Оточення Владіміра Путіна тішилось результатами виборів у США – допоки воно не побачило, з чим саме має справу.
У 2016 році високопоставлений російський чиновник пояснив групі приїжджих іноземців, чому уряд вирішив не святкувати майбутню 100-у річницю більшовицької революції. Так, це була поворотна точка в російській історії, стверджував він, і так, президент Владімір Путін бачить сьогоднішню Росію спадкоємицею як царів, так і більшовиків. Однак святкування річниці революції послало б суспільству неправильний меседж. Відвідувачам сказали, що Кремль сьогодні виступає рішуче проти «зміни режиму», а тому обережно ставиться до возвеличення 1917 року. Натомість він планує використати столітню річницю для того, щоб привернути увагу до катастрофічних наслідків, коли вдаються до революції, щоб вирішити соціальні та політичні проблеми.
Останнє, чого бажає собі російський уряд — щоб 2017 рік приніс йому зустріч не з минулою революцією, а теперішньою – в образі радикальної зміни режиму, що відбулося в США в результаті перемоги на виборах Дональда Трампа. Саме Трампова електоральна революція сьогодні заполонила уяву і роздмухала страхи російських еліт.
При пошуку ключа до вражаючого і різноманітного Трампового фонтану політичних директив є тенденція зосереджуватися на його тривожно непередбачуваній, мстивій, спрощеній, нарцистичній, ненадійній, а іноді й неадекватній особистості; належний виняток можна зробити хіба що для теоретиків змов, які вважають його за своєрідного маньчжурського кандидата чи маріонетку Кремля. Більшість спостерігачів спізнились розгледіти міру, до якої, поза своєю маскою шоумена, Трамп бачить себе революційним повстанцем, місією якого є зруйнувати американський «старий режим».
Тактику Трампа, безсумнівно, можна віднести до класичного революційного сценарію. Його стиль «шок-і-трем» виконавчих актів замислений, щоб приголомшити Конґрес, застати своїх опонентів не готовими і підбурити свою базу на війну проти істеблішменту. Навмисно розпалювана ним екстремальна поляризація дозволяє йому відбивати удари опортуністичного альянсу республіканських еліт з Демократичною партією, твореного на захист конституційної системи, гарантуючи, що протести будуть в основному імпотентними. За словами головного стратега Білого дому Стівена Беннона, Трамп позиціонує себе як ґлобальний лідер анти-ґлобального руху, який виступає проти еліт, істеблішменту, лібералів, але є націоналістичним. «Ми зараз є свідками», – сказав Беннон Washington Post, – «народження нового політичного порядку, і чим нестямнішою стає жменька медіа еліт, тим потужнішим стає новий політичний порядок».
Російські політики, що є настільки одержимі страхом «кольорових революцій», мають краще за американців чи європейців розуміти радикальну природу політичної зміни, яка зійшла на Вашинґтон. Направду, коли йдеться про теперішню революцію Трампа, російські політики перебувають в тій самій ситуації, що й німецький генштаб сто років тому. В 1917 німецький уряд дійшов до висновку, що найбільша надія на німецьку перемогу в Першій світовій війні – це виверження в Росії революції. Тому він дозволив деяким лідерам більшовицької партії, серед них і Леніну, переїхати через Німеччину, щоб повернутися назад до Росії. Надія полягала в тому, що революція в Росії виведе країну з війни, – і цей план спрацював. Однак, вже на початку 1918 німецький уряд зачав боятися, що вірус революції, якому він потай посприяв ширитися в Росії, згубно обернеться для самої Німеччини.
Наші розмови з російськими політиками та експертами свідчать про те, що в них сьогодні починають з’являтися подібні страхи та сумніви.
Нема можливості дізнатися наскільки вирішальним було російське втручання для несподіваної перемоги Трампа. Але варто чесно визнати, що Кремль розглядав цей результат як божественний подарунок. Принаймні з 2011-2012 років, коли Росія стала свідком масових народних протестів, а особливо після повстання на українському Майдані – подій, що отримали щире схвалення й підтримку від тодішнього держсекретаря Гілларі Клінтон – російське керівництво було переконане, що її обрання означатиме катастрофу для Росії і може навіть призвести до війни. Тож росіяни зробили все можливе, аби запобігти, щоб вона потрапила у Білий дім. Проте радіючи з її поразки, вони виявилися цілковито не готовими до наступного кроку — зміни режиму у Вашинґтоні.
Тепер, коли Трамп при владі, політичні еліти в Москві тішитися перестали. Вони усвідомили, що позиція Росії стала різко й аґонізуюче складною.
Це правда, що вступ Трампа на посаду відкрив можливість для «нормалізації» російських стосунків із Заходом, починаючи із скорочення чи навіть зняття санкцій. Це також підтверджує значну частину російської ідеологічної критики ліберального порядку і, можливо, має провіщати політичні розвороти, на які так довго сподівалася Москва — від відмежування Вашинґтону щодо української кризи і до розпуску Альянсу Заходу часів холодної війни. Росіяни також відзначають нефільтрований потік свідомості у промовах Трампа як ознаку довгоочікуваного кінця американського лицемірства й зарозумілості.
Але революція Трампа також супроводжується періодом сум’яття і непевності, включно з ймовірністю приречених на поразку торгових воєн. Ґлобальна нестабільність нинішнім російським лідерам, досі травмованим розпадом Совєтського Союзу, не смакує.
Більше того, з Трампом у Білому домі Путін втратив свою монополію на ґеополітичну непередбачуваність. Здатність Кремля шокувати світ, беручи на себе ініціативу й трощачи звичні міжнародні правила та традиції, дозволила Росії грати перебільшену міжнародну роль і пробитися вище своєї вагової категорії. Тепер Путін має розділяти цю здатність тримати світ в стані хиткої рівноваги з новим американським президентом – набагато могутнішим за нього. Більшість світових лідерів із занепокоєнням спостерігають за тим, що далі робитиме Трамп і лише у другу чергу вони турбуються наступними кроками Путіна. В той же час, використання анти-американізму як ідеологічної підпори тепер, коли американський електорат обрав своїм президентом людину, яку публічно висміюють як «Путінську маріонетку», стало значно неоднозначнішим.
Тепер Кремль найбільше боїться, що Трампа можуть відсторонити від влади або навіть вбити. Кремлівські інсайдери стверджують, що його відставка неодмінно розв’яже жорстку двопартійну анти-російську кампанію у Вашинґтоні. Тому, дивним чином, Путін став заручником виживання й успіху Трампа. Це серйозно обмежує ґеополітичні опції Росії. Кремль прекрасно усвідомлює, що демократи хочуть використати Росію, щоб дискредитувати й можливо імпічментувати Трампа, тоді як республіканські еліти хочуть використати Росію, щоб ослабити і дисциплінувати Трампа. Російський уряд, звичайно, боїться не лише скинення Трампа, але також можливості того, що він з опортуністичних міркувань — щоб примиритися з яструбиними республіканськими лідерами в Конґресі — може переключитися на жорстку анти-московську політичну лінію.
Символічно, що в їхній першій телефонній розмові Путін відмовився тиснути на Трампа, щоб той скасував санкції чи припинив підтримку Америкою Києва. Москва також вирішила іґнорувати різкі анти-російські заяви, висловлені деякими членами нової адміністрації. Відновлення боїв на сході України може видаватися контр-прикладом, однак Кремль клянеться, що це вина уряду Петра Порошенка у Києві, який має на меті привернути увагу анти-російських членів Конґресу і таким чином забезпечити собі вагомий арґумент проти примирення Трампа з Путіним. В будь-якому разі, Росія намагається знайти способи пристосуватися до президента США, в тому, наприклад, числі, заперечуючи в унісон з Білим домом обговорення послом Сєрґєм Кісляком з Майклом Флінном санкцій перед інавґурацією Трампа, а також оголошуючи плани переглянути вимоги Трампа щодо встановлення безпечних зон всередині Сирії – пропозиція, яка спочатку була відхилена росіянами.
Президентство Трампа також ускладнило відносини Москви з Китаєм та Іраном. Москва зацікавлена у нормалізації стосунків із Заходом, однак не коштом вступу до анти-китайської коаліції на чолі з Вашинґтоном, яку, як виглядає, Трамп наполегливо формує. Більше того, путінська Росія має до 20 мільйонів мусульман, тому не може дозволити собі радикальну анти-ісламську риторику, прийняту Трампом.
Особливо небезпечним з перспективи Кремля є те, що націоналістичні кола в Росії закохуються в бунтарський підхід Трампа. В січні – вперше з того часу, як він повернувся в Кремль у 2012 – Путін не був найцитованішим в російських медіа; ним був Трамп. І хоча більшість російських прихильників Трампа, таких як Дуґін, особисто віддані Путіну, проте вони також мріють про чистку від ґлобалістських еліт, які займають кабінети поряд з їхнім президентом.
Кожен, хто проведе якийсь час у Москві, швидко виявить, що пересічні росіяни, на відміну від більшості європейців, надзвичайно позитивно ставляться до Трампа. Одна з причин – це їхня втома від конфронтації з Заходом. Інша – це те, що вони поділяють цинічний, гранично апокаліптичний погляд на міжнародну політику. Як і Трамп, вони споконвічно ніколи не вірили у взаємовигідну політику "win-win".
Найцікавіше, що вони охоче порівнюють Трампа з раннім Борісом Єльциним – імпульсивним, харизматичним, який довіряв лише своїй сім’ї і був готовий розбомбити парламент, якщо це зцементує його владу. Проблема Кремля в тому, що Єльцин – революційний лідер, а Путін вирішив зробити 2017 роком засудження, а не вшанування революцій.
Ivan Krastev, Stephen Holmes
The Kremlin Is Starting to Worry About Trump
Foreign Policy, 13.02.2017
Переклад Лесі Стахнів
17.02.2017