Quests: знахідки

Нове в українській джазовій дискографії

Quests

Nataliya Lebedeva Quintet with Special Guest Hans Peter Salentin

 

 

Джаз і класика – формат у джазі не новий: навіть має доволі поважну традицію, та все ж радше рідкісний, ніж навпаки. А тому вихід нового альбому київської піаністки Наталії Лєбєдєвої Quests з джазовими інтерпретаціями творів Фредерика Шопена є подією, вартою особливої уваги.

 

Поняття «ragging the classics» (тобто «обробка класики в стилі регтайм») виникло мало не раніше самого слова «джаз». Хоча у більшості випадків тут ішлося про використання відомих класичних мелодій у ролі шлягерів. Такі «приджазовані» версії класики здебільшого у виконанні біг-бендів важко назвати інтерпретацією (наприклад, альбом Percussion in Classics у виконанні біг-бенду славетного барабанщика Джина Крупи чи сюїта «Лускунчик» оркестру Дюка Еллінгтона).  

 

Натомість у ‘60-х роках з’являється інший, переважно камерний підхід, коли варто говорити саме про спробу джазового прочитання класичних творів, а не про використання впізнаваних мотивів. Чи не найвідомішим прикладом тут є альбом Blues on Bach знаменитого Modern Jazz Quartet. Значну частку своєї сольної фортепіанної кар’єри присвятив Баху один із учасників MJQ Джон Льюїс (John Lewis), а також французький піаніст Жак Лус’є (Jacque Loussier), мабуть, найвідоміший у світі «спеціаліст» формату «джаз і класика». Не можна не згадати й декілька проектів видатного басиста Рона Картера (Ron Carter) та знаного Classical Jazz Quartet за його ж участю. А також піаніста Кенні Баррона (Kenny Barron), барабанщика Льюїса Неша (Lewis Nash) й вібрафоніста Стефона Гарріса (Stefon Harris). CJQ підхопив справу MJQ (подібність абревіатур, певно, не випадкова) і випустив кілька вельми вдалих альбомів з інтерпретаціями музики Баха, Чайковського, Рахманінова. Перерахованим, мабуть, і вичерпується кількість проектів цього формату, що здобули міжнародне визнання і, посівши визначне місце в історії джазу, самі стали певною вже джазовою класикою.

 

Загалом же серед джазменів лише одиниці звертаються за натхненням до класики. Пояснення, мабуть, просте. Ця справа вимагає відповідального ставлення, ретельної підготовки, а з іншого боку, не зовсім безпечна. Адже якщо тобі немає чого додати – і чогось істотного чи принаймні нетривіального, – то навіщо було чіпати класика?

 

Втім, у сусідній Польщі, де формат «класика і джаз» звужується переважно до «Шопен і джаз», він знаходить чимало прихильників. Досить згадати проекти таких музикантів, як Лешек Можджер та Анджей Ягодзінський, яких вітчизняні любителі джазу мали змогу чути в різні роки і саме з шопенівськими програмами.

 

Своїми «спеціалістами» у цій царині, хоч і небагатьма,  може похвалитися і вітчизняна джазова сцена. Окрім Наталії Лєбєдєвої слід згадати принаймні два надзвичайно цікавих проекти київського піаніста Іллі Єресько з музикою Модеста Мусоргського, які, на жаль, не були записані. Певною мірою сюди також належить альбом одеського піаніста Олексія Пєтухова з джазовою версією сюїти Георгія Свиридова «Час, уперед!». Не можна не назвати і ветерана українського джазу, піаніста В’ячеслава Новікова, який, щоправда, вже давно проживає у Фінляндії, але доволі регулярно відвідує з концертами Україну.

 

Для Наталії Лєбєдєвої це вже не перше звернення до музики Шопена. Попередній проект був підготовлений декілька років тому у складі, здається, тріо, й, окрім українських джазових майданчиків, з успіхом був представлений також у Польщі, але так і не був записаний на диск. Взагалі, не можна не пошкодувати, що велика кількість дуже цікавих проектів українських джазових музикантів, проектів по-справжньому творчих і гідних того, щоб до них можна було повертатися через роки, готуються лише для декількох концертних виступів і так і не доходять до студії звукозапису. (Або інколи, вже записані роками, чекають фінансової можливості для виготовлення тиражу.) На щастя, новий проект Наталії Лєбєдєвої, перша концертна версія якого була представлена ще рік тому (а остаточна презентація має відбутися 12-го травня в київському Carribean Club), врешті став альбомом і поповнив скарбницю українського джазу.

 

Альбом Quests (тобто пошуки) записаний у складі квінтету, в якому, окрім лідера на фортепіано і клавішних, взяли участь Лаура Марті – вокал, Віктор Павелко – тенор-саксофон, Ігор Закус – бас-гітара, Роман Яковчук – барабани, та запрошений гість, німецький музикант Ганс Петер Салентін – труба. 

 

Є різні способи джазової обробки класики. Найпростіший і найтиповіший полягає у виконанні в академічному стилі частини твору, що потім стає темою для імпровізації. До нього, наприклад, вдається зазвичай Жак Лус’є або Modern Jazz Quartet. У таких випадках чи не найцікавішим є сам перехід від строгої академічної манери до свінгування і назад, наче перетин невидимої, але відчутної межі між «правильним» і розкутим джазовим відчуттям ритму. Складнішим є випадок, коли джаз, так би мовити, починається одразу, а класичні теми і гармонії ніби проступають, зринають крізь плетиво джазової імпровізації. Такому підходу часто віддають перевагу Classical Jazz Quartet.

 

Наталія Лєбєдєва знайшла свій підхід, в якому дотримана міра між дбайливим ставленням до твору композитора і водночас вільним, самостійним ходом думки інтерпретатора. З семи треків альбому лише перший наближається до згаданого вище типового підходу: академічне представлення теми з подальшими імпровізаціями учасників квінтету. В інших випадках твори Шопена виступають як основа для нових творів зі своєю драматургією, що, як правило, складаються з декількох частин, тобто являють собою своєрідні мінісюїти. Але й самі вихідні твори постають у новому вигляді: покладені на інший ритм, зі зміненими інтервалами. Можна це назвати аранжуванням, а можна – переосмисленням.

 

Лєбєдєва вільно поєднує різні, навіть контрастні за ритмічним характером частини, інколи різні твори самого Шопена, як на треку (3) Ultra-Motion (прелюдія і ноктюрн), або мазурку Шопена з піснею Мішеля Леграна Once Upon a Summertime (трек 4-й Émouvant). Інколи одна із частин відіграє роль рамки (треки 3-й Ultra-Motion і 5-й Soul Searching). Як правило, одна з частин є повільною і проникливо ліричною, а інша більш темповою, танцювальною або напруженою, так що цей контраст поглиблює ліризм першої. Принаймні на чотирьох треках (2-му, 3-му, 4-му та 7-му: Quasi samba, Ultra-Motion, Émouvant, Soloing) з'являються бразильські ритми. Не можна не згадати про успішний у минулому спільний проект двох учасниць квінтету Leila Brasil Project – Наталію Лєбєдєву та Лауру Марті. Бразильській досвід музикантів стався у пригоді з Шопеном, який, схоже, природно «уклався» на бразильські ритми.

 

 

Ще один цікавий момент – включення рецитації віршів Адама Міцкевича у виконанні Лаури Марті, що перетворює деякі треки на, так би мовити, літературно-музичні композиції, а загалом наче додає глибшої змістовності, ритмічної складності (адже мова і, зокрема, поетична мова має свій ритм) і наче нового виміру. Утім, головне, що кожного разу виникає своєрідний, глибокий за емоційним змістом і самодостатній твір, для повноцінного переживання якого немає потреби в порівнянні з вихідним варіантом. Тож цілком справедливо шість треків (окрім першого згаданого) отримали нову назву.

 

І ще одне. Хоча в такому проекті на першому плані знаходиться композиція і, відповідно, відчуття єдності всього ансамблю виконавців, не можна не відзначити окремо хоча б декілька дуже вдалих творчо індивідуальних проявів його учасників. Зокрема, по-справжньому тонкі і проникливі соло лідера Наталії Лєбєдєвої (наприклад, на треках F. Chopin Nocturne Cis-moll, Émouvant та Twilight Charm), Віктора Павелко (його заключне соло на треку Twilight Charm, як на мене, просто надзвичайне), Ганса Петера Салентіна, а також вигадливий і водночас делікатний, глибоко ліричний скет Лаури Марті (хоча б на останньому треку Soloing) та інші.

 

Одне слово, пошуки (Quests) Наталії Лєбєдєвої та її партнерів у компанії з Шопеном принесли чимало знахідок. Тут є що слухати і переслуховувати.

11.05.2017