Галузевий державний архів Служби безпеки України надав доступ до документа, котрий розкриває обставини підготовки у 1951-1952 роках замаху проти українського графіка-художника та члена ОУН Ніла Хасевича, а також підтверджує причетність до вбивства Хасевича 94-річного мешканця Рівного Бориса Юхимовича Стекляра – екс-працівника управління Міністерства державної безпеки УРСР на Рівненщині.
Цей документ – "Спецповідомлення про ліквідацію члена крайогого проводу ОУН на Північно-Західних українських землях – "Зота", він же "Рибак" – оприлюднила організація "Національний центр правозахисту".
Згідно з текстом спецповідомлення, датованим 11 березня 1952 року (тиждень по смерті Хасевича), Борис Стекляр мав наказ на проведення операції проти художника: "Зокрема для проведення цих заходів в села Сухівці, Радухівка і Новосілки скерували оперативну групу у складі: заступник начальник відділення 2-го відділу УМДБ капітана Стекляра, що входить у склад оперативної групи УМДБ, котра працює над пошуком "Крота" [...]".
У рапорті повідомляється, що під час облави на хуторі села Сухівці у криївку кинули дві гранати, а також здійснили два постріли із ракетниці. "Внаслідок цього один бандит був убитий, а два інших бандити, відмовившись здаватися, самі пострілялися", – ідеться у документі.
У спецповідомленні викладено коротку довідку на Хасевича: "Серед ліквідованих бандитів упізнали: 1."Зот", він же "Рибак", "Бей", "КВ-37", "3-14" і "85-10" – Хасевич Ніл Антонович, 1905 р. народження, уродженець села Дюксин Деражнянського району Рівненської області, українець, походить із сім'ї священнослужителя, з вищою освітою, закінчив Варшавську академію образотворчого мистецтва [...]".
Борис Стекляр та представники його спецгрупи отримали заохочення за проведений напад. "В операції з ліквідації бандглаваря "Зота" і двох інших бандитів добре проявилися наступні оперативні працівники і військовики, котрих прошу заохотити указом МДБ УРСР: подякою і місячним окладом: капітана Стекляра Бориса Єфимовича – заступника начальника відділення 2-го відділу УМДБ Рівненської області [...]", – ідеться у спецповідомленні.
Згідно з інфомацією Національного центру правозахисту, документ вдалося отримати завдяки вмілій роботі юристів. Організація також отримала дозвіл на доступ до повної особової справи Стекляра і згодом обіцяє оприлюднити подробиці.
Влітку 2016 року Борис Стекляр намагався засекретити власну особову справу і звертався до суду з проханням, аби Феміда заборонила відкривати її для громадськості. Як писав Український інститут національної пам'яті, у своєму позові колишній полковник КҐБ всупереч закону України “Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років” просив суд зобов’язати управління СБУ в Рівненській області не надавати його справу №2095 для ознайомлення громадськості. На саме засідання у Рівненському окружному адміністративному суді позивач не з’явився і згодом звернувся до суду із проханням залишити його справу без розгляду.
Раніше (а особливо у радянські роки) Стекляр не приховував своєї участі у вбивстві Ніла Хасевича. Історія спецоперації – від моменту отримання наказу знайти автора "антирадянських листівок" до встановлення імені Хасевича, розшифровки закодованої переписки між повстанцями і зрештою знахідки місця сховку художника – у деталях описана в мемуарах Стекляра у книзі "Чекісти розповідають", (том 6-ий; Москва, в-во "Совєтская Россія", 1985).
Згодом розділ цієї книги саме про замах на Хасевича надрукували у книзі "Зі щитом і мечем" про чекістів Рівненщини (Львів, в-во "Каменяр", 1988).
Восени 2013 року Стекляр дав інтерв'ю російському проектові "Я пам'ятаю", в котрому теж підтвердив участь у спецоперації. Каґебіст погоджувався на інтерв'ю за умови, що автор не питатиме про упівців (та й про вбивство Стекляра говорив неохоче, бо все, що йому хотілося розповісти, виклав у книзі) – але заявив: "От вони зараз стверджують: "Хасевич-Хасевич, Хасевич-Хасевич, Хасевич те, Хасевич се". Чи вони знають, що Хасевич був аґентом СД?.. Тоді чомусь це було під секретом. Який сенс зараз про це мовчати. В УПА якого лиш мотлоху не було: із абверу, СС, СД... До речі, тому я ним і займався. Перший раз він "засвітився" ще у 1942 році", – пригадував каґебіст.
Розстріляна друкарська боївка. Позначки розставлені працівниками архіву КҐБ. 1 – Ніл Хасевич (Бей-Зот), 2 – Антон Мельничук (Гнат), 3 – В’ячеслав Антонюк (Матвій). З архівної справи
Ніл Хасевич, автор найвідоміших упівських листівок і малюнків, розробник повстанських бофонів (облігацій), був убитий 4 березня 1952 року разом із двома соратниками у криївці в селі Сухівці на Рівненщині. Тіла трьох убитих повстанців протягом кількох днів показували на площі у Клевані. (Про смерть Хасевича читайте у свіжій публікації Z: Загибель митця).
Український інститут національної пам'яті нагадує, що закон "Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", котрий вступив у дію у травні 2015 року, гарантує повний і безперешкодний доступ всім громадянам й навіть іноземцям та особам без громадянства до архівів КҐБ до 1991 року включно. Частина третя статті 1 цього закону визначає, що отримання архівної інформації репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму не може бути обмеженим законом "Про захист персональних даних". Зокрема за жодних умов не може бути обмежений доступ до архівної інформації про осіб, які були штатними або позаштатними працівниками репресивних органів.
12.03.2017