Ще зовсім недавно для європейських банківських вкладників було само собою зрозумілим, що 100 євро на конті вартують так само, як 100 євро в кишені (чи шкарпетці). Тому до такого неймовірного шоку (і не лише серед кіпріотів та клієнтів кіпрських банків) призвів той революційний метод, який використали для порятунку банківського сектора Кіпру. Вперше після Другої світової війни уряд зважився на те, щоб залізти до святої святих вільного суспільства — приватних банківських вкладів громадян.
І хоч Нікосія з Брюсселем довго сперечалися, зволікали з остаточною ухвалою, довели її до вигляду «відбираємо лише в багатих», усе ж неприємний осад залишився в кожній душі. Нині забрали в багатих, але завтра, коли «реквізованих» грошей виявиться замало, то можуть навідатися й до бідних. Отже, гроші на конті й гроші в кишені — це далеко не одне й те саме.
Звичайно, можна теж стверджувати, що такі «експропріації експропріаторів» можливі лише в офшорах, як-то Кіпр чи інші острівні «податкові оази». Але знову ж таки, хто нині здатен переконати посполитого вкладника, що в разі потреби сферу дії «експропріації» не розширять. Чутки про це понеслися, зокрема, після того, як у найвищих фінансових колах Європейської Унії забалакали про ймовірність вилучення з обігу 500-єврових купюр.
«Більшу частину п’ятисоток використовують у тіньовій сфері економіки, — запевняють представники Європейського Центрального Банку, — і передовсім в Італії та Іспанії їхнє існування завдає чималих збитків леґальній господарці». А ще кажуть, що ці фіолетові банкноти, завдовжки 16 сантиметрів, дуже полюбляють світло червоних ліхтарів.
Прихильники вилучення купюр стверджують, що в жодній іншій валюті немає папірців такої високої вартості. Приміром, у США 500-доларова банкнота потрапила під заборонену ще 1969 року, за Річарда Ніксона, і це завдало болісного удару по американській мафії. Щойно зберемо і спалимо п’ятисотки, наполягають вони, як європейська економіка отримає додатковий імпульс, оскільки зникне важливий інструмент нелеґальних розрахунків, що вимірюються сотнями мільярдів євро.
Тим часом супротивники вилучення банкнот називають такі арґументи оманливими, стверджуючи, що ніхто точно не знає, для чого люди використовують 500-євровики — просто для накопичення чи таки для нелеґальних розрахунків. Окрім того, якщо їх вилучити з обігу, то злочинці дуже швидко переорієнтуються на сотки і двохсотки.
Справді, Ніксону спершу вдалося трохи підточити злочинні схеми. Але кримінальному світові завжди була властива неймовірна гнучкість. Тож у загальному підсумку вилучення 500-доларових банкнот стало для американського криміналітету укусом комара — неприємним, але аж ніяк не смертельним.
Водночас треба замислитися над тим, який меседж посполитим європейським вкладникам пошле такий радикальний крок Європейського Центробанку: громадян залишають без останнього острівця безпеки, який вони мали під подушкою чи в шкарпетці. «Держава бажає, щоб ми всі свої заощадження несли до банку. Для чого? Щоб потім все у нас відібрати?» Очевидно, що в головах багатьох чесних бюрґерів промайнуть ці запитання. І, напевно, багато хто з них дійде висновку, що єврократи прагнуть обібрати його до нитки.
І тут виникне небезпека не лише для банківського сектора, до якого ці налякані громадяни ніколи більше не понесуть своїх важкозароблених заощаджень, знекровлюючи в такий спосіб банківську систему. Небезпека постане й для самої ідеї європейської інтеґрації, якщо мешканці континенту остаточно втратять довіру до інституцій Європейської Унії.
29.04.2013