деструктивних змагань.

Відчуженнє від церкви се пуста, але злослива фраза тих, що самі раді-б кинути ся в обійми іншої церкви. Вже-ж постанова анкети, що в читанках шкільних, почавши з букварем, має бути церковна азбука і тексти церковним письмом, дає більшу поруку звязи школи з церквою, як дотеперішня етимольоґія навіть "Галицкой Руси".

Ампутация тисячелїтної азбуки — се також вигідний коник для наших москвофілів. Вже-ж всякому відомо, що таку "ампутацию" почали були сьвященики Маркіян Шашкевич, Як. Головацький і Ів. Ваґилевич в "Русалці Днїстровій", а певно не розходило ся їм о відірваннє школи і народу від церкви, лише о потреби руської мови і фільольоґічні вимоги. Дальшу ампутацию перевели відповідно потребам часу, руські учені в 1848 р., як в горі виказано і пропустили кілька букв, котрих і наші москвофіли не вживають. Через те зовсїм не втратила наша мова і правопись цїхи руськости і не причинила ся анї улекшила польонїзациї Русинів. Руські ученї постановили в 1848 р.: 1. "Маємо ся тримати того языка, якимъ нашъ нарôдъ говорить, и що всюда або по найбôльшôй части ôтъ него уживане, має бути правиломъ".

2. Азбука кирилійска зôставляє ся въ цѣлости церковнымъ книгамъ і т. д.

3. Маємо приладити буквы гражданьскіи до звуку народнои мовы съ тымъ ôтнесеніемъ, абы кождый кто кирилицею въ рускôмъ народнôму языцѣ писати хоче, до тою застосовався. 4. За загальноє и головноє правило правописи постановляєтся: писати такъ, якъ большôсть народа вымавляє, але при тôмъ уважати на етимологію, якъ того потреба зайде". (Истор. очеркъ основаня Галицко-рускои Матицѣ стор. СІ.). Сих постанов відцурала ся навіть "Гал. рус. Матиця", не кажучи вже про наших москвофілів-обрусителїв і завела "язычіє", котре має бути містком до обрусєнія на основі тези: "На Русі адінъ язикъ, а на нємъ два виґавора". Тимчасом руська комісия шкільна в 1869 р., придержуючись сих постанов руських учених в горі наведених, завела була нові зміни, щоби "приладити букви гражданьскіи до звуку народнои мовы". А що-ж постановила тепер анкета правописна? Пішла дальше тою стежкою, придержуючись сеї постанови, пропустила злишні букви ъ, ы, ô, ê, и̂, ѣ а не завела нї одної нової букви, лише приняла гражданьске і замісць ô, ê, и̂, ѣ, а кирильске ї на означеннє ѣ(= ji). І се має бути Ґолуховщина, місток до польского абецадла і т. д.

Пусте також і недорічне балаканнє про етимольоґію уживану в цїлім ученім сьвітї і про затираннє коріня у фонетиці. Найлїпшим доказом клясичні мови латинська і грецька і тому справедливо сказав Шульц в передньому слові до латинської граматики: "Die Römer befolgten in ihrer Schreibart den einzig vernünftigen Grundsatz, jedes Wort so zu schreiben, wie, es gesprochen werden muss". (Те саме приказує і наша фонетична правопись: "пиши, як правильно говорити треба".) Вельми славний лїнґвіст Шляйхер промовив: " Ich stehe nicht an, meine Überzeugung dahin auszusprechen, dass wir vor der hand die etymologie nicht als die aufgabeder glottik zu betrachten haben, denn wer jetzt schon auf etymologie ausgeht, kann sicher sein, dass er sich in dilletantische willkürverlaufen wird". (Wurzel "Ak" im Indogerm v. Dr. I. Schmidt, Weimar 1865, VIII). "Русская Рада" і "Галицко-русская Матица" найкраще показали, як вони сю справу етимольоґії в "ученомъ мірѣ" розуміють, коли в своїх меморандах до мінїстерства просьвіти виїхали з такими арґументами, що пісьля фонетики треба би в німецькій мові писати Miter (зам. Mütter), Fi (зам. Vieh) і т. д. Risumteneatis!

На останку можна почути й таку нїсенїтницю, що нам не треба радикальної фонетики, яку приняли Серби, бо й вони нинї жалують того. Наперед мусимо покликатись на відзив компетентного суддї Срезневського, котрий назвав сербску правопись "образцовымъ правописаніемь въ литературѣ славянской", а жалувати того, що в Сербії принялась фонетика Караджича могли хиба такі Серби (коли такі там можливі), як деякі наші "русскіє Галїчане", що не можуть "русскіе рєкі соллять ся в адном русском море". Хто знає правопись сербську, а порівняє її в правописю Е. Желехівського, принятою анкетою, той впевнить ся, що се зовсім консервативна, а не радикальна правопись, бо не вводить нових букв, а лише усуває злишні, "приладжуючи букви гражданські до звуку народної мови".

На останку мусимо і се сказати, що власть шкільна обовязана дбати, що-б правопись шкільна не утрудняла науки і тому вислухавши компетентних людий заводить відповідну правопись в школї; так стало ся знімецькою правописю шкільною, так і з польскою, хоч в одній і другій лїтературі загально уживана правопись відмінна від шкільної. Правопись Желехівського принялась в народній руській лїтературі і відповідає її потребам і вимогам школи, а "Русская Рада", "Гал. Русская Матица", "Временникъ", "Галицкая Русь" і т. ін., могуть і дальше писати змосковщеною мовою і правописю, та їм не о етимольоґію ходить! Вони добре тямлять, що москвофільско-обрусительні експерименти, які роблено по ґімназиях в Перемишлї, Золочеві, Львові (нїм. ґімназия) і декуди інде, що видавали такі добутки, якими може повеличати ся "Академическій Кружокъ" з своїми оповіщеннями на університетських таблицях, не будуть можливі по заведенню фонетики. Indeirae!

[Правда, 1892, вип. XL, с.363—370]

Шкільна правопись.

Ми вже свого часу подали були вістку в Правдї*) про те, як заходами товариства ім. Шевченка і руського товариства педаґоґічного війшла на порядок дневний справа реформи руської правописи шкільної, як мінїстерство передало петицию дотичну до дальшого урядовання кр. радї шкільній і як сю справу полагодила анкета руських педаґоґів і фільольоґів, покликана радою шк. д 25 н. ст. мая с. р. Ми тодї також згадували, як наша львівська кольонія поґодинська, справу научну і педаґоґічну повернула на аґітацию москвофільску, збираючи на лїтоґрафовані аркуші протестові тисячі підписів анальфабетів або людий не тямучих в сїй справі або бажаючих явного змосковщення руської мови. Навіть "Галицко-русская Матица" пробудилась з своєго лєтарґу, "Русская Рада" і "Общество им. Качковского", хоч самі пишуть змосковщеним "язычіемъ" і не вживають дотеперішної етимольоґічної правописи шкільної, називаючи її какоґрафією, приняли на себе ролю оборонцїв руської мови і тисячилїтної азбуки, котру самі перед тим змінили заведеннєм н. пр. такої московської у нас невидальщини як э. Одначе міністерство просьвіти не могло звернути і не звернуло бачности на аґітаторські протести людий нетямучих або неґаторів руської мови і национальности, а признало компетентними голоси руських педаґоґів і фільольоґів. На основі постанов руської анкети правописної поручило мінїстерство просьвіти рескриптом з 25 н. ст. падолиста с. р. галицькій раді шкільній краєвій завести в школах галицьких середних, народних і семінариях учительских правопись фонетичну пісьля постанов анкети, які ми подали свого часу в наведеному в горі випуску "Правди". Таким способом з одного боку міністерство сею постановою улекшило в школах науку руської мови, з другого-ж положило конець москвофільским експериментам в наших школах. Небавом рада шк. кр. видасть подрібні постанови про переведеннє мінїстерського рескрипту. З новим роком шкільним всї вправи письменні будуть ученики в згаданих вгорі школах писати фонетичною мовою, а вже в сїм роцї шкільнім друкувати-меть ся кілька книжок для шкіл народних і середних новою правописею. Сю зміну правописи витаємо яко поруку успішного і бистрійшого розвитку руської мови і науки і маємо повну надїю, що раз вже перестане азбучна боротьба, на котру марновано тілько дорогого часу. Книжки шкільні подадуть також спроможність молодїжи, навчити ся читати церковні книги. При сїй нагодї і се згадати мусимо, що в буковинських народних школах вже в сїм роцї шкільнім учать з фонетичного букваря Ом. Поповича.

¹) див. Правда 1892. вид. XL. стор. 363—370.

[Правда, 1892, вип. XL, с. 809—810]