† М. Вільшанський

Відень, 23. марта 1917.

 

 

Помер в Київі дня 2-го н. ст. марта відомий український артист Микола Вільшанський.

 

Про пок. М. Вільшанського пише Всев. Чаговець в ч. 49-тім "Кіев. Мысли" з дня 3. н. ст. марта:

 

"Не стало одного доброго чоловіка, чудового товариша і відданого свойому дїлу артиста. Смерть прийшла несподївано і для нього самого і для приятелїв. Нї один благодїйний вечір не минав без Вільшанського, і його поява на естрадї все викликувала бурю оплесків. Він читав "Горлицю", читав байки Леонїда Глїбова, старовинні вірші Артимовського — і читав його завсїгди вносило веселість. Справі народного театру він служив богато лїт, ще від часу свойого учительства в народній школї, коли він орґанїзував сїльські вистави в полтавській ґубернїї. Особливий успіх мали його вистави в оспіваній Гоголем і Пушкином Диканцї, куди він їздив із Полтави на запрошенє князя Кочубея. В Полтаві він з'орґанїзував "драматичний гурток", який з великим успіхом давав що тижня вистави. Звідси він перейшов у трупу М. Заньковецької, з якою і обїхав всї повітові міста Полтавщини. Ся поїздка поклала початок роботї М. Вільшанського як актора професіонала. Около сього часу вернув з Галичини М. Садовський, який закінчив свої заграничні гостинні виступи, і він покликав Вільшинського як свого нійблизшого співробітника. В се дїло пoк. Вільшанський вклав цїлу свою любов, з початку в ролї члена товариства, а відтак, коли д. Садовський став самостійним антрепренером, — в ролї артиста, члена трупи. Протягом майже десяти років пок. Вільшанський служив в Київі, виступаючи в цїлім рядї характеристичних, побутових і героїчних роль. На рік перед війною він одержав пропозицію стати режисером львівського українського театру, одначе пробув там недовго, після чого вступив до трупи Садовського, де служив аж до хвилї відомого ґреміяльного виступленя з принципіяльних причин. Одначе і по виступленю з трупи Садовського він не поривав звязи з любим ділом і був головним інїціятором заложеного в Київі українського театрального товариства, яке мало намір винаймити театр "Народного Дому". До нього пристали місцеві українські артисти і на його поклик охотно відгукнули ся п-нї Заньковецька, Саксаганськвий, Маряненко й ин. Та здїйснити свої заміри пок. Вільшанському не судило ся. Театр перейшов в инші руки. Невтомний, він укладає нові пляни, та несподївано закрала ся смерть і перервала нитку житя...

 

В "К. Мысли" читаємо: Дня 3. н. ст. марта в Володимирськім соборі мала місце панахида по покійнім українськім артистї М. Вільшанськім. Не домовину поклали вінки з живих цвітів київський Лїтературно-артистичний клюб і "Центросахар", де в останнїм часї служив покійний. На панахидї коло домовини зібрали ся приятелї й почитателї покійного, артисти київських театрів (драматичного, українського й oпeрового), журналїсти, товариші з "Центросахару" й богато шкільної молодїжи.

 

Про похорони М. Вільшанського В. Ч—ць пише в "К. М.":

 

Вчора (4. н. ст. марта) відбули ся похорони артиста українського театру М. Вільшанського. Ще на довго перед початком похоронів Володимирський собор був повний учасників похоронів, що прийшли віддати останню прислугу Покійному. Бувші товариші з театру Садовського, з "Центросахару", артисти всїх київських театрів, письменники, приятелї й почитателї, всї, хто знав і любив покійного артиста, пройшли провожати його в далеку дорогу, звідки вже нема воротя. Коло пів до другої почав похорони мітрофорний протоєрей о. I. Корольков в окруженю духовенства. Величавий спів студентського хору під управою А. Кошиця, який виконав знамените "Со святими". Архангельського, ще більше причинив ся до викликаня високого настрою. Після "Вічної памяти" приятелї винесли домовину зі собора на руках і поклали на караван, обвішаний вінками. Під голос дзвонів процесія рушила на Байкове кладовище, з'упиняючись для відслуженя литії коло унїверситету й театру "Народного Дому". Домовину супровожала велика товпа народу аж до самої могили. На могилу, крім згаданих вже, покладено вінки від артистів товаришів українського театру й ин. Прийшло богато телєґрам з висказами співчутя, між ин. від полтавських народних учителїв.

 

[Дїло]

27.03.1917