1 березня виповнилося 100 років від дня народження українського оперного співака, хорового диригента, музикознавця і публіциста Мирослава Антоновича.
Доля вготувала для нього чимало випробувань, але, будучи людиною оптимістичною й сильною духом, зумів гідно їх пройти. Змушений був шукати прихисток далеко поза межами рідної землі, але навіть у нелегких реаліях не забував про музику, яку вважав своїм покликанням, і той особливий трепет до неї проніс крізь усе своє життя.
Мирослав Антонович, Ліцманштадт (Лодзь), 1944
Народився у місті Долині (нині – Івано-Франківщина) у родині судового урядника Івана Антоновича та Катерини з дому Горбової, був п’ятим, наймолодшим сином. Початкову освіту здобув у «Рідній Школі» в Долині. Згодом навчався у польській гімназії в рідному місті, де, крім основних предметів, вивчав теорію музики, співав у хорі, грав на скрипці, мандоліні та гітарі. Після передчасної смерті батька мусив допомагати мамі (старші брати навчалися у Львові) – аби сплатити старі борги, хлопцеві не раз доводилося підробляти виснажливою фізичною працею. Врешті-решт через матеріальну скруту таки змушений був покинути гімназію і на деякий час переїхав до стрийка у село Восківці на Поділлі, де дякувáв у місцевій церкві.
Батьки Мирослава Антоновича – Катерина з Горбових і Іван Антонович та їхні старші сини Богдан, Андрій і Адам
1931 року Мирослав повернувся додому і поринув в активне громадсько-культурне життя, вперше диригував хором. Наступного року вступив до 5-го класу Львівської академічної гімназії, водночас співав у хорі Малої духовної семінарії, яким керував колишній сотник армії УНР і відомий у Галичині диригент Дмитро Котко.
Хор української академічної гімназії у Львові. У центрі – юний диригент Мирослав Антонович
Дмитро Котко
Після завершення гімназійної науки (1936) юнак вступив до Львівського університету Яна Казимира, де вивчав музикознавство в класі професора Адольфа Хибінського, слухав лекції з історії мистецтва та психології. Ці студії стали визначальними у подальшому виборі його наукового інтересу – давня українська та західноєвропейська музика.
Адольф Хибінський
Диплом Львівського університету Яна Казимира, 1936
Додатково приватно брав уроки вокалу в співачки Одарки Бандрівської та гри на фортепіано у композитора й піаніста Нестора Нижанківського у Вищому музичному інституті ім. М.Лисенка у Львові. Також співав у «Львівському Бояні» (був його стипендіатом), ансамблі «Студіо» під керівництвом Миколи Колесси. 1938 році у Львові проходив конкурс молодих співаків, на якому Мирослав Антонович був відзначений другою премією.
Одарка Бандрівська та Нестор Нижанківський
Окрім цього, Мирослав Антонович проявив себе як публіцист. У 1930-х роках активно дописував до львівського журналу «Українська Музика», обстоюючи потребу підвищення фаховості диригентів і виконавської майстерності аматорських хорових колективів Галичини. Також виступав проти «усуспільнення» музичної творчості, перетворення її на «легку музику» («а розуміється під нею головно модні шляґери й оперетки»), бо вважав, що в умовах бездержавності лише «справжнє музичне мистецтво» стає «одним з найважніших і найголосніших речників української національної сили й невміручости, що є в великій мірі виявом безсмертного українського духа й відвічної творчої волі української нації».
Шпальта числа 9/10 журналу «Українська Музика» за 1938 рік зі статтею Мирослава Антоновича
Упродовж 1939–1941 рр. навчався у Львівській консерваторії ім. М.Лисенка на вокальному і музикознавчому відділах. Водночас працював солістом ансамблю Львівського радіокомітету.
Мирослав Антонович, Львів, 1938
Після початку німецько-радянської війни виїхав до Відня, де згодом з метою вдосконалення мистецтва вокалу вступив до Музичної академії, очолював музичну секцію студентського товариства «Січ». У 1942–1945 рр. співав у театрах Лінца та Ліцманштадта (німецька назва Лодзі), де виконував провідні партії в операх Джузеппе Верді, Ріхарда Ваґнера. Аби забезпечити себе матеріально, також працював на місцевій фабриці, виконуючи важку фізичну роботу.
Мирослав Антонович в опері Бедржиха Сметани, 1942
Упродовж 1946–1948 рр. М.Антонович перебував у таборі переміщених осіб в Новому Ульмі (Німеччина), де був музичним керівником і директором театру «Розвага», диригував оркестром. Керував хором української греко-католицької семінарії у Гіршберзі.
1948 року разом із семінаристами переїхав до монастиря отців Августинів у Кулемборзі (Нідерланди), успішно концертував Нідерландами, керував хором української духовної семінарії та викладав літургійний спів. Водночас студіював музикознавство в Утрехтському університеті у видатного нідерландського музиколога Альберта Смієрса. 1951 року захистив докторську дисертацію з музикознавства (західноєвропейська музика XV–XVI століть).
Того ж року після реорганізації української семінарії в Кулемборзі організував «Візантійський хор» і впродовж сорока років був його керівником та диригентом. Гідний подиву той факт, що всі співаки хору за походженням були голландцями (люди різних професій і віросповідань) і під впливом свого ідейного натхненника виконували лише україномовний репертуар, гастролюючи країнами Західної Європи та Північної Америки. Це був справжній успіх українського музичного виконавства, адже кожний виступ «голландських козаків», як їх почали називати, супроводжували щедрі овації і схвальні відгуки в європейській пресі. З нагоди 25-ліття діяльності «Візантійського хору» його диригент був нагороджений званням Лицаря Ордену «Ораньє-Нассау», отриманого ним із рук Її Величності Королеви Нідерландів.
Український «Візантійський хор» з Утрехту, Нідерланди
У 1953–1954 роках Мирослав Антонович стажувався у Гарвардському університеті під керівництвом Отто Ґомбоші. Від 1951 року обіймав посаду асистента, у 1954–1982 роках – наукового співробітника Інституту музикознавства Утрехтського університету. Від 1967 року – надзвичайний професор Українського католицького університету в Римі. Виголошував доповіді з питань української музики на міжнародних музикознавчих конгресах в Утрехті (1951), Оксфорді (1955), Парижі (1957), Зальцбурзі (1964). Вміщував статті про українську музику в україномовних газетах і журналах: «Богословія», «Вісті», «Дзвони», «Записки НТШ», «Українська Трибуна», «Християнський голос» та ін. Також співпрацював із редакціями голландської, бельгійської та німецької музичних енциклопедій, вміщуючи у них наукові статті, публікував розвідки 5 мовами у різних закордонних збірниках та пресі.
1982 року вийшов на пенсію, однак і надалі залишався активним. За виняткові заслуги у пропагуванні духовної музики Папа Іван Павло ІІ 1985 року нагородив Мирослава Антоновича Орденом Св. Григорія Великого.
Мирослав Антонович у старшому віці
Помер невтомний популяризатор українського музичного мистецтва на 90-му році життя і похований у місті Утрехті.
Він є автором монографії «Ukrainische geistliche Musik. Ein Beitrag zur Kirchenmusik Osteuropas» («Українська духовна музика. Дослідження східноєвропейської церковної музики») (Мюнхен, 1990), окремих праць «The Chants from Ukrainian Heirmologia» («Мотиви українських ірмолоїв») (Білтговен, 1974), «Кошиць Олександер Антонович – композитор церковної музики і диригент» (Вінніпег, 1975), «Ukrainische geistliche Musik» («Українська церковна музика») (Мюнхен, 1990), а також низки україномовних розвідок у закордонних наукових збірниках, спогадів у двох книгах «Між двома світовими війнами» (К., 2003).
Наполеглива праця Мирослава Антоновича у творенні і пропагуванні рідної культури навіть в нелегких умовах чужини видається направду подвижницькою і є ще одним свідченням незламності духу української нації. Лише людина з великим серцем могла організувати хор із чужинців, які співали українською так, що самих українців пробирало аж до дрижаків, а європейці не могли надивуватися із тієї дивовижної сили, яка вводила їх у живу містерію української пісні.
ДЖЕРЕЛА:
Антонович М. «Легка» музика // Українська Музика. — 1938. — Ч. 9/10. – С. 160–162.
Долгий О. Людина-легенда. – К., 2000. – 326 с.
Луців В. Мирослав Антонович. Сторінки життя 1917–2006 рр. // Українська Думка. – Лондон, 2006. – 3–10 черв. – С. 4.
Середа О. Антонович Мирослав Іванович // Українська журналістика в іменах : матеріали до енциклоп. слов. – Львів, 2011. – Вип. 18. – С. 8–12.
Світлини:
З експозиції Долинського краєзнавчого музею Тетяни і Омеляна Антоновичів «Бойківщина»
Долгий О. Людина-легенда. – К., 2000. – 326 с.
03.03.2017