Ц. к. Галицке товариство господарске.

І.

Загал Русинів не має нїякого або дуже слабе має понятє о значіню і дїяльности ц. к. Галицкого товариства господарского. Длятого з нагоди сегорічних зборів Загальної ради товариства господарского позволю собі звернути увагу на цїль, устрій і значінє товариств господарских взагалї, а нашого Галицкого товариства з-окрема.

В нинїшнім устрою державнім товариства господарскі суть півофіціяльними институціями, що посередничать межи правительством a світом рільничим. Через товариства господарскі дістала ся велика часть політики економічної в руки самих рільників, с. є. тих приватних людей, котрі з власної охоти і з фаховим знанєм интересують ся справами рільництва. З сих товариств єсть подвійний пожиток: по перше — они информують правительство о потребах рільництва, а по друге — они поучують звичайних господарів. Для того правительство не тілько засягає у них опінії в справах рільничих, але також велику часть суми призначуваної що-року на підношенє рільництва виплачує до их рук. [Roscher a Nationaltеekonomik des Ackerbaues.]

В Австрії утворили ся товариства господарскі на цїсарскій розказ в роцї 1767 у Відни, в Празї, Градци, Люблянї, Инсбруку, Лінцу, Бернї і в Целівци (Кляґенфуртї). До утвореня Галицкого товариства господарского иніціятива не вийшла від правительства. То дїдичі галицкі дали першій почин до основаня такого товариства, і вже в 1829 р. цїсар Франц I. затвердив статути. Однак товариство увійшло в житє аж далеко пізнїйше, именно в роцї 1845, коли видїл становий візвав кількадесять дїдичів і запросив их до Львова для уконституованя товариства. Візвані зїхали ся, ґуберніяльний президента барон Кріґ von Гохфельден відкрив засїданє, а по тім приступлено до вибору предсїдателя і комітету. Першим предсїдателем вибрано князя Льва Сапігу, а протектором товариства именував цїсар тогдїшного намістника архикнязя Фердинанда Естеньского.

Не буду тут наводити первістних статутів товариства, бо нинї мають они лиш историчну вартість, все-ж таки піднесу кілька важнїйших точок. І так пише ся там: "Ц. к. Галицке товариство господарске єсть то вільний союз приятелїв господарства, котрі лучать ся, щоби розширювати хосенні відомости, що можуть причинити ся до піднесеня господарства в краю, а тим самим підперти добродїйні наміри правительства. — Кождий член має право предкладати до вибору чоловіка гідного, о котрім переконав ся, що має охоту вступити до товариства. — Кождий член чинний має обовязок щороку подавати якусь працю літературну, котра буде поміщена в "Rozpraw-ах" видаваних товариством. До тих праць належать описи краю з огляду фізичного, природничого або господарского". В тих статутах впадає в очи, що дуже часто говорить ся о улеглости правительству, якої в тогдїшній порі ми би не сподївали ся у Поляків і котра би лицювала з нинїшним становиском супротив правительства. І так §64 звучить: "Prawość і otwartość, do jakiej Towarzystwo czuje się być obowięzanem względem publiczności, w wyźszem jeszcze stopniu władzom rządowym okazywać będzie". §. 65. Towarzystwo wypełniać będzie dokładnie wszelkie zlecenia, jakiemi go Rząd zaszczyci i w ogóle starać się będzie w każdym względzie na zaufanie jego zasłużyć". І. т. д. — Фонди товариства складають ся з вкладок членьских по 12 реньских сріблом [але від тих вкладок біднїйші члени можуть бути увільнені] і з добровільних дарів. §. 66 позволяє товариству збирати складки по цїлім краю.

Зараз по основаню товариства видно живий рух і дїяльність після всїх точок проґрами, тим успішнїйшу, що підперту матеріяльними жертвами членів [уже на другім засїданю складає 7 членів суму 946 р. на цїли товариства.] Що більше, внесеня і розправи всїх членів проняті таким знанєм відносин і потреб рільництва, що стають через довгі часи а навіть ще й до нинї директивою дїяльности товариства. Ґр. Дїдушицкій виказував уже тогдї потребу піднесеня хову рогатої худоби, жертвуючи враз з п. Мисловским 400 зр. на найлїпшу студію в тім предметї, — а нинї-ж товариство господарске чи не працює в тім самім напрямі? — Почин до заснованя взірцевого господарства і школи рільничої близько Львова [в Дублянах] дав многозаслужений для товариства ґр. Красицкій уже на другім засїданю. Рівно-ж заходи, йшовші змінними а не все щасливими дорогами, о піднесенє управи і виправи льну заинавґурував уже в початках истнованя товариства проф. університету д-р Авг. Кунцик. Єсть то перше слово, виголошене серед товариства, котре звертає увагу також на потребу піднесеня дрібної посїлости. Річ характеристична, що не виповів єго дїдич, лиш професор, не "родак", а Нїмець. Наконець і вступні кроки до удоженя господарскої топоґрафії Галичини пороблено в перших часах истнованя товариства, уложивши і розіславши обширні формулярі з питанями.

Розвоєви кождого вільного товариства грозить одна небезпечність, именно: оспалість, слїдуюча по перших поривах, — однак Галицке товариство господарске стоїть нинї по близько піввіковім истнованю о много сильнїйше, нїж з початку, і єсть на добрій дорозї до набраня ще дужчого значіня. Стануло оно кріпко на ногах аж тогдї, коли правительство, переконавши ся з праць товариства, що оно достаточно розуміє свою задачу, повірило єму в р. 1869 веденє статистики господарскої і віддало часть сум, ложених на потреби рільництва, на єго розпорядок. Аж від тогдї вплив товариства на справи економічні краю став ся могучим, а голос єго рішаючим.

До сили товариства причинює ся немало єго орґанізація, особливо в формі, наданій новим статутом з 1877 року. Після него проґрама дїяльности надзвичайно широка і в нїчім не стиснена, так що товариство не легко може увійти в колізію з правительством іn puncto переступленя статутів. Орґанами товариства суть: 1) віддїли єго по провінції, 2) загальна рада товариства, 3) загальні збори членів і 4) комітет товариства. Властію уставодавчою і взагалї найвисшою в товаристві єсть Загальна рада товариства, зложена з делєґатів, висланих віддїлами і з предсїдателїв тих віддїлів; она вислухує справозданя віддїлів з обороту их фондів; справджує білянс розходів і приходів комітету; визначує, яку пайку мають віддїли платити на удержанє центрального заряду і т. д. Она збирає ся раз до року, звичайно в лютім або мартї. — Роля-ж Загального збору членів невиразна. Дотичний §. статута звучить: "Zadaniem Walnego Zgromadzenia jest: uchwalanie poleceń dla pobudzania, ułatwiania i wzmożenia dążności do rozwoju gospodarstwa wiejskiego." — Душею товариства, властивим керманичем єго а заразом орґаном виконуючим — єсть Комітет товариства, пробуваючого у Львові а зложений з предсїдателя, двох віце-предсїдателїв і 16 членів.

Членів Комітету вибирає Загальна рада на чотиролїтний період. Кождого року виступають чотири члени Комітету, а на их місце вибирає Загальна рада нових, отже за кождий раз зістаєсь в складї Комітету три чверти членів, обізнаних уже зі справами товариства. Ті старі члени суть представителями традиції товариства, а той пункт організації єсть запорукою, що центральна власть в товаристві буде все дїлати в дусї интересів первістних основателїв [посїдателїв більшої посїлости]. Єсли-б коли лучило ся так, що чотири ново вибрані члени Комітету схотїли би дїяльність товариства повести в интересї дрібної посїлости, котрий часами суперечить интересам обшарів двірских, то против того стане крім предсїдателя і двох віце-предсїдателїв — дванацять старших членів Комітету! Впрочім і з тої сторони не грозить нїяка небезпечність, бо нових членів Комітету не вибирають Загальні збори членів [котрі можуть складати ся з різних людей], але Загальна рада товариства, котра з натури своєї буде майже складати ся виключно з дїдичів. Навіть тогдї, коли-б значна більшість членів товариства була противна напрямови дїланя Комітету і захотїла би зломити єго силу переміною способу вибору членів Комітету, то й тогдї нїчого би тая більшість не могла вдїяти, бо власть зміни статута зарезервована не Загальному зборови членів але знов Загальній радї!..

Силою сеї орґанізації ц. к. Галицкого товариства господарского керма краєвої економічної політики спочиває зовсїм безпечно в руках більшої посїлости — і буде в тих руках спочивати доти, доки правительство не иншою дорогою, а через посередництво нинїшного Галицкого товариства господарского буде дбати про розвій рільництва в краю. Так довго дрібна посїлість буде діставати правительственні підмоги для піднесеня рільництва з рук дїдичів і их заступників. Чи се корректне, о тім позволю собі сумнївати ся. Бо хоч-би ми, прослїдивши дїяльність Комітету в цїлій черзї лїт, прийшли до того пересвідченя, що він все зовсїм льояльно відносив ся до интересів дрібної посїлости, — то все-таки на таке виключенє нас громадян, властителїв дрібної посїлости, від инґеренції на політику економічну в краю — ми не можемо згодити ся.

Але приглянемо ся близше дїяльности товариства господарчого.

[Дѣло, 07.03.1892]

ІІ.

Перегляд дїяльности ц. к. Галицкого товариства господарского почнемо від заходів єго около піднесеня хову худоби. Тут точка тяжкости цїлої дїяльности товариства.

З-давна вже уважано в лонї товариства сю справу за найважнїйшу, але аж в меморіялї кн. Сапіги і проф. Паньковского з Дублян в роцї 1875 витичено дорогу, котрою ще й нинї (з незначними модіфікаціями) консеквентно стремить ся до піднесеня хову худоби. Ц. к. міністерство рільництва апробувало плян дїяльности товариства в сїм напрямі, і виплатило за послїдних 11 лїт слїдуючі суми на руки товариства для піднесеня хову рогатої худоби: В роках 1881, 1882 і 1883 по 50.000 зр. [лише ся сума за рік 1883 не певна]; в роках 1884, 1885, 1886, 1887 і 1888 по 15.000 зр.; в 1889 роцї 16.250 зр. а в роках 1890 і 1891 по 16.000 зр., — разом 273.350 зр.

Як бачимо, субвенція міністерства бувала з-разу о много висша, а причина сему лежить в тім, що міністерство давало в перших лїтах субвенцію на закладанє обір зародових, маючих на цїли піднести хов худоби в більшій посїлости, — пізнїйше-ж обмежило ся на субвенціонованє бугаїв для малої посїлости. Від цїлої черги лїт застерігає міністерство рільництва що-року виразно, що вся субвенція має бути обертана виключно на піднесенє хову худоби у селян і то через стації бугаїв громадских.

Зародові обори субвенціоновано в сей спосіб, що властителям обори звертано 50—75% з цїни купна худоби, а в заміну за те властитель обори зобовязував ся утримувати одного бугая і 10—12 коров рас чужих або бугая і 15—20 коров рас краєвих, именно раси низинної так званої "майданьскої" або рас підгірских "піджарків". Властителї були дальше обовязані удержувати сю обору через пять лїт найменше, після инструкції товариства, не продавати приховку без відома комітету товариства, підховувати телята від бугаїв расових, провалити метрики тої худоби, і т. д.

Під нинїшну хвилю єсть в краю обор зародових 16, а именно: у князя Остапа Сангушка в Kщижy обора раси краєвої низинної, у Петра Ластовецкого в Гадлю обора тої-ж самої раси, у Яцка Кешковского в Луцї малій обора "пінцгаверів", у ґр. Рожі Козєбродскої в Підгайчиках обора швайцарских "берн-сімменталєрів''; то само у І. Келлєрмана в Жуклинї, Тад. Федоровича в Клебанівцї, К. Віктора в Заршинї, Ґлуховского в Камінній, у Г. Обста в Пухові і у Ал. Гулимки в Мицові; дальше обора моравских "куляндів" у Т. Вишневского в Острові; обора шкотских "ayrshire" в Журавицї у Ебенберґера, а вкінци обори "ольденбурґів" у Бол. Смаловского в Стояїцях, А. Балицкого в Викотах, Оскара Шнелля в Фирлїѣвцї і у ґр. К. Лянцкороньского в Комарнї.

Зі складу тих обір видко, що по кільканацять-лїтних пробах признано за найвідповіднїйші для більших посїлостей слїдуючі раси: швайцарскі "берн-сімменталєри", котрі мають у нас ще найлучше аккліматизуватись і пригідні ві всїх трех напрямах продукції, именно можуть служити за робочу худобу, добрі до опасу [на брагу], а при тім всїм і молочність их несогірша, дальше з чужих рас низинних найбільше розповсюднені "ольденбурґи", котрі зовсїм випирають у нас свояків своїх "голлєндрів", яко надто наражених на туберкули [сухоти]; вкінци краєва раса низинна. Тії обори зародові, маючі на цїли передовсїм достатчати расових розплідників для менше заможних дїдичів, — закладані не для нас, дрібних посїдателїв, мають для нас без порівнаня менше значінє, нїж стації бугаїв. Лиш для цїлости образу уважав я за потрібне довше про них розписатись.

На полїпшенє худоби громадскої впливаєсь розміщенєм расових бугаїв в відповідних місцевостях, именно в таких, де серед селян обявляє ся замилуванє до хову худоби. Бугаї можуть бути власностію приватною [субвенціоновані], або власностію товариства [субвенційні]. Кому признано стацію бугая, той обовязує ся кормити єго відповідно [3-кільо вівса, 5 кільо сїна і т. д.] і допустити до него 60 селяньских коров. Від корови одержує властитель стації 1 зр. 50 кр. заплати; від 1887 року має заплатити 30 кр. властитель корови, а 1 зр. 20 кр. товариство господарске. В послїднім роцї було 160 стацій бугаїв для селян, відлїтовано 8489 селяньских коров, а подібне було і в попередних лїтах від 1881 року. Коли так взяти число відлїтованих корів субвенціонованими расовими бугаями з послїдних 11 лїт, то випаде дуже поважне число висше 90000.

Панове громадо! се так поважне число, що полїпшенє форм селяньскої худоби і єї ужиточности повинно би вже бути значне, ми повинні би зі слїдами єго в-части стрічати ся, бо-ж рейон дїланя ц. к. товариства господарского розтягаєсь лиш на всхідну Галичину. А тимчасом, здаєсь менї, не буде за сміле твердженє, що 200.000 зр. жертвованих правительством на піднесенє хову худоби у селян — не осягнуло своєї цїли. Єсть кілька оаз, де нинї справдї селяне дуже красну мають худобу — н. пр. в Камінній в Станиславовскім при ревній помочи дїдича Глуховского, — але взагалї з ознаками полїпшеня хову селяньскої худоби стрітитись трудно. Було би нинї дуже на часї, щоби міністерство рільництва вислало до Галичини фахову комісію для розслїдженя, чи полїпшенє хову селяньскої худоби стоять у властивім відношеню до субвенцій жертвованиx на сю цїль. Легко би собі в тім взглядї виробити суд через порівнанє форм і ужиткових прикмет худоби тих місцевостей, в котрих від довшого часу єсть стація бугаїв субвенційних з худобою місцевостей поблизьких, де бугаїв субвенційних нїколи не було. Доки таких розслїдів в кільканацятьох бодай місцевостях через безсторонних фахових людей не переведесь, доти не можемо знати, чи дотеперішна акція в цїли піднесеня хову селяньскої худоби дала які позитивні результати, чи не дала.

Що до мене я з оглядів чисто фахових прямо сумнїваю ся, щоби тою дорогою, якою нинї йде ц. к. Галицке товариство господарске, можна довести до поправи ужиткових прикмет селяньскої худоби.

На 160 стаціях бугаїв в 1891 роцї було сіменталєрів 114, ольденбурґів, 26 швіцерів, півцґаверів, куляндів по кілька, альгаверів 2, ayrshire 1, краєвих 2. Як видимо, і тут переважують сіменталєри і ольденбурґи. Бугаї сих рас будуть пересїчно важити по 600 кільоґрамів, а наші селяньскі низинні корови звичайно низше 300 кільоґрамів. В виду того сам акт злученя сіменталєра з нашою селяньскою коровою представлює фізичні трудности, а сли злученє довершить ся, то знов надто часто мусять заходити, і дїйстно заходять випадки нещасливого породу — і селянин нераз і корову стратить. Що-ж з того випадає? Се, що в правилї користають з субвенціонованого бугая офіціялісти і слуги двірскі, священик, підпанки, жиди і кількох богачів, а сїра маса селяньска, о котру передовсїм правительству тут ходить, зовсїм не має з того хісна. [Бувало й так, — як виходить из справозданя товариства господарского, — що деякі дїдичі, утримуючі субвенціоновану стацію, навіть і зовсїм не хотїли давати бугая до ужитку худоби селяньскої.]

Дальше на 160 стацій бугаїв, єсть більше як три чверти розміщених по обшарах двірских. Властитель стації дістав 72 зр. від товариства, 18 зр. від уживаючих бугая, — отже повне удержанє для бугая, а навіть часами і субвенційного бугая, і відлїтувавши 60 коров, має вже бугая до покритя своїх коров за дармо. Як видимо, для обшарів двірских єсть се дуже щаслива обставина, що комітет товариства господарского уважає найвластивійшими расами також для селян сіменталєрів і ольденбурґів, значить: тоті самі раси, котрі для обшарів двірских суть дїйстно найвластивійшими, але для селян не конче.

Раса расою, а паша пашою. Приховок по сімменталєрах, ольденбурґах і инших високо культурних расах мусить без порівнаня діставати лїпшу пашу, нїж наш селянин подати може. А сли такій приховок поставити на голодній рації, то хісна з него зовсїм не буде. Бо паша котрою наш селянин частує свою худібку і котра єсть уже для тої худоби данєм на продукцію, хоч слабу, не вистатчає для поправної худоби по сімменталєрах і ольденбурґах навіть до житя. Наперед треба було постаратись о то, щоби селянин міг своїй худобі подати лїпшу пашу, а потім аж думати о крижованю з лїпшими расами. Так як оно тепер дїєсь, єсть се велика будова без фундаментів.

Відмінити ж услівя економічного биту нашого селяньства в той спосіб, щоб селянин міг удержувати худобу о лучших ужиткових прикметах, с. є. щоби він там, де нинї видає на корову 20—30 зр. річно се річ надзвичайно трудна, а, на жаль, не видно, щоби Комітет товариства тим займав ся...

Ми, властителї дрібної посїлости, домагаємось від Комітету на-разї бодай того, щоби бугаї субвенційні, т. є. набуті за гроші правительственні, безусловно не стояли по обшарах двірских, лиш у членів громади, а кождий з нас під нинїшними условіями [1 зр. 50 кр. від відлїтованя одної корови] підіймесь бугая удержувати.

[Дѣло, 09.03.1892]