Мар’ян ХОМЯК

 

Події галицького життя 90-річної давнини в наших сучасників деколи створюють відчуття дежавю. Епізод із боротьби за управління кооперативами у Судовій Вишні середини 1920-х років.

 

Народний Дім у Судовій Вишні. Сучасний вигляд.

 

 

На початку ХХ століття у галицькому містечку Судовій Вишні розпочала діяльність кредитна спілка «Віра», керівником якої став місцевий житель, промотор організованого культурно-просвітницького, а відтак і господарського життя вишенських українців Володимир Струсевич. Кредитна спілка стала фінансовою базою для побудови Народного дому, завершеного у 1912 році [1]. Будівля стала осередком культурно-просвітницької та соціально-економічної діяльності активної частини українських жителів міста. У її приміщенні, серед інших, знаходилась новостворена кредитна спілка «Народний Дім», з якою згодом об’єдналася кредитна спілка «Віра». З прибутків останньої певна сума перераховувалася на потреби приватної Української гімназії у Перемишлі [2]. На той час у Судовій Вишні також діяли філії «Просвіти», «Сільського Господаря» [3] (заснована завдяки старанням секретаря Української національно-демократичної партії доктора Мирослава Здерковського [4]), товариство «Рідна школа» [5], руханкові товариства «Січ», «Сокіл» [6].

 

Перша світова війна перервала активну громадську та господарську діяльність вишенських міщан-українців, зосереджену навколо Народного дому. Щойно з 1920-х років поступово вдалося відновити роботу кредитних товариств і кооперативів. У своїх спогадах о. П.Чавс, який з 1930-х років був серед головних кооператорів Мостищини, торкається діяльності вишенських кооперативів другої половини 1920-х рр., проте опускає важливий епізод, про який, без сумніву, не міг не знати. Справа у тім, що в цей період місцеві коопертиви, як і загалом вишенська громада пережили доволі складний період внутрішнього протиборства. Труднощі були пов’язані і з кризою господарської діяльності, і з конфліктом між двома групами міщан, які очолювали Теодор Бобак та Петро Гайдучок.

 

Розбудова кооперативів на початку 1920-х років проходила поволі. Перешкодою були як непрофесіоналізм, так і недобросовісність тих, хто їх очолював. Так, Іван Лапчук, референт організаційного відділу ПСК [7] і с/г справ в Перемишлі, працюючи над оглядом кооперативного руху в Перемишльській окрузі 1927 року, писав:

«Попри брак основного капіталу бракувало свідомих і чесних людей до кооперативної роботи. Найтруднішим було вщіпити в громадян пошану до добра, та розуміння виховуючого значіння контролі, як чинника узнання за працю, замісць перестарілого розуміння контролі, як переслідування. Теж не легко було вщепити дійсне розуміння спільництва. Ще в 1926 р. хвалилися кооперативи на спільних сходинах осягненою висотою зиску, що є рівнозначне з визиском, а тим самим противне головній ідеї кооперації. Сьогодні слідне вже справлення на праву путь. Вже не зиск, а висота оборотів, не капітал, а кількість членів і кількість відділів стають мірилом розвитку кооперативи» [8].

 

Незгоди у вишенських кооперативах у середині 1920-х рр. були пов’язані з низькими показниками прибутків. Протиборство двох груп, в одну з яких входили представники ще довоєнної вишенської інтелігенції, в іншу – прибічники місцевого адвоката Петра Гайдучка відомий краєзнавець Т.Дмитрасевич описав так:

«В загальні збори, в одушевлені промови почали після 1925 р. вдиратися, як дисонанси, яскраві виступи окремих одиниць, як Гриць Шот, адвокат Гайдучок та інших. Критика своїх, руїнницька, підривна робота, дискредитація, клевета, лайка, особисті атаки і зневаги – повіяло по загальних зборах якимсь чужим, ворожим духом – ворожим до піднесення і відродження після війни <...> Появилися тенденції вибрати нових, нічим незамітних людей до виділів товариств. Утворилася з молоді фракція «гайдучківців», яка саботувала, руйнувала всі організаційні заходи: адв. конципієнт Тиндик, Івашко Роман, Юрас Іван, Макаруха Стах, Дигдало Михайло. Крики на зборах, розбиття зборів, зухвалі вигуки і зневаги, обвинувачення тих, що взялися за відбудову і відродження укр. організаційного життя по війні, а в часі війни стояли в перших рядах під кулями, або сиділи за колючими дротами таборів; про крикунів ніхто тоді й не чував <...> і поперли на збори лакомі на зиск зубри-черевані, та до розполітизованих демагогів прилучили свій голос. Нездоровий фермент перенісся і на села. Народ, який вірив своїй інтелігенції і духовенству і пішов за її покликом у 1918 і 1919 рр., був здезорієнтований – не розумів, що ж це твориться. Одиниці з сільського і міського народу почали позирати недовірливо, шептати... <...> Так тягнулося усі 20-і роки і тільки коло 30 року прийшов здоровий відрух. Крикунів і руїнників за борт! Крикунів виключено, або не принято до товариств, і настав спокій!» [9].

 

У світлі дописів у газеті «Діло» наснаженість цього Дмитрасевичевого пасажу видається однобічною. Йдеться про три тексти, уміщені в чотирьох номерах часопису, автори яких належали до згаданих «партій» – конкурентів у справі управління господарсько-фінансовою діяльністю.

 

Перший допис – «На шляху до порозуміння двох воюючих «партій» – надрукований у недільному 197-му числі «Діла» від 4 вересня 1927 року. Текст без підпису, проте очевидно, був написаний у колі прибічників Петра Гайдучка, або ж ним самим. Допис певним чином підсумовує кількарічне протиборство у Судовій Вишні довкола кооперативних установ, проте, як побачимо з допису-відповіді, до полагодження конфлікту було ще далеко.

 

З тексту дізнаємося, що д-р Петро Гайдучок працював у непростих умовах відсутності порозуміння та єдності («Великі перешкоди і прикрости мусив побороти місцевий адвокат д-р Петро Гайдучок, заки його праця почала приносити плоди»). У заслугу Гайдучкові приписують сплату 30 000 крон ще передвоєнного боргу (це сума, яку була позичена на будову Народного Дому у Судовій Вишні), а також – сплату боргу в 12 000 злотих, який, як написано у дописі, був на відповідальності попередньої управи. За короткий період, коли Гайдучок здіснював управління кооперативами, вдалося організувати діяльність 14 таких установ, а у планах було створення Повітового Союзу Кооператив [10].

 

У 1924 році, з ініціативи П.Гайдучка розпочалося створення повітової молочарсько-споживчої спілки «Єдність». Її діяльність мала бути зосереджена на допомозі меншим молочарням у селах, т. зв. «сметанковим стаціям». Пізніше по селах було засновано чотири кружки «Сільського Господаря», куди нерідко приїжджали агрономи, делеговані головним товариством «Сільського Господаря» у Львові для ведення просвітницької діяльності. З ініціативи місцевої філії «Господаря» у 1927 р. для місцевих сільських кооперативів було замовлено 4 вагони добрив («штучних погноїв»). У найближчих планах, як довідуємося з допису, було організувати районну молочарню. Цією справою зайнявся вишенський міщанин Степан Козак. У селах приватні вчительки, також делеговані львівським осередком «Сільського Господаря», повинні були проводити для дівчат спеціальні курси, навчаючи крою і шиття, «а крім того практично всього, що має знати добра і мудра господиня на селі» [11]. 

 

Активна діяльність адвоката зустріла опір. У тексті читаємо:

«…місцеві визначніші і впливові особи не все розуміли і замість його працю піддержати – старалися нераз його плани параліжувати. Дійшло до того, що громадянство в Судовій Вишні поділилося на два табори» [12].

 

В одному з цих названих «таборів» зібралися прихильники діяльності П.Гайдучка та його соратники, в іншому – дотеперішня активна група вишенського міщанства. У тексті допису зазначено, що протиборство почало вщухати, і не останню роль у порозумінні відіграв місцевий лікар д-р Роман Ґоцький. Та висловлена певність виявилася передчасною.       

 

Через місяць в 226-му числі «Діла» від 11 жовтня 1927 році з’явився допис – відповідь вишенської інтелігенції, яка перебувала в опозиції до П.Гайдучка. Текст під назвою «Судова Вишня (До відносин у місті і в повіті)», попри свою критичну наснаженість і прямі звинувачення, дозволяє зрозуміти зміст ворожнечі.

 

П.Гайдучка звинувачено у «самохвальбі», та вказано, що він «стоїть відокремлений від загалу українського громадянства, а передовсім від тут[ешньої] інтелігенції». Адвокату закидали, що він «окружився лише деякими людьми з кругів міщанства з виключенням українського громадянства в повіті і задумує із цею горсткою (всього до 20 осіб) опанувати усі впливи в місті й повіті і стати на чолі всеї громадянської діяльности...» [13].

 

З допису довідуємось, що П.Гайдучка, який з’явився у Судовій Вишні 1923 року, розпочавши тут адвокатську діяльність, міщани зустріли «з одушевленням», а «духовенство і в церкві голосило про нового адвоката». Проте молодий адвокат надії не оправдав, бо «кинувся до роблення «порядків» і заявив прилюдно, що політикою не буде займатися, лише кооперативами». Також Гайдучку у статті закидують те, що він не відвідував кооперативи у селах [14].

 

Нові «порядки» полягали у тому, що П.Гайдучок разом з однодумцями у 1924 році заснував уже згаданий молочарський кооператив «Єдність» «без підготовки і порозуміння з громадянами». Згодом він не дозволив директору «Маслосоюзу» Андрію Мудрику провести ревізію. Як дізнаємося з допису, у кооперативі виник чималий дефіцит, що вкінці привело до його ліквідації. Після «Єдності» Гайдучка звинуватили у руйнуючій діяльності в кооперативі «Народний Дім». Поміж іншим, одному з групи прибічників адвоката Стаху Макарусі дісталась крамниця після ліквідації «Єдності». Такі випадки не були поодинокими. Приблизно у цей же час крамниця-кооператив, яка спеціалізувалась на споживчих товарах, незабаром після відкриття за невідомих обставин перейшла у руки Петра Даниляка, який був членом Управи «Народного дому» [15].

 

Найбільше обурення, яке переросло у відверу ворожнечу, викликала спроба адвоката докорінно реформувати управу кооперативу «Народний Дім». Гайдучок скликав загальні збори, де заявив:

«Народний дім є міщанською інституцією, а інтелігентам до нього заборонений вступ, бо вони ... відсувають міщанство від керми в цій установі» [16].

 

Заклик Гайдучка, очевидно, був підтриманий, бо в дописі опозиційно до нього налаштованих «інтелігентів» вказано, що «клич подобається безкритичним людям». «Переворот» адвоката вдався, і старе управління було відсунуто з колишніх позицій. Гайдучок, як член Надзірної ради, бере керівництво під свій контроль [17].

 

У дописі читаємо, що Гайдучок у 1925 і 1926 роках не робив жодної загальної ревізії, ні звіту з діяльності кооперативу. Навпаки – допускав чимало зловживань. Читаємо також, що адвокат мав особисті порахунки з Теодором Бобаком, тодішнім директором кооперативи. Заслуги останнього, як довідуємось, полягали в тому, що він відбудував пекарню, зал (салю) Народного дому, збудував магазин, що більше – здобув для міста концесію на гуртівню солі. Попри це, Гайдучок усунув дирекцію на чолі з Бобаком через «мнимі надужиття, бо вони будьтоби задовжили кооперативу на 12 000 злотих». У дописі цей закид не відкидають, проте пояснюють, що позику у «Центробанку» [18] необхідно було взяти, а згоду на це рішення дав також і Гайдучок. Розплачуватися Бобак зі своїми прибічниками планував з прибутків від пекарні, складу вугілля та гуртівні солі [19].

 

Читаємо далі, що нова управа на чолі з Гайдучком, опісля того, як інтелігенцію усунули від керівних ролей, привела до занепаду кооперативів по селах. Твердження «партії» вишенського адвоката про 14 розвинених кооператив, назвали неправдою; вказали лише на існування 5, які приносять прибуток, та 3, які повністю занепали [20].

 

Понад це, Гайдучку закидали, що він займає у Судовій Вишні безкоштовно прекрасне житло [21].

 

Інші громадські організації також відчували незручності у співпраці з Гайдучком. Адвокат не погодився надати місце для молочарні, яку в березні 1927 року організував уже згаданий Степан Козак на доручення «Маслосоюзу»; не дозволив займатись у залі товариству «Луг» [22], проводити там же вечорниці та аматорські вистави, якими традиційно займалась читальня «Просвіти». Загальну атмосферу у місті з погляду інтелігенції передає наступний пасаж допису:

«Там, де появиться д-р Гайдучок, не може бути мови про розвій і працю, бо зараз слідують сварки за власть і впливи» [23].

 

У дописі заперечується прагнення лікаря Ґоцького ініціювати від імені вишенської інтелігенції компроміс з Гайдучком. Як читаємо, насправді сам Гайдучок намагається шукати порозуміння, побоюючись конкуренції: у місті з’явився новий український адвокат, емеритований судовий радник І.Цурковський [24].

 

Наприкінці допису його автори та підписанти закликають П.Гайдучка від імені українского міщанства Судової Вишні покинути місто. Подаємо його повністю:

«Український загал бажає собі лише того, щоби д-р Гайдучок покинув Судову Вишню й осів в іншім місті, а коли ні, то щоб усунувся у нас від громадянського життя, бо праця з ним є неможлива, і всі його просто бояться. Нема майже ні одного громадянина-інтелігента, що не мусів би з ним ставати в суді. Вкінці заявляємо, що ця відповідь на допис є першою і останньою і більше особою д-ра Гайдучка займатися не будемо» [25].

 

Змальована у цьому дописі «партією» інтелігентів діяльність Петра Гайдучка виглядає настільки негативно, що викликала би сумніви щодо достовірності навіть, якби в одному з наступних номерів не з’явилася відповідь з підписами тих, хто був найближими помічниками одіозного вишенського адвоката.

 

У 250-му числі «Діла» за 8 листопада 1927 надруковано чималу за обсягом стаття під назвою «Судова Вишня. (Спростування на допис: До відносин у місті і повіті)», яку підписали Григорій Клос, Іван Качмарик, Маріян Кушик та Юрій Стах. Поміж іншого, допис мав на меті «відбілити» репутацію адвоката Гайдучка. Для нас він відкриває нові деталі протистояння двох судововишнянських «партій».

 

Отож, насамперед з допису-спростування дізнаємося, що Гайдучок не управляв «Народним домом» одноосібно. Таку діяльність здійснювала Управа, якою певний час керував Теодор Бобак, згаданий попередньо як особистий ворог адвоката. Після нього управління перейшло до Володимира Гаєцького, емеритованого судді, у вересні 1927 року – до Григорія Клоса [26].

 

Що цікаво, «партія» Гайдучка у тексті також виступає від імені загалу – тобто, більшості мешканців Судової Вишні. Читаємо, що інтелігенції не забороняли участі у кооперативі, а їх марґінесове місце стало наслідком недовір’я до попередньої кількарічної діяльності. Особливо цікаво описані «мнимі надужиття» Бобака, за які, буцімто, П.Гайдучок усунув його від управліня.

 

Упродовж періоду, коли Управою «Народного дому» керував Бобак зі своїю «партією», з’явився чималий дефіцит у розмірі 6 278 злотих 84 грошів та торгове манко (дефіцит) квотою у 2 707 злотих і 2 гроші. Одночасно заповзятливий директор прийняв вклад в іншого члена Управи Степана Біленького на суму у 700 злотих, записавши її до книги ощадности, а незабаром замінив цей вклад – без відома інших членів Управи і Надзірної Ради – на доларовий, у сумі 112,5 американських доларів. Саме від цієї доларової суми Бобак розпорядився виплачувати члену Управи Біленькому 9-відсоткову місячну ставку з місячною капіталізацією. Такі вклади Бобак «позбирав» і в інших осіб, а відсотки подібно ж виплачував з доларової суми [27].

 

Не менш цікаво описана ситуація у пекарні українського «Народного Дому». Мука прибувала у Судову Вишню залізницею («вагоново»), проте окремого магазину не було, а тому невирішеним залишалось питання із її зберіганням та реалізацією. Бобак не реагував на кількаразові рекомендації та вимоги з боку Надзірної Ради щодо цього питання, а коли з’явилось торгове манко, то «старався оправдати себе в цей спосіб, що він завірив пекареви на тій підставі, що цей пекар перед приняттям його на посаду зобов’язався перед п. Бобаком у формі подання руки, що ані він, ані ніхто з його окруження не возьме для себе ані одного кг. муки» [28].

 

Діяльність Бобака на чолі Управи призвела до його усунення з посади 18 квітня 1926 року. Ймовірно, він, як читаємо у дописі, побоювався, що Гайдучок зі своєю «партією» не залишать справу з дефіцитом, а будуть наполягати на його відповідальності, тому ще перед Загальними зборами українського «Народного дому», які відбулися 4 липня 1926 р., нотаріальним актом від 14 червня 1926 р. переписав своє майно на дружину. На згаданих Загальних зборах Бобак шукав виправдання, стверджуючи, що «не розуміється на бухгалтерії, а за всі вище наведені зловживання винні є ті, котрі вибрали його на Загальних Зборах до Управи». На зборах (здогадно – не без наполягання П.Гайдучка) було вирішено справу передати до суду. Карне донесення було складене і на Бобака, і на представників його «партії». Уже в суді, адвокат оскарженого на звинувачення звернувся до судді з оригінальним риторичним запитанням: «Чи можливе є, щоби чоловік найчесніший в Судовій Вишні міг бути злодієм [?]» [29].

 

Далі у тексті читаємо спростування усіх закидів, якими П.Гайдучок змальовувався як кар’єрист, який шукає лише особистої вигоди, не дбаючи про грамадську справу. Зокрема, неправдою названо звинувачення, буцімто адвокат не платить за помешкання. Навпаки, вказано, що Гайдучок «за заняте ним помешкання платить в два рази більше, як суддя поляк п. Маріян Коляджин» [30].

 

Діяльність П.Гайдучка в Судовій Вишні спричинилася до покриття усіх боргів, в тому числі і ліквідації позички на будівництво «Народного дому». Як читаємо у дописі, пекарня, маючи через Бобака дефіцит в 112 злотих 36 грошів, завдяки наполегливості і здібностям адвоката, незважаючи на суттєво гірші ринкові умови, стала приносити прибуток у 400 злотих щомісячно. Що ж до Зборів, то, читаємо, що Гайдучок ніколи не противився їх скликанню, бо саме на них 4 липня 1925 року його було двічі (спочатку він відмовився) обрано до Надзірної ради [31].

 

Цікавим є спростування закидів щодо блокування Гайдучком діяльності інших організацій. Виявилося, що читальня «Просвіти» займає у «Народному домі» дві гарні кімнати, де і відбуваються їхні зібрання. Інше, «обділене» Гайдучком товариство – «Луг» – надалі практикувало свої вправи у залі. Управа апелювала до його членів, аби вони придбали собі «сандалики на ноги до вправ, бо від болота, нанесеного чобітьми і від підков псувалася свіжо-вставлена паркетова підлога». Вимогою Управи представники «Лугу» знехтували[32].

 

«Народний дім» опікувався й іншими громадськими справами. Так, окреме приміщення виділили «Рідній Школі», а на її потреби Управа розпорядилась стягувати від «своїх гуртівних доставців муки пів прц. [процента. – Х.М.]» [33].

 

Що ж до кредитових товариств, то закиди «партії» Бобака, як випливає з тексту спростування, явно надумані. Кредитове товариство «Віра», завдяки якому, поміж іншим, вдалося спорудити і Народний дім, було ліквідоване Іваном Осипом Третяком (як читаємо у тексті – «дотеперішнім найбільшим противником д-ра Петра Гайдучка») «через зфузіонування [злиття – Х.М.] його з Укр. Нар. Домом» ще на початку 1923 року, тобто, тоді, коли Гайдучка ще не було у Судовій Вишні. Дещо пізніше Бобак узяв в «Центробанку» кредит буцімто «на урядження пекарні, будови шопи, вставлення паркетової підлоги і на вистарання концесії на сіль». Насправді ж, пекарня функціонувала ще до війни, а кредит, як читаємо у дописі – без дозволу Надзірної ради – у сумі 638, 28 американських доларів Бобак взяв для покриття затрат по організації торгівлі сіллю. У міністерстві через концесію на сіль «Народний дім» заборгував 2 500 злотих. Що більше – Бобак залишив «порожній магазин помимо», хоча, як читаємо, «сіль повинна була сама оплатитися». Неоправданий дефіцит на суму 6 278 злотих не давав змоги отримати у будь-якому банку кредит [34].    

 

Погашення дефіциту в найкоротший термін дало змогу «Народному дому» обслуговувати 12 кооперативів [35]. У спогадах активний учасник кооперативного життя у Судовій Вишні В.Шот згадував, що бюджет Народного дому з кінця 1920-х рр. постійно зростав. У 1929 р. він сягав понад 10 000 злотих, а в 1938 р. – не менше 60 000 злотих [36].

 

«Гайдучківці», мабуть, не були такими негативними персонажами-крикунами, як їх змалював Т.Дмитрасевич. Ситуація, яка виникла у кооперативному житті Судової Вишні, видається, пов’язана зі спробою молодшого покоління потіснити тих, хто був і вважав себе лідерами місцевого громадського та господарського життя, та дуже цінував свої заслуги. У дописах «партії» Бобака неодноразово звучить натяк на те, що власне інтелігенція повинна бути при керівних посадах. Гайдучок, який теж належав до середовища інтелігенції, не захотів співпрацювати з місцевими її представниками, напевно, не лише тому, що був кар’єристом і прагнув керувати одноосібно. Бобакові «доларові відсотки» – чи не найбільш промовистий натяк на те, чому інтелігенція так побивалась над втратою у правління в «Народному домі». Втрата «хлібного місця» була болючою, і тому проти Гайдучка велась неприхована боротьба. Чого нам, напевно, ніколи не вдасться взнати точно, так це того, за ким дійсно стояв вишенський «загал», на який покликались як одні, так і інші.

 

Вишенській інтелігенції, напевно, вдалося позбутись невигідного для себе адвоката. Згодом він працював у Рудках (ймовірно, з початку 1930-х рр.). Свій земний шлях організатор кооперативного «перевороту» у Судовій Вишні закінчив 5 вересня 1966 року в Нью-Йорку.

 

Д-р Петро Гайдучок (стоїть п'ятим зліва) на урочистості підписання прокламації «Українського дня» в Нью-Йорку. 22 січня 1957 року. Світлина зі щоденника «Свобода» (ч. 16, 24 січня 1957 р.). 

 

 

ПРИМІТКИ

 

[1] Чавс П. У вирі життя та Мостищина і Судововишенщина. 1976. С. 161.

[2] Шот В. Початки кооперативного руху в Судовій Вишні // Чавс П. У вирі життя та Мостищина і Судововишенщина / ред. В. Вереш. 1976. С. 326.

[3] "Сільський Господар" – найважливіше українське крайове господарське т-во у Галичині, засноване 1899 р. в містечку Олеську з ініціативи священиків Томи (голова т-ва до 1908 р.) і Юліяна Дуткевичів з метою покращення добробуту селян шляхом піднесення с/г і захисту селянських інтересів. У 1903 р. осідок "Сільського Господаря" перенесено до Львова і 1904 р. реорганізовано у т-во під назвою "Крайове Господарське Товариство «Сільський Господар», з правом закладати філії в Галичині".

[4] М.Здерковський (1865-1929) упродовж 1923-1926 років працював адвокатом у Мостиськах.

[5] "Рідна Школа" (1881-1912 – Руське педагогічне товариство, 1912-1926 – Українське педагогічне товариство, 1926-1939 – "Рідна школа") – громадська організація, створена 1881 року з метою поширення українського шкільництва та згуртовування українських педагогів у Галичині. 

[6] Чавс П. У вирі життя... С. 161. "Січ" – протипожежно-гімнастична, а фактично – парамілітарна організація, яка діяла в Галичині від 1900 р. Перший осередок заснований 5 травня 1900 року у с. Завалля (нині – Івано-Франкіська обл.) К.Трильовським. "Сокіл" – пожежно-гімнастична організація парамілітарного спрямування, заснована у Львові 11 лютого 1894 року. Перший голова "Сокола" – Василь Нагірний (до 1900 р).

[7] ПСК – повітовий союз кооперативів.

[8] Лапчук І. Огляд кооперативного руху в перемиській окрузі в 1927 р. // Кооперативна республіка. Львів, 1928. Вересень. С. 424.

[9] Дмитрасевич Т. Благословляю вишенські стежини: Твори. – Судова Вишня; Львів, 2016. Т. 1. С. 199-200.

[10] На шляху до порозуміння двох воюючих партій // Діло. Львів, неділя, 4 вересня 1927. №197. С. 5.

[11] Ibidem.

[12] Ibidem.

[13] Судова Вишня (До відносин у місті й повіті) // Діло. Львів, вівторок, 11 жовтня 1927. №226. С. 4.

[14] Ibidem.

[15] Ibidem. Шот В. Початки кооперативного руху в Судовій Вишні // В кн.: Чавс П. У вирі життя та Мостищина і Судововишенщина / ред. В.Вереш. 1976. С. 327.

[16] Судова Вишня (До відносин у місті й повіті) // Діло. Львів, вівторок, 11 жовтня 1927. №226. С. 4.

[17] Ibidem.

[18] Центробанк – основна фінансова інституція для всієї кооперації у Галичині та її головний організаційний центр з осередком у Львові. Первісна назва – Крайовий Союз Кредитовий (К.С.К.); заснований з ініціативи К.Левицького. У 1924 р. К.С.К. реорганізовано та перейменовано на Центральний Кооперативний Банк – Центробанк.   

[19] Ibidem.

[20] Судова Вишня (До відносин у місті й повіті) // Діло. Львів, четвер, 13 жовтня 1927. №228. С. 4.

[21] Ibidem.

[22] "Луг" – руханково-спортивне товариство у Галичині, засноване 1925 року з інціативи Української Радикальної Партії, зокрема – Р.Дашкевича, замість ліквідованих 1924 року польською владою "Січей".

[23] Ibidem.

[24] Ibidem.

[25] Ibidem.

[26] Судова Вишня (Спростування на допис: До відносин у місті і повіті) // Діло. Львів, вівторок, 8 листопада 1927. №250. С. 3.

[27] Ibidem. В о. Чавса про Бобака довідуємося небагато, зокрема таке: «У місті було розгорнуто кредитову діяльність разом з пекарнею «Народний Дім», що її очолив член дирекції Теодор Бобак, емеритований магазинер залізничної станції». Див.: Чавс П. У вирі життя... С. 204.

[28] Судова Вишня (Спростування на допис: До відносин у місті і повіті) // Діло. Львів, вівторок, 8 листопада 1927. №250. С. 3.

[29] Ibidem.

[30] Ibidem.

[31] Ibidem.

[32] Ibidem.

[33] Ibidem.

[34] Ibidem.

[35] Ibidem.

[36] Шот В. Початки кооперативного руху... С. 331.

 

 

03.11.2016