Верховний архієпископ-емерит Української греко-католицької церкви Любомир Гузар виступив на урочистому засіданні Верховної Ради з нагоди 100-ліття створення Української Центральної Ради та початку Української революції 1917–1921 років.
Подаємо його промову повнотекстово.
Кардинал Любомир ГУЗАР:
"Є справжня надія, що велика справа здійсниться"
Пане Голово! Ваше Святосте! Шановні депутати, народні депутати, достойні гості!
Ми сьогодні відзначаємо подію, яка відбулася в Україні, а головне тут, у Києві, 100 років тому. Були присутні державні мужі, але дозвольте мені згадати не тільки подію, але також і присутніх людей.
Дорогі шановні дідусі і бабусі, батьки і матері наші, які були тут і які в той день і в той час разом з відповідальними людьми почали велику справу – відбудову нашої української держави.
Історія, як розвивалася ця велика справа, дуже складна. Були дуже гарні, світлі моменти. На жаль, також було багато трагічних моментів. І може, здається, їх було більше, бо оця наша велика справа мусила перейти через горнило двох світових воїн різного роду окупації і переслідувань. Одним словом, дуже складна і далеко не така радісна якби було хотілося історія.
Але, якби там не було, все ж таки ми залишились собою і набрались досвіду чинного, іноді дуже гіркого досвіду, ми навчилися, що не можна вважати ідеалом нагромаджування матеріальних дібр чи поодинокими особами, чи родинами, чи громадами, чи політичними угрупуваннями, чи отими, хто так радо і щедро оплачує вислуховування – усі ці руйнують велику справу. Це ми навчились.
Але також і навпаки ми навчилися щось дуже гарного. Ми навчались, що політична діяльність – це одна із високих… це одно із високих жертвенних служінь. Особа, якій нарід довіряє свою долю, мусить дуже уважно своє покликання трактувати. Мусить людей бачити як божі сотворіння, як особистості, яким надано гідність, свободу. Мусять бачити також, що всякі розв'язки проблем, потреби отих добрих людей вимагають дуже правдивої, справедливої і глибинної розв'язки. Мусять усвідомити собі як наш досвід такий, що це і стається, що спільними силами можемо осягнути те, що нам треба осягнути, а саме, щоб кожний громадянин нашої держави почувався захищеним, бажаним, щоби ми могли спільними силами осягнути той стан, який називають, звичайно, суспільне благо, де кожний громадянин почуває себе справді захищеним.
Мені здається, що цей досвід ми набрали і все ще набираємо, і збагачуємо себе, і тому є надія, справжня надія, що велика справа здійсниться.
Ми можемо сьогодні звернутися до наших бабусів, дідусів, до батьків, матерів і сказати їм, ми вам дякуємо, що ви так відважно були готові взятися за велику справу, ми вам вдячні, дуже вдячні. І хочемо запевнити вас, що ми, беручи собі вас за примір, будемо хотіти справді щиро із глибини серця, не жалуючи ніякої жертви з нашої сторони, будемо старатися ту велику справу, яку ви так відважно почали, довести до завершення.
Оцею думкою хотів би я поділитись з усіма вами, що при Божій помочі будемо, якщо будемо старатись, якщо будемо наслідувати отих, хто колись взявся відважно за велику справу, що ми, те при Божій помочі доведемо до завершення, де кожен із нас буде почувати себе щасливим у своїй власній державі.