Малий фейлетон.
Пані Перепелиця забагла піти на "Циганського барона". Пан Перепелиця погодився, одначе, беручи під увагу цьогорічні великі морози, просив паню Перепелицю тепло одягнутися.
— Знаєш, душко, театр театром, але про себе треба дбати. Якщо ми досі не простудилися, то треба вважати, щоб і тепер не напитати собі лиха. Грипа під кінець зими куди гірша, як на початку.
І пан Перепелиця особисто припильнував, щоб його подруга одягнула на себе все, що мала найтеплішого. Не диво, що пані Перепелиця виглядала потім, як за найкращих передвоєнних часів, кругленька, повнобока і м’яка, як пухова подушечка.
Коли наше подружжя сиділо вже на своїх місцях, раптом за ними озвався голос.
— А, моє поважання, цілую ручки пані добродійки! — За ними сидів пан Ґудзик, старий парубок із покликання і переконання. Людина хоч до серця клади, одначе мав своє мале "але".
Коли занавіса пішла вгору, пана Ґудзика не зацікавила ані Сафі, ані Барінкай, але зовсім щось іншого.
А саме в поясі пані Перепелиці, з-під теплого светерка вилазила довга рожева нитка.
— Що за недбайливість! — забурмотів під носом пан Ґудзик, який над усе любив порядок. — Як можна так піти до театру! — А що не були його приятелі, він не міг собі дозволити на байдужність, щоб хтонебудь інший запримітив нитку і щоб з того приводу впала хоч тінь неслави на паню Перепелицю, яку пан Ґудзик вважав вершком жіночих чеснот. Тому, не звертаючи уваги на акцію першої дії, вхопив двома пальцями фатальну рожеву ниточку і почав її тягнути до себе.
Нитка виявилася на диво довга. Чим довше пан Гудзик тягнув її, тим довшою вона ставала. Заки перша дія скінчилася, натягнув пан Гудзик коло сорок метрів нитки і навинув собі її довкола пальця. Коли заблисли світла, сховав пан Гудзик швиденько свій клубок під себе, зрікаючись навіть улюбленої цигарки. Цілий час прів пан Гудзик зо страху, щоб хтось не запримітив на поясі пані Перепелиці фатальної нитки, яка далі звисала, як і перед перервою.
У другій дії пан Гудзик знову не звертав уваги на бравурний хор циганів, ані на дотепи улюбленого Рубця, тільки ввесь час мотав безконечну нитку на пальці.
Коли закінчилася третя дія і заблисло світло, пан Гудзик мав під собою три клубки ниток, завбільшки доброго мужеського п'ястука. Із закінечнням дії закінчилася теж безнадійно довга нитка.
Панство Перепелиці пішли додому вдоволені розвагою, а пан Гудзик добрим вчинком і врятованою славою пані Перепелиці.
На другий день зустрілися оба приятелі при праці.
— Як тобі подобався вчорашній вечір? — почав Гудзик?
— Знаєш, прекрасний, але уяви собі з моєю жінкою щось дивного скоїлося. Коли вона ішла до театру, одягнула на себе теплу гачковану білизну. Коли прийшла додому, з білизни не було навіть сліду. Знаєш, чого вже ті львівські злодії не крадуть!
Педантливість добра річ, тільки не треба ніколи переборщувати.
[Львівські вісті]
14.02.1942