«Філософія мінімального доходу є глибоко ліберальною, бо виходить з того, що коли мінімальний дохід буде надано, кожен його використає, як йому захочеться: на речі моральні чи аморальні і в корисний чи некорисний для суспільства спосіб; ця реформа повністю базувалась би на особистій відповідальності»
В політиці нових ідей бракує. Якщо перечитувати античних авторів, Ціцерона чи Полібія, здається, що все вже сказано. Чи майже все. За наших часів у демократичних дебатах панує — і цілком виправдано — нова тривога: що ми можемо зробити, щоб усі прийняли прискорену дію ґлобалізації товарообмінів? Економічне зростання завжди засновувалося на креативному руйнуванні, під час якого застарілі види діяльності зникають і з'являються нові, ефективніші. У цьому процесі є чоловіки і жінки, для яких було створено допомоги з безробіття і заохочення для подальшого навчання, які заплуталися поміж двома роботами. Цей цикл прискорюється, а це призводить до збільшення нервозності — обґрунтованої чи ні — перед невідомим майбутнім. Загалом громадська думка приписує винятково ґлобалізації розмах креативного руйнування. Однак помилково. Міжнародні товарообміни додають непевності, та основною причиною креативного руйнування залишається технічний проґрес. Ґлобалізація, якщо вона є реальною, стоїть на другому місці, але є першим офірним цапом, звідси й популістські рухи, які доносять — помилково, — що закриття кордонів і протекціонізм дозволять відновити повну зайнятість.
На цю нервозність економісти відповідають дуже загально: стверджують, що інновації та товарообміни поліпшують економіку — в ґлобальному масштабі, в середньому. Але ніхто не живе в середньому, ані в ґлобальному масштабі, і кожен, ясна річ, переймається своєю особистою ситуацією. Якщо вона погіршується, то ґлобальне поліпшення економіки само по собі не заспокоює. До неспокою — виправданого чи ні — додається ефект асиметрії, який посилюють медії. Старе підприємство, що закривається, з'являється на першій сторінці, тому що це ефектна новина. А інше, яке відкривається, залишається непоміченим, тому що ніхто не знає, де воно і чи є його майбутнє перспективним. Створення Microsoft чи Zara свого часу пройшло непоміченим. Найменш поганим виправленням цієї дисторсії між індивідуальним сприйняттям і ґлобальним зростанням економіки, завдяки якому ґлобалізація і технічний проґрес були б прийнятними і не дестабілізували працівників, робочі місця яких опинилися під загрозою, було б те, що зазвичай називають універсальним мінімальним доходом або — у більш технічних термінах — від'ємним прибутковим податком.
Мінімальний дохід легко сформулювати: держава ґарантує кожному і завжди — є він багатим чи бідним, працюючим чи безробітним — допомогу, яка дозволяє йому пристойно жити. Уряд щороку встановлює її розмір, який може змінюватися відповідно до сімейного становища і, ясна річ, має узгоджуватися з державними ресурсами. Практичний спосіб розподілити цю допомогу — створити від'ємний податок. Кожен декларує свій дохід, хай би яким він був, і ті, хто перебуває нижче певної межі, межі гідності, отримують певну суму, яка дозволяє їм досягти мінімального рівня. Ті, хто перебуває вище мінімуму, сплачують проґресивний податок на дохід. Але — і саме тут все ускладнюється — мінімальний дохід узгоджується з балансом державних фінансів лише тоді, коли заміняє усі соціальні допомоги, які існують на даний момент. Через це дехто втратив би особливі субсидії, і неймовірно зменшилися б влада держави, яка би вже не могла створювати звичну клієнтуру. Крім того, філософія мінімального доходу є глибоко ліберальною, бо виходить з того, що коли мінімальний дохід буде надано, кожен його використає, як йому захочеться: на речі моральні чи аморальні і в корисний чи некорисний для суспільства спосіб; ця реформа повністю базувалася б на особистій відповідальності.
Невідомо, в кого з'явилася ця ідея мінімального доходу. Мільтон Фрідман у 1970-х обстоював її, але спала на думку вона не йому. Я сам захищав цей проект у Франції в 1990-х, з таким самим успіхом, як Фрідман в США. Тож ідея є новою, оскільки ніколи не була реалізованою. Але тепер вона знову на порядку денному. Фінляндія провадить експеримент з мінімальним доходом, але вибірка є дуже обмеженою — дві тисячі осіб. Південна Корея обмірковує цю ідею. Французькі соціалісти пропонують її, але в абсурдний спосіб додаючи мінімальний дохід до чинних субсидій, що є неможливим з фінансового погляду і непослідовним — з філософського. На саміті марнославства, який щойно відбувся у Давосі, говорилося про мінімальний дохід, аби протистояти популізму. На жаль, у Давосі та інших місцях особливий наголос робився на технічних та фінансових аспектах мінімального доходу і не згадувалося про інтелектуальну революцію, яку він потягне за собою: соціальна нейтральність держави і заміна бюрократичної опіки на особисту відповідальність. Причини, через які Мільтон Фрідман підтримував мінімальний дохід, який є єдиною, на його думку, соціальною політикою, сумісною з ліберальним порядком.
Хай би якими були непорозуміння щодо мінімального доходу і від'ємного податку, ідея є новою і була б ефективною, тому що заспокоїла би народи, супроводила би економічний проґрес, поліпшила би політичну пропозицію партій ліберального і навіть соціал-демократичного спрямування і послабила би популістський дискурс. Якщо парафразувати Луїджі Піранделло: мінімальний дохід — це персонаж, який шукає свого автора.
Guy Sorman
¿Será negativo el impuesto?
ABC, 30.01.2017
Зреферувала Галина Грабовська
03.02.2017