В справі "Днїстра".

[Письмо з провінції.]

І.

Вість, що міністерство удїлило Русинам концесію на основанє товариства взаїмних обезпечень "Днїстер", приняв загал Русинів з великою радостію. І не диво, бо товариство асекураційне, о яке Русини старали ся без успіху вже від довшого часу, має велику вагу для нашого народно-економічного розвою.

І я належу до тих, котрі тую вість приняли в великим вдоволенєм, — хотяй одна річ мене троха занепокоїла, а именно тая, що менї на першій погляд здавало ся, що капітал основний "Днїстра" в сумі 50.000 зр. єсть може для наших відносин троха за великій та що наші люде не будуть в можности так великої суми зложити. Однакож зваживши, що три міліони Русинів числить між собою до 3.000 священиків і звиш 6.000 світскої интеліґенції, прийшов я до пересвідченя, що поміж так численною рускою интеліґенцією знайдесь певно 500 таких, котрі зложать на сю важну народну цїль по 100 зр. на закупно 500 удїлів.

О скілько менї з часописей звістно, по одержаню концесії скликано зїзд основателїв на 29 н. ст. грудня м. р., і вибрано до комітету трох юристів, а именно: одного совітника апеляційного, котрий постарів ся в публичній службі, другого — члена видїлу краєвого і одного адвоката, окрім того одного священика і директора "Народної Торговлї". Тому комітетови поручали основателї зібрати як найскорше фонд основний і починити всї кроки потрібні до відкритя "Днїстра". До такого комітету можемо мати повне довіріє, бо входять в єго склад мужі, котрі на таке довіріє вповнї собі заслужили.

В лютім с. р. розіслав комітет відозву і статути до всїх руских патріотів, від котрих міг сподївати ся, що той капітал основний зложать. Я, діставши таку відозву, перечитав єї як і статут з великим вдоволенєм, а хотяй не належу до заможних людей, то однак почував-єм ся яко Русин до обовязку — причинити ся до як найскоршого відкритя тої рускої институції і післав єм на руки комітету один удїл 100 зр. То дїяло ся в мартї. Я був переконаний, що цїла наша интеліґенція так собі поступила, як я, і що найпізнїйше в маю буде наш "Днїстер" відкритий.

Аж тут прибуваю 3 мая до Львова на зібранє делєґатів вдовичо-сирітского фонда, де з немалим здивованєм учув я звістне внесенє о. Коновалця в справі "Днїстра". Щоби річ розслїдити, удав ся я до поодиноких членів комітету і від них дістав я, на жаль, потвердженє, що вплинула ледви третя часть потрібного капіталу.

Правду сказавши, я не можу зрозуміти, щоби у нас не найшло ся 500 людей, котрі би не поняли важности такої институції для розвою економічного Русинів і не зложили на ню 50.000 зр. Від членів комітету довідав ся я, що як з одної сторони не впливають гроші, так з другої сторони майже кождої днини дістає комітет поданя о місци урядників і аґентів при "Днїстрі".

Дальше довідав ся я, що комітет в мартї с. р. именував в кождім повітї судовім по одному мужу довірія і поручив им старати ся в своїх повітах о як найскорше зібранє грошей на фонд основний. Декотрі мужі довірія поняли важність справи і узбирали, що дало ся зібрати, але инші заявили, що Русини відтягають ся від тої акції фінансової за-для таких причин:

1) з причини, що банк рустикальний і т. зв. "Заведеніє" упали, 2) за-для браку довірія до фінансової акції Русинів і 3) з обави страт і неповоджень.

Ну, що-до банку рустикального, то не була се руска институція, длятого не виджу причини про той банк тратити слів. А щодо "Заведенія", то мушу з жалем сказати, що оно не упало за для браку фахових людей, а просто длятого, що єго розікрали. Але-ж і упадок "Заведенія" не повинен нас відстрашувати від дальших акцій фінансових, бо єсли нам одна акція не удала ся, то ми повинні [заплативши за научку — Lehrgeld] з тим більшою відвагою другу розпочати і всїми силами зле направити. Инакше не може і не повинно бути, єсли маємо наміренє — двигнути нашу руску суспільність і освободити рускій нарід від чужого опікуньства на поли економічнім.

Задачею кождого народу єсть старатись о полїпшенє добробиту своїх Родимцїв. Але єсли Русини дають ся чужим визискувати і не дбають про свій власний добробит і з партійних мотивів своїх власних институцій не підпирають, — то най же і не нарікають на правительство і на своїх сусїдів, але на свою власну байдужність! І другі народи дїлять ся на партії політичні, але де ходить о народно-економічне дїло, там лишає ся політика на боцї, а всї партії лучать ся до спільного дїланя. З тої причини видимо у инших народів і добробит більшій, нїж у нас Русинів, де партійну політику втягаєсь майже до кождої економічної справи. То єсть причина нашої великої нужди, — такого поступованя рускій нарід не може одобряти, — а наші люде мусять по-за краєм шукати удержаня і хлїба.

Подивімь ся на наших cycїдів Поляків. і они подїлені на партії політичні, але де ходить о евономічну справу, там єсть лишень одна партія. Поляки дбають про себе, длятого єсть у них і більшій добробит, нїж у нас. Неудача одної акції фінансової не відстрашила их, — але заплативши за науку розвинули з більшим знанєм річей і з більшою осторожностію нові фінансові институції, котрі цїлому народови приносять хосен.

З тої причини і ми Русини не повинні через неудачу одного дїла — з резиґнацією руки заложити і дивити ся, як другі, користаючи з нашої байдужности, визискують рускій нарід і тягнуть хосен з него. Ми Русини повинні як оден муж станути при своїй рускій асекурації, котра цїлому народови користь принести а многим Русинам удержанє і хлїб дати може.

Отже брак недовірія до рускої акції фінансової не має рації.

Що до обави страт, які би посїдателї удїлових листів могли на фонд основний потерпіти, то тую обаву засїяли люде злої волї, котрим о то ходить, щоби рускій нарід не двигнув ся нїколи. Після того погляду страти майже виключені, бо посїдателі листів удїлових не беруть на себе нїяких зобовязань, длятого й не можуть понести й страти. Стратою, яка би посїдателїв удїлових листів фонду основного могла діткнути, могло би бути лиш то, що они не діставали би за свої вкладки проценту. Але-ж бо і то, після моєї гадки, річ неможлива, бо хоч я нефаховий в дїлах асекураційних, а все-таки на тілько почислити можу, що страти в такім товаристві неможливі, єсли люде, правлячі дїлами товариства, мають чисті руки і троха осторожні. Як я вичитав в "Дѣлї", товариство Краківске мало при основаню своїм лише 15.000 зр., а зросло нинї на міліони — отже длячого-ж би для нас Русинів не мав вистати капітал основний в висотї 50.000 зр.? Менї видить ся, що такій великій капітал основний подає нам ґарантію, що наш "Днїстер" розівєсь як найлїпше.

Що-до потреби такого товариства, то тую річ уже так довго і широко обговорено, що о потребі "Днїстра" пересвідчений майже кождий Русин. Єслиж єсть потреба такого товариства, то мусимо й надїяти ся, що оно принести мусить і хосен. А щоби "Днїстер" принїс нам хосен, то залежить лише від самих Русинів. Коли згорнемо ся всї до нашого руского "Днїстра" і будемо єго всїми силами підпирати, то можемо мати й певність, що "Днїстер" зросте до великої поваги і принесе цїлому рускому народови великій хосен.

Погадаймо лишень, що єсть у нас над 3000 церквей, велике число будинків приходских і шкіл руских, котрі після закона мусять бути убезпечувані а при добрій воли наших людей в трех лїтах до "Днїстра" перенести их можна, — то мусимо признати, що самі ті обезпеченя вистали би до доброго поводженя товариства. А що лише від нас самих залежить, аби ті обезпеченя перенести до "Днїстра", се мусить мені кождий признати, бо закон вимагає, щоби церкви, будинки приходскі і школи асекурувати, а що-до вибору товариства — закон полишає се воли асекуруючих. Отже на мою гадку буде обовязком кождого руского чоловіка — підпирати лиш наше товариство і тії будинки асекурувати виключно в "Днїстрі".

А що-ж доперва сказати о дуже великім числї будинків приватних, навіть доси не асекурованих, будинків наших селян! Mи священики, як і руска интеліґенція взагалї, повинні дбати про народно-економічний розвій руских селян, — длятого ми повинні щиро забрати ся до працї, наших селян поучувати о потребі і о користях обезпеченя від огню і старатись о то, щоби своє майно асекурували в "Днїстрі". Цивілізація йде все уперед, а лиш рускій селянин стоїть на старім місци не поступаючи з иншими народами у перед. Отже возьмім ся всї, без різницї політичних поглядів, до спільного дїла, до піддержаня нашої рускої институції, щоби колись пізнїйші поколїня мали від своїх батьків якусь признаку.

При кінци згадаю ще про примусову асекурацію. Як звістно, має вже в недовгім часї бути заведена примусова асекурація. Чи-ж не було-би то сумно для нас Русинів, коли-би ми надану нам правительством концесію звернули і полишили наш нарід чужим товариствам асекураційним?

Я надїю ся, що Русини не будуть зважати на підмови, виходячі зі сторони ворожої нашій рускій справі, і зложать 50.000 зр. до кінця мая.

Священик.

[Дѣло]