Будьте ласкаві, в. п. д. редакторе, уділить місця у Вашому виданю цьому листу. До такого прилюдного оголошеня наших думок примусило нас все те, що діялось і діється в другій частині нашоі Русі-Украйіни від часів "угоди". Здається, наше слово буде виразом думок якоісь частини Украйінців, а через це може й заслужить на якусь увагу галицкоі громади. До того-ж сучасний стан речи мусить обходити кожного Украйінця, котрому дорогий культурно-національний розвиток.
Фінал "угодовоі ери" виглядає дуже сумно: нічого майже не добуто, але скільки розлито ненависти! З сучасного народнього невдоволеня користуються в своіх цілях рутенско-клерикальні та темні москвофільскі сили; украйінске народовство, — ставши на боці, ба й ворожо оппозиційному рухови, що виходить з самого народу, — все більше тратить популярности. За високою політикою та партійною боротьбою не добачають, що через хибну політику тратить власне наша національно-украйінска справа та дужчає оппозиційне москвофільство.
Москвофіли хоч і підняли стяг оппозиціі — не можуть вдоволнити дійсним потребам народу, зостаючись з своєю програмою народнього розвитку "на историческихъ основахъ" — програмою закорузлого клерикалізму — через брак позітивних демократичних ідеалів. Тепер вони користуються з свого становища тим, що цілу свою енергію повернули на боротьбу проти заведеня фонетики — чи проти полегшеня доходити народу просвіти — власне-ж в обороні не "тисячолітнього достоянія", але своіх клерикально-аристократичних ідеалів проти демократичних замахів.
Зі всенароднього віча старосусси чи москвофіли зробили гидку партійну демонстрацію, завівши таким робом надіі народу, що бажаючи поради в своій бідоті, повірив аранжерам віча, стратив час і гроші, численно зібрався на віче, — зі всього цього, через малу свідомість селянства скористувано в своім цілком партійнім інтересі; замісць миру, котрого бажали провінціальні віча і котрий мав бути метою всенародного віча — ще більше піднято ворогуваня.
Дуже нас здивувала, а навіть засмутила вістка про те, що деяка москвофільска молодь спочувала вічу, що віденьскі богослови надіслали своє телеграфічне спочутя вічу. Хиба-ж се так?! Таким москвофілам чесним (ми думаємо, що такі знайдуться найбільше з ненависти до Поляків як у нас є полонофіли через ворогуваня проти Москалів), — ми скажемо, що вони більше полюбили своі туманні мріі, які ніколи певне не дійдуть до осущеня, ніж народ і демократичну роботу; що ними опанували клерикально аристократичні інстінкти над щирою любовю до того народу, серед котрого вони зросли і інтереси котрого мусять бути йім найблизшими. Головна-ж біда в тому, що йім бракує освіти, ширшого погляду на світ і віри у свій народ, через що вони шукають запомоги десь і від когось, через що й сі демонстраціі і безпрограмовнй заколот, замісць реальноі демократичноі праці, праці на рідному полі. Але, хоч ми мусимо вважати старорусеів чи москвофілів за наших ворогів — яко реакціонерів та свідомих чи несвідомих противників народнього розвитку — ми все-ж таки ворожі накликаню в партійній боротьбі урядовоі сиди, всяким інсінуяціям.
Що-ж власне до безталанноі "угоди"' — нам здається, що вона не була вчинком чиєісь злоі або нечесноі волі, але тілько помилкою через нерозуміня сучасного стану нашоі справи тих, хто єі переводив і боронив. Так думають, здається, і радикали. Народовці стоять тепер ворожі оппозиціі, що змагає до реформ політичних. Як же довгий час будуть вони триматися такоі політики? Перше-ж раджено — покіль буде вбита московщина, але ми бачимо, що вона не падає, але прибирає сили. Переведеня живоі правдивоі освіти, конкуренцію в щиро-демократичній праці і сімпатію народа — що є єдине оружя проти москвофільства — вони хтіли проміняти на урядову запомогу, конфіскати, куренди, неясні обіцянки та панскі ласки — врешті-ж надіі заводять авторів угоди. З першого-ж кроку скільки прийшлося зробити компроміссів тай не видно кінця-краю йім!
Ставши на цьому, народовцям (ми, певно, скрізь розуміємо тих, що стоять ще за угодову політику) зостається покласти всі своі надіі на консервативно-урядові та аристократичні елементи, проти котрих бореся вся молода демократична Австрія, та котрі до того-ж не можуть нічого значного Русинам дати, й бавитися з чести гратися в високу політику з високими панами, обстоювати йіх інтереси. Є і друга дорога, відома всім, хто розуміє сучасний стан Австріі (не тільки з погляду міжнародньоі політики), — в чому центр нашоі діяльности — опертися на організований, освічений народ і разом з другими оппозиційними, найбільше славянскими, елементами, йти до зміни політичних порядків Австріі. Зміна напр. сістеми виборчоі дала б Русинам багато певнійших, сталих заступників в соймі і парламенті, ніж яка хвильова прихильність уряду чи панства. Це є дорога поважноі радикальноі оппозиціі і діяльности, котрою тільки і можно чого небудь дійти.
Є ще й третя дорога — дурити всяких достойників і панів, дурити громаду і народ, дурити себе — маючи якусь політику. Але-ж, кажуть, брехнею увесь світ пройдеш та назад не вернешся — так не вернеться задля народноі справи і той, хто ступить на цей шлях. А вже дехто, на великий жаль, і ступив.
Самий стан речи рано чи пізно все єдно примусить всі народолюбиві елементи — перейти до оппозиціі, а покіль що на цьому ваганю стратить власне украйінский напрямок.
Нам здається, що і ті з народовців, що були за угодою, визнають свою помилку, бо pessimum malum in errore perseverarе, та знов повернуть до оппозиціі, залишивши підозріня і ворогуваня проти радикалів — єдиний на цей час оппозиційний украйінский елемент галицкого житя.
Серед народовства є ще живі сили і шкода було б, що б вони скомпрометувалися разом з цією невдачною діверсією. Слід згадати, розглянувши стан речи, щирим народовцям своі молоді роки, як і йіх думки й пориваня здавались комусь загонистими, тай чи думали вони закінчити свою діяльність поворотом до клерикалізму, "уміркованого" лібералізму, боротьбою проти молодих, живійших елементів?!
Багато вже ми бачили прикладів партійного, сліпого, застарілого ворогуваня, несправедливоі ненависти — нетолеранціі там, де йій зовсім не місце (напр. недавно з дд. Франком і Павликом в Тов. ім. Шевченка та Просвіті), — що, на великий жаль, кожного разу докочується хвилями і до Украйіни. Чи-ж не можнаб станути на пункті обєтивному в громадских відносинах всім діячам старшого й молодшого віку і замісць даремноі без ясноі мети боротьби — приклад діяльність неполітичного "Дѣла" і дуже політичноі "Правди" — спільними силами прикласти енергіі до організаціі і просвіти не тільки селянства, але й інтелігенціі? Ми розуміємо тут не яку сентіментальну згоду, і не згоду на всіх радикальних прінціпах, котра хоч дуже побажана та на жаль майже не можлива, але порозуміня і солідарну діяльність в тих практичних пунктах, про котрі б було умовлено. Ми симпатизували і думці ш. д. Телішевского про консолідацію всіх галицких партій, шкода тільки, що вже про неі нічого не чути.
Може ми й помиляємося, і дуже були б раді, коли б нам довели наші помилки; покіль зостаємося з тою думкою, що діяльність староруссів чи москвофілів і народовців-угодовців є шкодливою задля нашоі народньоі справи, та що є конечна потреба народовцям змінити свою політику, бо дальше таке поступованє дійде постидного ad absurdum і буде мати дуже не користний вплив на стан всього украйінства, а найбільше в Россіі.
Ми хтіли цим листом ще нагадати і про те, що і ми на Украйіні відчуваємо всі ваші турботи й болесті та що в хвилинах загроженого поступово-національного розвитку знайдуться люде задля єго оборони.
Від редакціі. Тілько що надруковане письмо, підписане 7 молодими і 1 старим Украйінцями, тілько з одного місця, — в загалі добре характеризує гал. партіі. Ш. автори помиляються тілько що до "новоеристів" і загалом народовців. Іменно ми переконуємося, що "ново-еристи" не покинуть і не можуть покинути "новоі дороги". Вони-ж від давна зітхали за ласкавим позором правительства і князів церкви, за длячого систематично елімінували з межи себе все живійше і поступовійше. Тепер вони доступили тоі ласки, а в додатку й ласки польскоі шляхти, і ніяково вже йім відпекалися посад авансів і в загалі протекціі названих верстов. Для нас важно як раз не те: для нас важна радикально-поступова праця культурна, політична й економічна серед народу, для того, щоби він став справді просвіченим, свідомим своіх інтересів і паном на своій землі. То-ж між нами i "нoвo-еристами" не може бути нічого спільного. "Ново-еристи" наші вороги, з котрими ми мусимо воювати до загину. Зрештою, вони так само думають про нас і воюють з нами, та тілько не так, як ми, т. є. не усвідомлюванєм народу про єгo реальні інтереси та організацією єго для боротьби за ті інтереси з єго ворогами — а способом далеко лекшим: недопусканєм нас до украйінских товариств, інтригами і галабурдами. Так ми, — з поради самих Украйінців, хотіли щиро працювати на украйінскім науковім полі. Ми приладили кілька наукових праць — як збірку наукових фольклористичних праць М. Драгоманова, збірку галицко-руских приповідок іті. з поясненями Ів. Франка, переклад Дрепера іті. твори, котрі ми представили певним Украйінцям і на котрі вони обіцяли добути гроші, аби тілько ті твори були друковані під фірмою Товариства ім. Шевченка, на котре ті Украйінці обіцяли наперти в тім напрямку. Ми хотіли мати бодай одного свого репрезентанта в товаристві, для голосу в справі наших праць і в загалі реорганізаціі товариства в справді науковім напрямку. Так загальні збори товариства, не приймили в члени нашого товариша Ів. Франка. 17 голосами протів 5! Бажали ми далі працювати в "Просвіті" в дусі справді просвітнім а не затемнюючім, бажали, щоби товариство те відповіло вповні своій задачі, а не марнувало сил і грошей на побічні ціли. За для того ми й подалися були в члени "Просвіти", так нас Виділ не приняв, а верховодці загальних зборів, як Др. Савчак (ново-ерист) не хотіли навіть піддати наш відклик до зборів під голосованє. На тім загальнім зборі "Просвіти" обізвалися голоси поважноі критики товариства, — з народовців-неновоеристів і радикалів, котрі домагалися направи недостатків і врешті предложили відповідний новий Виділ, так ново-еристи ужили всяких средств, як тероризованя членів-селян іті. щоби тілько не допустити в товаристві до живійшоі праці. Се спонукало нас махнути рукою на тих людей і йти своєю дорогою, не оглядаючися на них. І так ми постановили заснувати осібне просвітне товариство, котре надіємося незабаром ввести в житє. Але найкрасше пописалися "ново-еристи" в Станіславові. Ми там устроіли були 9 апріля народне віче, де спільно з селянами думали обговорювати поважно найбільше пекучі справи для селян. Та ново-еристи прийшли на віче умисне для того, щоби єго розбити: вони ще перед нарадами віча підняли піяцкий галас протів тому, щоби вічу проводив Др Окуневский — і правительственний комісар розвязав віче, покликавши на свідків крику двох ново-еристів — Гузара і війта з Ямниці, Дмитраша. Що все було згори умовлено — на те найліпший доказ те, що коли комісар розвязав віче, ново-еристи попи крикнули: "dziękujemy раnu!" і почали співати "многая літа"! В горячці, галабурдникам годі було зміркувати, що не могли зробити нічого гіршого для себе: селяне аж тепер до-очне переконалися, що таке ново-еристи, — т. є. переконалися, що се люде, котрим іде головно о те, щоби нарід не займався публично своіми пекучими справами. Селяне тут же постановили скликати віче в Станіславові на 6 л. червня, тілько за особистими запросинами, щоби не допустити галабурдників, що не дають селянам спокійно і поважно нараджуватися.
Ось вам факти. Ми про них мали виготовлені обширні статі ще до непередного ч., та поміркували сказати тілько, бо годі нам завалювати місце статями про подвиги людей, неінтересних ані для нас, ані для наших читателів, ані тим менше для загалу нашого свідомого селянства. На решті мусимо завважати, що народовців, противних такому поступованю "ново-еристів", і при тім народовців сміливих, котрі би зважилися таке поступованє публично поборювати — майже нема. Загал народовців, і у Львові, і на провінціі мовчить, і мовчки лізе в болото за "ново-еристами". І нема надіі щоби той загал робив інакше, бо то все люде або слабохарактерні, або залежні: урядники, попи іті. Значить, і з ними нам ніщо числитися — йім очивидячки назначена така сама доля, як і ново-еристам. Тим-то ми й Украйінцям не радимо живитися іллюзіями що до народовства. — Про москвофілів не скажемо й тілько, бо то mоrіturі.
[Народ, 01.05.1892]
01.05.1892