Володар світу

«Google впливає на наше суспільство значно більше, ніж будь-який керівник держави, і цей вплив є сталішим. Уряди змінюються, але вже двадцять років Google панує в Інтернеті, застосовуючи довгострокову стратегію, яка перетворює цю компанію на володарку наших знань, нашої інформації і нашого способу мислення»

Політичні лідери постійно перебувають у фокусі сьогодення, немов їхні найменш значні вчинки і слова визначають майбутнє нашої планети. Та чи певні ми, що дивимось туди, куди треба? Якщо вірити Скотту… (керівники Google надають перевагу анонімності), відповідальному в Нью-Йорку за стратегію Google – який займав посаду в уряді США, перед тим, як почати працювати у цій зовсім нетиповій компанії – Google впливає на наше суспільство значно більше, ніж будь-який керівник держави, і цей вплив є сталішим. Уряди змінюються, але вже двадцять років Google панує в Інтернеті, застосовуючи довгострокову стратегію, яка перетворює цю компанію на володарку наших знань, нашої інформації й нашого способу мислення. Для громадян – від найбагатшого до найскромнішого, від наймудрішого до найменш освіченого – пошукова система Google є штучним інтелектом, таким собі різновидом віртуального доповнення, яке зробилося необхідним для нашого біологічного мозку: всі ми шукаємо в Google, і Google знає, що ми шукаємо.

Усе почалося в 1996 р. з простого дослідницького проекту в Стенфордському університеті, що його здійснили два студенти – Леррі Пейдж і Сергій Брін, росіянин, який незадовго перед тим приїхав зі своєї країни. Вони винайшли те, чого раніше не існувало, – математичну формулу, алгоритм, який дозволяв миттєво знайти в плутанині мережі, що зароджувалася, будь-яку інформацію, виходячи з одного чи двох ключових слів. Відтоді Google перетворився на одну з найбільших у світі компаній, найбільш ціновану серед молоді, яка залучає головним чином студентів, і в котрій працюють 70 тисяч осіб у сорока країнах. Як у манхеттенській штаб-квартирі, модернізованому складі в кварталі Мітпекінг, так і в штаб-квартирі в Маунтін-В’ю, що в Кремнієвій долині, лунають всі мови, тому що Google прагне, аби всі культури долучалися до її пошукових систем, щоби відображати ментальність її користувачів. Але пошук в Інтернеті не є нейтральним, тому що ви робите клік і систематизуєте. Чи радше Google систематизує за вас, виходячи з критеріїв корисності, які сортують інформацію.    

У цьому світі негайного знання на першому місці, приховуючи решту, з’являється те, що інженери компанії Google вирішили помістити першим, і навіть те, що вони інколи наполегливо нам радять. Таким чином впливають на інтернавта – і рекламодавці задоволені, тому що, точно знаючи, що ви шукаєте, вони зосереджуються на шуканому об’єкті. І саме так Google, що майже володіє монополією в Інтернеті, який фактично є найважливішим у світі засобом масової інформації, живе з реклами. Цей відвід джерел рекламних надходжень підступно руйнує пресу, оскільки майже всю інформацію, яку ми знаходимо в Google, безкоштовно копіюють, беручи її з друкованої преси. Керівники компанії заперечують, що Google є засобом масової інформації – стверджують, наче це лише фільтр для класифікації даних, тому вони не відповідають за зміст того, що публікують. Вони також посилаються на закон про інновації, «креативне руйнування», властиве нинішній економіці, без жодної поваги до авторського права, які мимоволі живлять мережу. Та вже дуже пізно – як казав французький економіст Фредерік Бастіа: «завжди буде продавець свічок, який нарікатиме на конкуренцію сонця».

У Google боротьба проти друкованої преси вже належить до минулого. Безперечно, молоде покоління, яке працює в цій компанії, ніколи не тримало в руках газети. Чим особливо займається Google в даний момент, то це «модеруванням» коментарів. У мережі коментарі читають так само, як і статтю, яку коментують. Та досить одного чи двох ненависницьких чи недоречних коментарів, аби вся розмова урвалася. Тому Google надає в розпорядження медіа інструмент, що зветься Perspective, який дозволяє їм фільтрувати всі коментарі, оцінюючи їхню в’їдливість. Ущипливий коментар, розпізнаний по ключових словах чи мовних зворотах, зазвичай уриває дискусію; модератор ресурсу може через власну примху видалити його або ні. А ресурс може сповістити про це видаленого коментатора або ні. Тож Google нічого не цензурує і не нав’язує – він попросту надає в розпорядження медіа інструмент регулювання. Не цензурувати, а лиш санкціонувати цензуру – таким є рекурентний принцип в інструментах Google. Як стверджують її керівники, компанія Google не є світовим міністерством правди. Можливо, вона не є ним зумисне, але гадаю, що фактично таки є ним.

Який інтерес переслідує Google, притримуючись цієї моделі «модерування коментарів»? Збільшуючи число коментарів, які читає багато хто, він створює нову медійну царину, яка притягує рекламодавців і збагачує компанію Google, котра бере свою частку – це те, що називають «монетаризацією» коментарів.

Якою буде наступна межа Google? Інструменти, які дозволять відрізняти правдиву, перевірену і ту, яка піддається перевірці, інформацію від неправдивої інформації (fake news – саме цей вираз популяризував Дональд Трамп). Тут Google також стверджуватиме: він не визначає, що є правдивим, а що фальшивим (для деяких людей воно таке саме цікаве, як правдиве), але дасть інструменти, які дозволять нам зробитися своїми власними цензорами. Деспотизм Google є культурним і робить вигляд, що повертає нам владу. Контрвлади досі не вигадали. 

Guy Sorman
Dueña del mundo
ABC, 17.04.2017
Зреферувала Галина Грабовська