Загально звістно, що п. Наталїя Кобриньска скликала дня 1-го вересня 1891-го року, збір галицких і буковиньских Русинок. Сей перший збір руских жінок відбув ся в Стрию; межи иншими ухвалено также подати петицию до ради державної, щоб дозволено вступу жінкам до унїверситетів і основано бодай одну женьску ґімназию. Збір ухвалив, щоб п. Кобриньска і Євгенія Ярошиньска займились поданєм петициї до ради державної, що в своїм часї й стало ся. Що принесло нам те поданє, видно із стенографичного протоколу з засїданя палати послів, дня 8-го сїчня с. р. Жаль лиш, що жаден руский посол не обізвав ся, щоби спростувати референта в тій справі, ґр. Кавніца, котрий говорив о "галицких і буковиньских товариствах жіночих", не згадуючи при тім, що се Русинки подали ту петицию. А Русини посли знали о тім, що то говорить ся про петицию Русинок, бо засїдало їх аж двох в комісиї петицийній.
Ґр. Кавніц говорив після стенографичних протоколів так:
"Позволю собі реферувати рівночасно про дві петициї, котрі менї віддала комісия петицийна, а котрі дотикають справи порушеної вже 1890-го р. і в сїй палатї прихильно порішеної. Се петиция товариства для образованя женщин "Міnerva" в Празї о дозвіл вписуватись жінкам на медичні і філософичні видїли австрийских унїверситетів, і галицких та буковиньских товариств жіночих (має бути галицких і буковиньских Русинок) о допущенє жінок на унїверситет і основанє ґімназиї для жінок.
Справа, що нас тепер обходить, стала пекучою вже від половини столїтя по всїх цивілїзованих державах та порішена в богато европейских і американьских державах в сей спосіб, як того домагає ся в отсих петициях. Богато управ державних старало ся при помочи приватних осіб і товариств, щоб жіночій половинї роду людского отворити для єї образованя і удержаня в значіню суспільности ті самі дороги, які стоять отвором для мужескої части населеня.
Іменно петиция галицких і буковиньских жінок малює зворушоючо становище жінки у тих в східних околицях, поклавши головну вагу на сю обставину, що в тих сторонах промисл не розвинув ся ще так сильно, щоб много жінок могло віддати свої сили при роботї в тім фаху, як се звичайно дїє ся в більше культурних сторонах західної части нашої держави і Европи.
Але также і з нашої вітчини заносять таку саму просьбу перед високу палату, а се була ческі товариства жіночі, котрі в 1890 р. своєю петициєю дали перший почин порушити сю справу в тій палатї. Висока палата прихильним полагодженєм петициї в 1890 р. заявила свою жичливість для тої справи; придїлила также богато дотичних резолюций, іменно резолюциї посла Адамка, комісиї буджетовій для прихильного розслїду і порішеня, длятого надїю ся, що тепер для сих петиций буде така сама прихильність.
Специяльний предмет, до якого відносять ся отсї дві петициї, є допустити женьску молодіж до медичних і філософичних студій та до фармацевтичних курсів на австрийских унїверситетах. Петиция жіночого товариства "Minerva" мотивує дуже точно свою петицию, вказуючи на школу середну, яку воно ocнoвaло в 1890 р. в Празї під тим самим іменем, по прихильнім полагодженю петицій в cїй палатї.
В петиції вказує ся, що на курсї підготовляючім сего заведеня підготовило ся 52 молодих дївчат за 1½ року так добре, що сего року можуть перейти на такий курс наук, котрий числом і якостию своїх предметів наукових відповідає цїлком 5-ій клясї наших теперішних ґімназий.
В петициї каже ся дальше, що вже в липнї 1893-гo р. богато учениць буде так образованих, що буде можна поставити їх на рівні з учениками 6-ої кляси ґімназияльної, а яко такі будуть вони могли віддатись фармацевтичним студіям на медичнім видїлї.
То-ж вже крайна пора, щоби законодатство і високе правительство якось порішили ту справу. Само собою розуміє ся, що молоді дївчата, котрі не виступлять з шкоди по окінченю 6-ої кляси покінчать вже в липнї 1895-го р. своє образованє, зложать іспит зрілости і будуть могли домагати ся впису яко звичайні слухачки медичних і філософічних видїлів в унїверситетах.
Отсе мотиви реальні, які наводить "Міnеrva" у своїй петиції, щоби єї просьбу прихильно порішено.
Такі самі причини промавляють также за петициєю галицких і буковиньских товариств жіночих, котрі крім того домагають ся, позаяк не мають достаточної спроможности, щоб основати власну школу середну для женьскої молодїжи, так як в Празї, — щоб високе правительство розважило, чи би не перемінити котрої небудь вже істнуючої ґімназиї в Галичинї і на Буковинї в сей спосіб, щоб женьска молодїж могла побирати таке саме образованє, яке би відповідало теперішному з 4-ої кляси ґімназияльної.
Сї домаганя товариств жіночих цїлком оправдані з погляду на се, що вже в богато краях европейских не лиш дозволено жінкам віддавати ся студіям на унїверситетах, іменно на медичнім видїлї, але вже введено їх від давна і в практику.
Згадаю при тім лиш коротко, що перші слухачки вписали ся на швайцарскі унїверситети, а іменно на унїверситет в Цириху, а відтак в Женеві, Бepнї і в кінцї в Базілеї.
Так само отворено париский унїверситет вже 1864 р. для жінок; также в Росиї є женьскі студентки і число їх значно побільшало, а до того причинили ся неоцїнені і гідні признаня услуги, які робили ті студентки медицини задля великої недостачі лїкарів підчас послїдної росийско-турецкої війни на полї битви і по войскових шпиталях. Рівно-ж заводили ся і значно розширили ся студії медичні між жінками в Сполучених Державах північної Америки, де вже по над 500 іспитованих лїкарок виконує практику а до 2000 неіспитованих лїкарок під іменем Оff cеrs of hеalth віддає ся практицї.
То само подибуємо і в англїйских колонїях, именно в Передних Індіях, де велике число молодих жінок, англїйскої і індийскої народности, віддає ся медичним студіям, а відтак звичайно їх практика лучить ся з місийною дїяльностию, щоб шарити христіянство.
Коли-ж в кінцї перейдемо на нашу державу, то бачимо, що хоть тут доси унїверситети все ще заперті для студій жіноцтва, але що сей стан не може довго удержатись, бо само високе правительство признало потребу жінок-лїкарок. В часї, від коли сю петицию передано високій палатї, правительство рrovrio motu заключило умову службову з одною жінкою, котра одержала в берненьскім унїверситетї степень докторский, з нашою землячкою панною др. Баєр, та примістило єї на лїкаря в шпиталї босаньскім в Дольній Тузлї. При тім виходило правительство з цїлком справедливого погляду, що для могамеданьского населеня жіночого в окупованих провінциях конечно потрібні жінки лїкарки. (Пос. Пернерсторфер: Также для инших країв се конечно потрібне!) Мушу притакнути товаришеви Пернерсторферови, що справдї жінки-лїкарки були би потрібні і в христіяньских краях і що для христіяньского правительства нема нїякої причини признати лиш магомеданкам а не христіянкам цїлком оправданий взгляд на се, що жіноцтво має відразу даватись оглядати мужчинам-лїкарям.
Ся доконечна потреба, маги до розпорядимости жінки лїкарки для могамеданьского а надїймо ся, і для христіяньского населеня, мабуть спонукає правительство не робити нїякої перешкоди для впису студенток на медичний видїл і фармацевтичні студії в унїверситетах, а я гадаю, що коли висока палата прихильно порішить обі петициї, то се буде для правительства сильним напором на полагодженє сеї справи."
Палата послів дїйсно передала петицию жіноцтва для точного розслїдженя з сторони правительства.
Одже Русинкам і Чешкам удалось звернути увагу правительства на жіночу справу. Маємо повну надїю, що правительство зволить увзгляднити їх справедливі бажаня, хоть з сторони руских часописий не дїлає ся нїчого, щоби сїй жіночій справі помочи.
[Буковина]
19.02.1892