Ґі Сорман

«Народи, які погоджувалися з тим, що корупція є нормою в політиці, зараз сприймають її як критерій для голосування на виборах  оскільки, наприклад, на зміну президентові Гани прийшов його більш непідкупний наступник; і це робить очевидним те, що жоден континент не може уникнути цієї очищаючої хвилі»

 

 

Один із провідних французьких авіаконструкторів згадує, що 50 років тому його підприємство мусило платити індійським міністрам приховану комісійну винагороду в 20% за кожен проданий літальний апарат. Минулого року для відновлення контракту для цих самих цивільних і військових літаків не знадобилося жодної комісії. Чи означає це, що в індійських керівників руки зненацька стали чистими? Насправді зменшення державної корупції є світовим явищем. Як каже президент Transparency International, організації із штаб-квартирою в Берліні, заснованої 1993 р., яка аналізує рівень корупції в кожній країні, «2016-й був чудовим роком»: корупційну мережу бразильської компанії з громадських робіт Odebrecht було знищено у всій Латинській Америці, а викриття того, що Панама є центром відмивання «брудних» грошей, вразило тих, хто на цьому наживався, – від Росії до Європи й Китаю. Народи, які погоджувалися з тим, що корупція є нормою в політиці, зараз сприймають її як критерій для голосування на виборах – оскільки, наприклад, на зміну президентові Гани прийшов його більш непідкупний наступник; і це робить очевидним те, що жоден континент не може уникнути цієї очищаючої хвилі. Основний обов’язок, що його взяли на себе демократичні керівники Індії і комуністичні Китаю, – це боротьба з корупцією. Та, без сумніву, у цьому менше ентузіазму, ніж реалізму, бо у відповідності з цим їх судитимуть.

 

Повернімося до нашого французького авіаконструктора. Якою є основна причина цієї відносної моралізації світу бізнесу у його стосунках зі світом політики? Для нього все починається із США. Із 1977 року американський закон, не маючи змоги дістатися до самих урядовців, суворо карає підприємства, які їх підкуповують. Прокурори Нью-Йорка, де рано чи пізно здійснюються всі важливі оборудки, застосовують тепер цей закон із надзвичайною суворістю. Інколи – на превелике здивування самих хабарників і тих, хто дає хабарі. Одному з керівників компанії Siemens, який провадив сумнівні переговори з аргентинським урядом, у 2015 р. було пред’явлено звинувачення, тому що він телефонував з Мангеттену по свому «мобільному». Американські судді дали йому вибір: ув’язнення або штраф, який врешті-решт сплатила компанія Siemens. Розмір цих штрафів може сягати аж третини обороту підприємства, що вчинило правопорушення. Цього року французький парламент за ініціативи міністра економіки схвалив ідентичний закон, що дозволяє карати підприємства, які здійснюють операції на французькій території, і захищає «донощиків». Такий вид законодавства «по-американськи» стає поширеним. Та основна причина, через яку американські судді наділяються повноваженнями карати американські чи іноземні підприємства, є долар. Американська юстиція може діяти від моменту, коли якась трансакція здійснюється в доларах. А яка важлива трансакція здійснюється не в доларах? Оцей страх перед США пом’якшує міжнародні звичаї.

 

Чи не слід було б докоряти американським суддям за те, що вони застосовують норми Made in USA, які не конче гармоніюють з іншими місцевими звичаями? Так, звісно. Якщо ми дотримуватимемося класифікації рівня корупції, створеної організацією Transparency International, то скандинавський і англосаксонський світ завдяки своїй культурі загалом є чеснішим, ніж католицький світ у Європі, а також Індія, Китай, Африка чи арабський світ. Таким чином корупції сприяють звичаї, а також закони, які відображають ці звичаї. Їх більше дотримуються в Данії та Швеції, країнах, які є менш корумпованими, натомість латинський світ із його традицією клієнтелізму займає проміжне місце, а Китай, Африка на південь від Сахари й арабський світ опинилися на найнижчих місцях цієї класифікації.   

 

Однак культура не є цілком вирішальною. Сінгапур є таким самим прозорим, як Швейцарія (а це дві суперечливі культури), тому що в Сінгапурі, хоча він китайський, не терплять несправедливості і порушення законів. Страх перед суддею – природженим (Швейцарія) чи призначеним (Сінгапур) – визначає більше, ніж та чи інша цивілізація, рівень корупції. А страх, що його судді Нью-Йорка навіюють усім державам і всім мультинаціональним компаніям, змушує volens nolens усіх задіяних акторів займати моральнішу позицію. Та йдеться не лише про мораль, тому що мапа корупції більш-менш збігається з мапою бідності і нерівності. Цей взаємозв’язок не завжди розуміють, оскільки як корупцію, так і бідність часто інтерпретують, застосовуючи (як ми вже казали) радше культурну призму, а не економічну. Насправді бідні країни залишаються бідними, тому що державні кошти відводяться в офшори і не призначаються на корисні вкладення в освіту, охорону здоров’я і транспорт.

 

На даний час економісти дійшли згоди, що інституції, тобто сила закону, дотримання контрактів і незалежність правосуддя, становлять основу розвитку. Вже минув час від моїх студентських років (60-ті роки), коли нас вчили, що природні ресурси є ключем до процвітання. Однак Швейцарія не має природних багатств – вона має закони. І це те, що збагнули виборці в Гані, а також зрозуміли індійські і китайські керівники. Останній парадокс: вердикт, виголошений судом Мангеттену, має більший вплив на добробут країн, ніж багато політик, які називають економічними, чи будь-який план Світового банку. Небезпека в тому, що Дональд Трамп втручається і намагається відродити корупцію як інструмент маркетингу на користь великих американських компаній. Та сумніваюся, що американський сенат зробить йому таку приємність.

 


Guy Sorman
El retroceso de la co
кrupción
AВС, 13.03.2017
Зреферувала Галина Грабовська

 

 

15.05.2017