Як українська інтелігенція Судової Вишні 1930 року ігнорувала вибори до сейму.
Судова Вишня неодноразово з’являлась на шпальтах галицьких газет кінця ХІХ – першої половини ХХ століть. Коли читаєш дописи про ті чи ті події з господарського, суспільно-культурного чи політичного життя, видається, що тоді газетярі виявляли більше інтересу до того, що відбувалося в містах і селах нашого краю.
Та й критичних статей (про що тепер так люблять говорити) з’являлося чимало, хоч для нас це, попри всі плюси, створює і труднощі – кому з авторів вірити? Адже вишнянці виявляли себе на газетних шпальтах завзято – на той чи той допис нерідко з’являлися спростування. Часом вони носили тональність звинувачень.
Пропонований текст торкається кількох згадок, уміщених у «Ділі», у яких ідеться про осінні вибори до сейму 1930 року на двох дільницях у Судовій Вишні.
Як відомо, Ю.Пілсудський 30 серпня 1930 року розпустив польський сейм. Українське національно-демократичне об'єднання (УНДО) заявило про участь у нових виборах. Партійний провід доклав чималих зусиль для консолідації з іншими партіями, що дало б змогу отримати більше голосів. Проте організувати передвиборчу кампанію з відповідним розмахом не вдалося. Зокрема, так і не скликались народні віча, масштабним був натиск з боку польської влади. Кандидатів піддавали арештам, влада застосовувала й інші засоби тиску ¹.
Погляньмо на осінні сеймові вибори 1930 року крізь голосування на виборчих дільницях у Судовій Вишні. Це дасть змогу під іншим кутом зору оцінити успіхи / невдачі УНДО та участь українців – міщан і селян – у голосуванні.
Полювання на «мужів довір’я» та висока фреквенція
Перший із дописів – «Виборчі висліди до сойму. Судововишенщина» (не підписаний) від 26 листопада 1930 року ². Автор розпочинає розповідь з того, що вказує на відсутність «наших мужів довір’я» ³ при виборчих комісіях. Ситуація полягала у тому, що вони «зараз при зголошенні в комісіях були виарештовані і пересиділи до вечора, так, що комісії мали вільну руку при скрутинії» ⁴. По довколишніх селах ситуація не була відмінною – звідти мужів довір’я доставляли у Судову Вишню, де тримали в арешті.
Попри те, автор вказує на високу фреквенцію («явку») «наших людей». Наприклад, у Вовчищовичах участь у голосуванні узяли всі 100% тих, хто мав на це право. Траплялося, що селяни проявляли немало терпіння, аби таки скористатись своїм правом голосувати. У деяких селах судововишнянського округу їх тримали подовгу перед виборчею дільницею (виборчим льокалем), аби вони, зневірившись, поросходились додому. Щоправда, такий «фокус» спрацьовував лиш зрідка.
У Судовій Вишні були дві комісії. Одна із них працювала у середмісті, інша – для передмість, Бортятина та Княжого Мосту. Щодо першої дільниці, то вона майже весь день пустувала. Навпаки, тим, хто мав голосувати в другому льокалі, довелося подовгу стояти у черзі – тут припадала левова частка судововишнянців, а також жителі обох згаданих сіл. Не обійшлося без зловживань: увесь натовп розділено на дві групи. У першій – т. зв. «одинковичі» (ті, що мали б голосувати за список №1), у другій – усі інші. Із загалу виборців близько 80% припадало на українців – автор допису вирішив зупинитись на цьому льокалі докладніше.
«Тепер голосує стадо»
Стартувало голосування зранку о 8.00. Першими приступили «заздалегідь повідомлені поляки». Ближче 9-ї години почали прибувати міщани та селяни – українці. Тоді до натовпу вийшов начальник племінної станції («державного стада оґерів») і оголосив, що «тепер голосує стадо», себто ті, хто працює на племінній станції. «Стадо» голосувало близько години. Оскільки всіх інших ні в коридор, ні в будинок не впускали, вони змушені були чекати на дворі, під дощем.
«Голосують лише залізничники»
Начальник племінної станції в ієрархії судововишенського начальства стояв, очевидно, вище начальника залізничної станції, оскільки той виступив другим і теж заявив, що «тепер голосують лише залізничники». Усі решта мусили очікувати далі.
Звісно, не всі поляки прибули на восьму ранку. Тих, хто запізнився, організовано привозили до дільниці, використовуючи для цього «повозку громадського уряду». Вони йшли повз чергу – їх вели до задніх дверей, які охороняли озброєні у кріси «стшельци» ⁵.
Голосують усі решта
Ближче до обіду комендант поліції оголосив, що тепер голосуватимуть мешканці Княжого Мосту. Автор допису зізнався, що йому вдалося пройти разом з ними, проте уже в середині оголосили, що ще не проголосували всі мешканці Судової Вишні, а тому потрібно спершу пропустити їх. Селяни знову ждали.
З допису дізнаємося, що в комісії виборчої дільниці працював «один із наших міщан українець Петро Душинський». З ним автор допису пов’язує наступну ситуацію. Коли Душинський побачив одного жида, який власне голосував, то звернувся до нього: «Панє Страмер, я єще нє відзял ту паньскєй жони ані тесьцюф; тшеба іх ту спровадзіць – нєх глосуйов на єдинкев» ⁶. Свідком цих слів Петра Душинського автор статті називає вишенського адвоката Володимира Гаєцького.
Виборці ждали до вечора – причому близько дев’ятої майже половина селян вирушили додому, не отримавши змоги віддати голос за свого кандидата.
Перша комісія
У першій комісії, в середмісті, «наших можна було почислити на пальцях». Правда, тут був порядок і жодних зловживань ніхто не фіксував. Річ у тім, що комісію очолював начальник суду, «знаний зі своєї чесності». «Одинадцятка» ⁷ отримала 85 голосів; дві «одинки» були скасовані – на одній написаний знак запитання, на іншій слова – «Преч з терорем».
У другій комісії одинадцятка отримала лише 35 голосів. Усі жиди голосували за №1.
Спростування Гаєцького
Згаданий вишенський адвокат В.Гаєцький незабаром після виходу статті «Виборчі висліди до сойму» поспішив спростувати своє зачислення у свідки. У 269-му номері «Діла» знаходимо його спростування, де він зазначає, що факт із звертанням Петра Душинського до місцевого єврея на другій дільниці є неправдивим і чогось такого сам Гаєцький не чув. Більше того, вказує, що жодного Петра Душинського у Судовій Вишні немає, є лише Степан Душинський. Ба більше, як йому відомо, згаданий єврей Штрамер голосував у першій комісії – у середмісті ⁸.
Демарш вишенської інтелігенції
Про ці вибори маємо ще один текст – «Повиборчі міркування» ⁹, також анонімний. Його автор зазначив, що після прочитання вищеназваних двох текстів не міг не написати «цих кілька слів від себе».
Явка виборців із сіл була дійсно вражаючою. Проте фреквенція у самій Судовій Вишні виявилась катастрофічною. Як дізнаємося з допису, у місті було більше 2 тисяч українців з правом голосу, «і то ніби свідомих, бо в місті є около 10 наших товариств, а при цьогорічних виборах впало на листу ч. 11 малощо більше від сотки голосів».
На виборах у 1928 р. три українські номери (листи) отримали більше 600 голосів, навіть при тому, що тоді не голосували два села – Бортятин і Княжий Міст. Причиною такої катастрофи на виборах автор називає пасивність інтелігенції. Її представники залишились удома, мотивуючи це хворобою, і навіть непогодою. Були такі, що в цей день мали кудись їхати у пильних справах. Проте найшлися і ті, що пішли на дільницю.
Такий демарш вишенської інтелігенції автор допису пов’язує з певним тиском та навіть ревізіями й арештами, що мали місце ще перед виборами ¹⁰. Проте в день виборів на дільниці в середмісті ніхто жодних перепон не чинив, хіба лише... дощ.
Насамкінець анонімний автор вказує на те, що перед виборами у місті та повіті не проводилась жодна передвиборча робота. Не було кому організувати виборчого комітету, навіть не було мужів довір’я. В результаті округа втратила один мандат. Подібна ситуація була уже раніше – в 1928 р., коли УНДО отримала мізерні 160 голосів (решта 500 – інші українські партії). На виборах 1930 р. ситуація була ще гіршою. Автор закликає усіх до «згідної праці», а також «закинути вже раз спори за Народний Дім».
"Пацифікація" в одному з галицьких сіл. 1930
Що більше вплинуло на позицію вишенської інтелігенції осінню 1930 року – репресії з боку польської влади чи «спори за Народний Дім» – важко сказати. В таких випадках полюбляють говорити – і те, й інше. Тоді – що більше? Ми знаємо про протиборство, яке декілька років тривало у кооперативі «Народний дім» ¹¹. Така ситуація у будь-якому разі не могла посприяти одностайній позиції місцевої інтелігенції.
ПРИМІТКИ
¹ Докладніше про це див.: Потіха О. Участь УНДО у виборах до польського парламенту восени 1930 року // Інтелігенція і влада. 2008. Вип. 13. С. 127-135.
² Виборчі висліди до сойму. Судововишенщина // Діло. Львів, середа, 26 листопада 1930 р. Р. LI. Ч. 263. С. 3.
³ В УНДО було створено чітку організацію – від Народного з'їзду як найвищого органу (збирався що два роки) – до мужів довір'я як найнижчої ланки – представників партії переважно по селах і малих містах.
⁴ Скрутинія – підрахунок голосів під час виборів.
⁵ Йдеться про членів польської парамілітарної організації «Стрілець» (1918-1939).
⁶ Транслітерацію подано у згаданому дописі в «Ділі».
⁷ «Одинадцятка» – список №11, під яким на вибори йшли кандидати від УНДО.
⁸ Спростування // Діло. Середа, 3 грудня 1930. Р. LI. Ч. 269. С. 5.
⁹ Повиборчі міркування (Судова Вишня) // Діло. Львів, п’ятниця, 12 грудня 1930. Р. LI. Ч. 276. С. 6.
¹⁰ Ці дії проводились у рамках акції "пацифікації" (умиротворення), що стартувала з середини літа 1930 р. Основні каральні операції припали на період з 20 вересня по 17 жовтня 1930 р. і були, поміж іншим, спрямовані на те, аби підривати виборчу кампанію українських партій.
¹¹ Див.: Хомяк М. Судова Вишня 1927 р.: містечкові пристрасті // Збруч. 03.11.2016. [Режим доступу: http://zbruc.eu/node/58263].
27.02.2017