Олекса Кузьма

В перші роковини смерти.

З Олексою Кузьмою бачився в востаннє майже три роки тому, а рік тому, 27 травня 1941, нестало його між живими. Скільки то змін зайшло за той час, скільки прийшлось нам усім пережити й перетерпіти і скільки людей стратили ми в тому розмірно недовгому часі. І він, Oлекca Кузьма, що більшу частину свого трудящого життя провів на становищі співробітника "Діла" і редактора "Батьківщини" та "Свободи", помер як жертва наших бурхливих часів.

Олекса Кузьма уродився 27 березня 1875 р. в селі Печенії, пов. Перемишляни, в селянській сімї. Від дитини ходив до шкіл у Львові, де пізніше студіював спершу філософію, а потім право. Отже він, можна сказати, зовсім дитина Львова. Відбувши однорічну військову службу в австрійській армії, звідки вийшов резервовим старшиною, вступив О. К. як студент 1902 р. до ред. "Діла'', щоб відтяжити свoю родину, до якої почував завсіди велике привязання, і якій багато помагав, працював також якийсь час в адвокатській канцелярії, де набув ще й практично юридичного знання. В світовій війні, він як старшина австрійської армії, перебув облогу Перемишля (осінь 1914 — весна 1915), звідтіля разом з тисячами інших попав у полон в глибину Росії, де пережив 39 місяців. Коли ж звідтіля повернувся, саме розпадалась австро-угорська монархія, і він вступив негайно в ряди Української Галицької Армії, з якою пережив усю її долю і недолю. Був учасником листопадових боїв у Львові, потім повітовим комендантом у Перемишлянах — зрештою заєдно на фронті як найкращий вояк і здисциплінований та відданий рідній справі старшина. Разом з усією УГА перейшов потім за Збруч, брав активну участь у всіх її боях, перебув пятнистий тиф і вкінці разом з начальним вождем ген. Тарнавським вернувся (частинно підводою, частинно залізницею) до рідної Галичини.

І ось по великій війні бачимо Олексу Кузьму знову у видавництві "Діла", де працював у що деннику та вів цілі роки сам один популярний тижневик для народу "Свобода" аж до часу свого занедужання в січні 1938 р. (на тлі склерози трісла йому жилка в голові і він підпав частинному параліжові). Недуга мучила його сильний, здавалося, залізний організм ще три з половиною років, поки нарешті невблаганна смерть не скосила і його. А прискорила його кінець несподівана візита енкаведиста у військовій формі, що зявився в його помешканні у дні 20. травні м. р., мабуть для провірки, чи він дійсно нездужав і чи можна його в такому стані вивезти. (Треба знати, що О. Кузьма жив разом з дружиною увесь час спакований під страхом вивозу). В годину по виході енкаведиста О. Кузьма дістав атак вдруге і до тижня його серце перестало битись. Похоронили його на Янівському цвинтарі, недалеко від входу праворуч, а в найближчому його сусідстві розкинулись могили червневих жертв НКВД з львівських тюрем.

Отсе в найкоротших словах життєвий шлях О. Кузьми, людини доброї, учинної, пильної, незвичайно солідної, педанта під кожним оглядом та прикладного громадянина. Як сотник УГА тримав він підчинене собі вояцтво у зразковій дисципліні, але найбільші вимоги ставив сам до себе, тому завсіди був прикладом для всіх і тішився заслуженою любовю підчинених.

Для Видавничої Спілки "Діла", якій віддав 35 літ свого життя, поклав О. Кузьма небуденні заслуги. Його працю в "Ділі" зможе як слід оцінити тільки той, що сам мав до діла з газетною справою. Вистане сказати, що він заповняв сторінки щоденника актуальним та цікавим матеріялом цілими роками, що працею свого ума виповнив буквально сам один кільканадцять річників "Свободи". Яка шкода, що він, ходяча історія "Діла", не вспів уже, як ми з ним нераз це говорили, написати історії "Діла", до чого він був найбільше покликаний і мав багато зібраного матеріялу.

Тривалий памятник залишив по собі О. Кузьма великою працею "Листопадові Дні 1918 p."; появилася друком 1931 р. (різом з ілюстраціями та шкіцами). Над цією книгою (448 стор. друку вел. вісімки) працював він кілька лiт, і критика однодумно признала їй велику науково-документарну та національно-виховну вартість. Хоч ця книга вийшла в умовинах польської дійсности, О. К., як досвідчений журналіст, умів опрацювати багатий матеріял так обєктивно й солідно, а при тому зручно, що праця пройшла щасливо всі митарства цензури.

Тут не завадить пригадати, що в своїй молодості пробував О. Кузьма й пера як письменник. Так накладом А. Хойнацького вийшла 1902 р. обємиста книжка його нарисів п. з. "Начерки Кузьми", І. том, стор. 172, де поміщені чотири більші оповідання: 1) Трудна карієра. 2) Нa пepебій. 3) На посаді. 4) Дивак. Чи вийшов другий том два цих нарисів, мені невідомо. В кожному paзi важка, виснажлива, журналістична робота не дала Кузьмі змоги продовжувати далі літературну працю.

Позатим помістив він цілу низку статтей та розвідок у "Ділі" та в різних календарях; всі вони мають свою вагу для історії УГА, або для історії "Діла". З них згадаю тут дві його великі статті: "З історії одного куріня" (3 боїв під Львовом), поміщену в календарі "Просвіти" на 1926 р., що підпала в кількох місцях конфіскаті та "На розпутті" (Причинок до історії УГА), поміщену в календарі "Просвіти" на 1928 р. Цінна також більша його стаття п. з. "Хто вони були?" (ревія редакторів і співробітників "Діла"), що появилася і ювілейному числі "Діла" в 50-ліття щоденника, ч. 9 (14.841) з 14. І. 1938.

Окремо треба згадати про його переклади з чужинних літератур, друкованих у відомій "Бібліотеці найзнаменитших повістей "Діла". Залишив також багато невикінчених матеріялів, у тому числі цінні записки та студії про облогу Перемишля 1914—15 рр., зібравши до цього всю потрібну літературу в німецькій, мадярській російській ті інших мовах.

О. Кузьма помер у часі, коли не було змоги згадати у пресі про його життя та працю, коли не можна було повідомити людей навіть дрібною оповісткою в ґазеті про місце й час його похоронів. Нехай-же ж ці рядки пригадають українському громадянству, що в особі Олекси Кузьми ми стратили заслуженого робітника пера і доброго громадянина.

[Краківські вісті]