Вол. Балтарович

 

Минув рік, як на цвинтарі в Ліцманштадті спочав сном вічним відомий наш композитор, заслужений музик-теоретик і педаґоґ. Помер на запалення легенів у ліцманштадтській лікарні. Знесилене важкими переживаннями серце не в силі було піддержати в критичному моменті загрожений організм.

 

Всебічна музична діяльність бл. п. Нестора Нижанківського — це не лише праця українського композитора, п'яніста-виконавця, музики-теоретика й педаґоґа, але й музики орґанізатора. Композиторський талант перейняв Нестор по своїм дійсно талановитім, з ґеніяльною музичною інвенцією батьку, Остапі Нижанківськім. Студіювати науку композиції пощастило йому щойно після світової війни та українських визвольних змагань, у яких брав активну участь як український старшина. Учень проф. Маркса (Відень) та абсольвент майстерської кляси празької консерваторії, веденої проф. Новаком, належить Нижанківський до т. зв. "празької ґрупи" українських композиторів. В творах замітне прекрасне опанування малих та великих музичних форм, розмах у розбудові мотивів та багата, різнокольорова палітра гармонічної й інструментальної виразовости. Незвичайно педантичний будівничий кожної своєї композиції: кожна нотка "сидить" на свойому місці, кожний мотив має своє психольоґічне та чуттєве обґрунтування. З незвичайним пієтизмом та дбайливістю підходить до кожного роду композиції: співакові все дає виспіватися (прекрасні сольоспіви: "Жита", "Прийди, прийди", "Засумуй, трембіто...", "Не співай по весні!..." до німецьких текстів своєї дружини Мелянії: "Дер Гербст іст да...", "Воцу бій іх ервахт?..." і такі хорові твори, як: "Був май", "Наймит", "Гей ідуть, ідуть тумани", а кожному інструментові (фортепіянові, камерні та орхестральні твори, яких вичислення не дозволяє обєм статті), дає вигратися, використовуючи його питомі вальори. На окрему заввагу заслуговують Його фортепянові твори (сонати, фуґи, чудова "мала суіта", безліч перлин-мініятур) із плястично виведеною тематикою та фінезійним віртуозно-технічним випосаженням. Сильний драматичний первень, що ціхує всі інструментальні, а перш за все орхестральні твори Нижанківського, дає підставу до твердження (автор цеї статті мав нагоду слухати грані Покійним виїмки з опери "Похід Ігоря на половців" та героїчної стрілецької опери), що стратили ми в Нижанківського композитора, якому лиха доля не дала прийти до слова у цій великій музично-драматичній формі. Треба зокрема підчеркнути незвичайну скромність Покійного в самооцінці своїх творів. Тоді, як уже композиції Його займали одно з передових місць в українській музичній літературі, Нижанківський все твердив, що до цього ще не дійшов і заки займе таке місце, старається покищо прислужитися своєю творчістю бодай українській галицькій музиці. Як майже всім українським композиторам так і Нижанківському приходилося компонувати тільки в дуже обмеженому вільному часі. Виклади в Муз. Інституті ім. Лисенка та приватні лєкції, якими треба було підсилювати скромні заробітки професора Муз. Інституту, виповнювали ввесь день аж до пізного вечора. І так неодна партитура викінчувана була в год. 3-ій, 5-ій ранку, бо вже за 2—3 дні назначена перша орхестральна проба нового твору.

 

Переглядаючи колись твори Нижанківського прийдемо до переконання, як багатою є його творчість, з якою саможертвою — прямо "кровю серця" писана кожна найменша навіть пісенька і яким цінним народнім майном являються залишені твори Покійного. Тут треба згадати, що всі важніші твори Нижанківського збереглися і є в перехованні у Дружини Покійного, яке тепер перебуває у Баден-Баден під Віднем.

 

(Докінчення буде).

 

[Краківські вісті, 27.05.1941]

 

(Докінчення)

 

Вродився Нестор Нижанківський, як то кажуть, "з руками піяніста" і вже як молодий студент опановував прекрасно фортепян. З помітною блискучістю техніки, зрілою мистецькою інтерпретацією виконуваних творів. На жаль, ранений підчас війни в руку, мусів  зрезиґнувати з карієри піяніста-віртуоза, виливаючи зате всю свою тугу за неосягненою мрією у своїх фортеріянових композиціях, працюючи як піяніст-педаґоґ і присвячуючись так нечисленно заступленій у нас спеціялізації — мистецькому фортепіяновому акомпаніяментові. В цій саме спеціялізації виявив себе одиноким — незаступним. Хто бував на українських кращих концертах, мав нагоду подивляти повновартісну співпрацю двох солістів, а не уступання акомпаніяменту на задній плян, щоб бути тільки шабльоновим тлом для соліста.

 

Як музик-педаґоґ був Покійний лєктором музичного відділу Українського Високого Педаґоґічного Інституту ім. Драгоманова в Празі, а потім вів клясу теоретичних предметів і клясу фортепіяну як професор Вищого Музичного Інституту ім. Лисенка у Львові. В незвичайно простий, а при тому дискретно-вникливий спосіб, зумів в короткому часі навязати з учнями близький, приязний контакт і в приступній, властивій Йому формі розгорнути перед ними матеріял, збуджуючи щире зацікавлення цим матеріялом. Втягаючи постепенно учня до дискусії над даними темами, оживляючи лєкції оповіданнями (нераз і жартівливими) з життя славних музиків, затрачував почування перебування на викладі "обовязкового предмету", створюючи теплу приязну атмосферу пожиточної товариської гутірки. Не диво, що Нижанківський був стало окружений гуртком відданих Йому талановитих молодих людей, про яких безсумнівно незадовго почуємо (слід тут згадати молодого піяніста О. Климкевича, який виявляє також і композиторські здібності) як про зрілих мистців. Важні матеріяльні умовини примушували Покійного заробляти і приватними лєкціями, а це забирало Йому чимало дорогого часу, призначеного на творчу працю. Зате неодному піяністові, веденому дотепер через нефахового вчителя вказав правдивий шлях "ад Парнассум" і неодин співак завдячує свій вдачний концерт дбайливій корепетиції Нижанківського. Так перетяжений працею, знаходив Покійний ще час і на літературну діяльність. Треба згадати Його співробітництво в музичній ділянці "Української Загальної Енцикльопедії", журналу "Українська Музика", статті, дописи і рецензії в українській та чужій пресі.

 

Нестор Нижанківський виявив себе як музик-орґанізатор гідним наслідником свого батька-Остапа. У своїй кожній акції послідовний і акуратний аж до найменших детайлів (домішка німецької крови по жіночій лінії) в засадничих справах непримирний, в осягах своїх — все будуючий, ярко вирізнявся, контрастував на тлі ґрупи львівських розмріяних, нереальних, а часом й дещо нервових музиків. Своєю пропаґандою та працею довів до заснування у Львові союзу українських професійних музик ("Супром") — орґанізації, яка обєднувала всіх українських професійних музиків, видавала свій власний журнал "Українська Музика", мала власний допомоговий фонд, музичне видавництво та улаштовувала концертові імпрези. "Супром" вказав дорогу, якою треба орґанізовано і послідовно йти вперед. Як саме формувати музичне життя нашої суспільности випираючи вкорінений погляд, що музикування у нас, це, мовляв, побічне заняття, чи для самої тільки приємности. Такий погляд мав і некорисні наслідки, що позначались між іншим браком відповідної (особливо оперової, симфонічної та камерної) музичної літератури для пропаґанди перед чужиною, браком фахівців-виконавців і педаґоґів, тоді як твори українських композиторів спочивали в рукописах. Також молодь наша вчилася частинно по чужих музичних школах, а український музик, якщо не хотів коротати свого життя в забуттю й нужді, мусів братися за побічний заробіток, що відбивалося на його музичній праці. Словом, траґічне блудне колесо!

 

Тепер, коли українські музики та українська суспільність мають кращі умовини розвивати свої народні музичні цінності, нехай ця орґанізаторська діяльність Нестора Нижанківського буде дороговказом. Якщо ця розбудова дасть, при справжній орґанізованій праці гарні осяги — буде це водночас найкращим памятником для Покійного.

 

Хемніц, квітень 1941.

 

[Краківські вісті, 28.05.1941]

 

 

28.05.1941