Щоденно доводиться мені переходити попри одну з найбільших книгарень Львова, знану вже в нас кілька десятків років, і кинути оком за її вітрини: Які там книжкові новини? Це питання повторюють щоденно не тільки бібліофіли та інтелігенти, але громадяни всіх суспільних шарів, спрагнені книжки і друкованого слова і ця книжкова жажда існує в нас уже кілька років та збільшується з кожним днем. — Малощо нового з літератури чи науки та популярних видань, — це стала трафаретна відповідь. А позатим на превелику радість що раз появляються на вітринах тієї чи инших, об'єднаних у книготорзі та приватних книгарень старі книжки, друковані в останніх десятках років. Це рештки тих книжок, які заціліли перед бачним оком большевицьких референтів, спецвідділів, що знаходилися при всіх культурно-наукових установах і продовж несповна двох років нишпорили по наших бібліотеках і книгарнях та вишукували всяку "контрреволюцію". А під клеймо контрреволюції підпадали майже всі українські видання, що друкувалися поза межами СРСР. На щастя не вспіли спецвідділи протягом цих двох років вишукати всі видання. Вони самі перевозили їх зі складу на склад, з магазину в магазин, перемішували з польськими та іншими книжками і вкінці не могли зорієнтуватися, де вже перебрані книжки, а де ще треба перебирати. І ось тепер виходять на світ із закамарків та підвалів і мандрують на книгарські полиці та за вітрини ці всякі видання "Простіти", НТШ, Укр. Наукового Інституту в Варшаві, Ізмарагду, "Дзвонів", "Нової Зорі" та нечисленні друки всяких видавництв, що в останніх роках перед війною родилися мов гриби по дощі, видаючи по дві-три, рідко коли більше книжок.
Нас мило вражають оті передвоєнні видання на гарному папері, в дбайливих обгортках з вінієтами, чи палітурках. З-поза виставових вітрин виглядають до нас 13 томів Шевченкових творів у виданні УНІ, наукові праці нього ж Інституту та Мазепинської Академії. Поміж цими книжками усміхаються до нас скромними та соняшно-погідними вінієтамн книжки видавництва: Київ — Львів — Ляйпціг—Берлін, наші літературні шедеври, як Шевченкові твори, Франкові, а далі Марка Вовчка, Нечуя-Левицького, Свидницького, Кобилянської, Лепкого, а далі з іншого видавництва твори Лесі Українки, Хвильового та різні збірки поезій, як Парнасівсько-настроєвий "Перстень Полікрата" Маланюка, "Пінистий Келих" Р. Кедра, тощо.
Тут і там покажуться як білі круки твори придніпрянських письменників у радянському виданні.
А в бічних вітринах тієї чи інших книгарень рясніють коліровими обгортками й різнородними вінієтами різнородні книжечки з популярної та дитячої бібліотеки та з ділянки сільського господарства, ремесла, купецтва, техніки й інших родів практичних наук. Тут змішані давніші видання з новими, що народилися під рев гармат, дудніння бомб та воркотіння аеропланів по той бік Сяну, в батьківщині першого друкаря українських книг, Швайпольда Фіоля. Нові видання з названих вище ділянок оповідають короткими книжечками про найновіші осягнення техніки й матеріальної культури, інформують про розвиток тієї культури в західних краях Европи, головно Німеччини. А що нового з нашої літератури, що дасть нам розвагу в важких часах, що принесе пільгу в печалі і смутках, що збудує нас і прожене хвилі сумнівів і зневіри? На це відповідь нелегка. Бо є в нас досить нової літератури, та вона не підноситься навіть до рівня передвоєнних часів.
Як тільки після ліквідації большевицької окупації відкрито в нас книгарні, появилися у нас видання краківського "Українського Видавництва". Воно видає твори з різних ділянок, а саме: історії Церкви та релігійного життя, суспільного знання і публіцистики, педагогії і шкільництва в суміш із шкільними підручниками, книгознавства; тут же багато калєндарів різного формату, величини і змісту. Там також видаються збірки віршів чи поезій, оповідань і повістей. У продукції цього роду книжки докладають усіх старань празькі видавництва: "Колос", Юрія Тищенка, Ю. Т. і "Пробоєм". Вони можуть похвалитися виданням різних віршів і прози. Потойбічні видавництва перевидають і довоєнні прозові твори, переважно історичні повісті, як: "Проклятий камінь" Лозинського-Ценевича, "Пригоди запорожців" В. Будзиновського, "Велика перемога" В. Бірчака, "Казка мойого життя" Б. Лепкого, "Тарас Бульба" Гоголя, "Чотири шаблі" Яновського і рівночасно видають нову прозу, як:"Отаман Крук" Ф. Дудка, "Крутіж" Б. Лепкого, "Христина" І. Винницької, "Полум'яний вихор" та "Цупке життя" В. Кархута і т. п. У нових повістях знаходимо й нову тематику і спроби нового ядерного, а при тому ляпідарного стилю. Зате поезії грішать переважно претенсіональністю, широкою скалею тематики, вишуканими поетичними формами (напр. Роман Оріон Климкевич: "Вітри з далечіні"; Святослав Ольшенко-Вільха: "Чужа весна", І. Ірлявський: "Моя весна" і т. п.) та сходять до вартости звичайних віршових спроб і стоять позаду кращих уже віршів О. Лятуринської ("Княжа емаль"), Е. Буревія і т. п. І приходить питання: Чому мовчать такі поети, як С. Гординський, Є. Маланюк, Ольжич та інші. Їх музи мовчать інтер арма; треба надіятися, що скажуть своє слово після війни. Та й це слушно, бо напр. знаний уже прозаїк Мосендз не виявив у 100 відсотках поетичного таланту у збірці віршів, писаних рр. 1921—1936 "Зодіяк". В 1941 р. він міг би був поправити принайменше форму і мову гріхів своєї молодости.
Слід ще згадати і публікації про українську культуру й літературу в німецькій мові, принайменше три з них: "Україне фон гестерн унд гойте" (кілька статтей українських літературних критиків про нове українське письментво з Шевченком у центрі), "Ді Україне унд дас Райх" (про німецько-українські взаємовідносини на протязі 9 століть у дзеркалі німецької науки і літератури), "Гандбух дер Украіне" (це книга знання про Україну, необхідна для чужинця). Всі три книжки замітні не так оригінальними науковими здобутками, а тим, що дають вичерпні й основні відомості про українську історію та духову й матеріальну культуру.
Від осени минулого року стало рушатися українське видавництво у Львові, яке нав'язує до праці двох попередніх років із зовсім іншою ідеологією та метою, як сьогодні. Воно старається направити не мимовільні промахи минулого та своїми виданнями чи то популярних книжечок із ділянки літературної критики, мови, історії, політики, чи поважних словникових публікацій (Німецько-український словник д-ра Я. Яреми. Правописний словник під ред. О. Панейка) та з ділянки мови (П. Житецький: "Нарис літературної історії української мови в XVIII. ст.", Грунський-Ковальов: Нариси з історії української мови"), чи врешті шкільних підручників. Це видавництво розростається і випускає на книжковий ринок щораз то більше нових, оригінальних, або перевиданих творів.
Оце кілька слів про книжковий дорібок наших днів, розмірно невеликий, та проречистий, що в важку воєнну хуртовину старається заспокоїти голод книжки, жажду знання цілого українського народу, що бодай частинно заперечує старій латинській пословиці: "Інтер арма сілєнт музе".
[Львівські вісті]
03.04.1942