Нами правлять психопати

«Не кажу, що тільки чистокровний психопат надається на політика. Але виграти за будь-яку ціну — значить перейти на темну сторону сили»: з Кевіном Даттоном розмовляє Павел Смоленський.

— Хто такий психопат?

— В поточній думці — це Ганнібал Лектер з «Мовчання ягнят». В науці — це хтось з вельми специфічним особистісними рисами: він мусить бути нещадний, безстрашний, імпульсивний; впевнений в собі, зосереджений на меті, холоднокровний; психічно стійкий, але також було би добре, якби він був чарівний, харизматичний, атракційний для чималої групи людей. Мусить мати проблеми з емпатією і до певної міри криве сумління, яке не дозволяло би йому відчувати провину. Психопати головно відомі з відсутності відчуття провини. Хай би що зробили — винен хтось інший. Таких людей є доволі багато, вони зарекомендували себе в різних професіях — від менеджерів до журналістів. Не обов'язково це є людські монстри.

Всі психопатичні риси можна використовувати з різною інтенсивністю, а деякі зовсім не є деструктивними для оточення. Навіть нещадність, хоч погано звучить, не мусить бути поганою, а тим більш впевненість в собі чи харизма і відвага. Це залежить від контексту і ситуації. В цьому сенсі психологія вирізняє добрих і злих психопатів. Оті добрі не мусять бути нещастям для інших. Погані найчастіше є ним.

— Яка між ними різниця?

— Добрий психопат стосуватиме риси своєї індивідуальності так, щоб це принесло користь спільноті, в якій він функціонує, вміє стримати себе, коли треба. Тільки від його соціального статусу залежить, до наскільки великої групи людей стосуватимуться його дії.

Поганий психопат думає тільки про своє задоволення, його не цікавлять інші люди. Не хоче адаптуватися, є більш імпульсивним, а якщо чогось хоче, то мусить здобути це негайно, незалежно від збитків, яких зазвичай сам не зазнає.

Уявімо собі особистість людини, яка є як музичний мікшерний пульт, а психопатичні риси — повзунки, якими можемо реґулювати. Щось підкрутимо, щось применшимо, налаштування по-різному підкручених потенціометрів творить різні індивідуальності, так само, як продукує різні звуки.

— Визначення психопата чудово пасує до політиків.

— В деяких професіях особистісні реґулятори мусять бути більш підкрученими. Справний політик повинен мати здатність, наприклад, ухвалювати важкі рішення під великим тиском. Мусить вміти відповідати на різні виклики — від війни, терористичного нападу до природних катастроф. Мусить вірити в себе, бо інакше не поведе за собою людей. Мусить бути здатним виявляти жаль та емпатію, повинен вміти плакати над людьми і з людьми, які зовсім його не обходять, а навіть денервують і відкидають. Президент США Теодор Рузвельт сказав, що найкращий політик — це той, який повторює те, що люди думають — якнайчастіше і щонайголосніше.

Щоб взагалі претендувати на якусь посаду, треба мати неймовірну впевненість в собі. Треба вірити, що сам потрафиш зробити щось краще за інших, і бути дуже цілеспрямованим. Тут буде в нагоді велика психічна стійкість і певного роду нещадність, бо треба собі радити з людьми, які тебе не люблять, не поважають, є твоїми супротивниками.

— Досконалим політиком, хоч, на щастя, фіктивним, є Френк Андервуд з «Карткового будинку»: сконцентрований на владі брехун, інтриґан, маніпулятор і вбивця.

— Ви впевнені, що це тільки фікція? Понад чверть віку цьому Майкл Доббс, колишній заступник голови Консервативної партії, довічний член Палати лордів, близький соратник Марґарет Тетчер, написав роман. І книжка, і серіал BBC чудово сприйнялись.

Майкл є моїм приятелем. Я спитав його, який політик був прообразом Френка Андервуда, що в британській версії зветься Френсіс Уркарт. Він, примруживши око, відповів, що ніхто спеціально, але що Уркарт не є вигаданою постаттю, а зібраною з кількох різних людей, яких Доббс прекрасно знав з британської політики. Психопатична постать, створена Майклом, більш реальна, аніж нам всім здається.

Психопатична індивідуальність помагає добитися успіху в політиці. Це драматично видно в багатьох країнах.

—Люди, яких ще пару років тому б ми назвали шарлатанами, досягають успіху.

— Я ніколи б не повірив, що ми спроможні на Брекзит. Але зафундувалисьмо собі вихід з Євросоюзу, бо ми повірили шарлатанам.

Я не кажу, що тільки чистокровні психопати надаються на політиків. Я лише вважаю, що властивості характеру, які мають політичні шарлатани, мусять виступати у відповідному контексті, на належному рівні, а тоді стають небезпечними.

На жаль, часом ми маємо справу з перескакуванням психопатичних рис в політиків. Це можна порівняти з професійним спортом, який також страшно деґенерував. Щораз частіше трапляється виявлення забороненого допінґу. Але ж вигравати за будь-яку ціну є порушенням принципів. Коли наближаємося до межі дозволеного, ми просто використовуємо всі можливості, навіть якщо серед них є брутальність і нещадність. Коли порушуємо норми, а межа зазвичай є дуже тонкою, ми переходимо на темну сторону сили. В політиці є так само.

— Ви аналізували психологічний профіль Дональда Трампа.

— Поки тривали праймеріз, Scientific American, дуже серйозний часопис, попросив мене описати чотирьох кандидатів: Гілларі Клінтон, Дональда Трампа, Берні Сандерса і Теда Круза. Я знав, що ми з журналом мусимо зважувати кожне слово, щоб не наразитися на процеси.

Я попросив свого приятеля, кореспондента BBC в США, який знає всіх кандидатів вже багато років, у тому й приватно, заповнити анкети. З тесту виникало, що на психопатичній шкалі Трамп позиціонований дуже високо — і по добрий, і по злий бік. Було дуже кумедно, коли заголовки у британській пресі, покликаючись на Scientific American і не розуміючи контексту, проголосили: «Трамп психопатичніший за Гітлера».

Це правда, якщо ми глянем на анкету. Гітлер був зарозумілий вище середнього, сконцентрований на успіхові, нещадний, не відчував емпатії. Але разом з тим був людиною, зовсім нестійкою до стресу, не вмів зберігати холоднокровність, коли навколо нього все валилося і палало. Це найгірший тип психопата: нарцис, мучитель, заохочує насильство — також і через те, що не вміє давати раду з власними страхами.

Трамп досяг високого результату за всіма показниками, що визначають психопата. Холоднокровний, вміє себе опанувати, тому не є такий небезпечний. Коли Scientific American опублікував мою статтю, а британські газети дати сенсаційні заголовки, почалося пекло. Я отримував по сто мейлів з образами щодня, цілком на серіо мені погрожували смертю.

— Польська політика вже шість років структурується комунікаційною катастрофою. Нам не вдалася спільна національна жалоба, а велика частина виборців вважає, що то був політичний замах, хоч немає жодних на те доказів. Тому багато поляків скаже, що нами правлять психопати і шукачі змов, але для інших це відкривачі правди.

— Польська катастрофа тих років нікого не цікавить. Соррі, але світ має важливіші справи на голові.

Я можу тільки сказати, що позиція політиків у всьому світі скочується по похилій. Довіритися політикові — це так само, як переходити вулицю на червоне світло. Даю голову на відруб, що британські адвокати Брекзиту не були переконані, що це добре рішення для Великої Британії, але вгледіли шанс, що кампанія на користь виходу з ЄС може їм окупитися. Це є, власне, так звані погані психопати, цілі яких суперечать суспільним інтересам.

Але правда й те, що політики недооцінюють інтелект своїх виборців.

— Шарлатанів обирають люди, які вірять в чудо, маючи відчуття кривди і вилученості.

— Політики без докорів сумління вміють так формулювати арґументи, щоб якнайправдоподібнібніше відходити від правди. Лестять, пестять вухо, догоджають словом, створюють можливість на хвильку вийти з фрустрації. Трамп використав «білу чоловічу ідентичність» своїх потенційних прихильників contra чужих, приїжджих, кольорових. У Сполученому Королівстві слоґан референдуму звучав: «Відновімо контроль», тобто знову ми contra вони, що відбирають нам місце у власній країні.

Коли людина має засвоювати багато інформації, як у випадку президентських виборів або Брекзиту, природною тенденцією є шукати шляхи скорочення. Трамп і політики, що аґітували за Брекзит, максимально спростили меседж. Мозок схоплює чорно-білу арґументацію, хоч за хвилину може виявитися, що ця брехня.

Один з найславетніших британських адвокатів сказав мені: «Кевіне, людський розум не любить ускладнення, інформація мандрує як струм в колі, завше біжить по лінії найменшого опору. Розум воліє ясну ситуацію, в ній він чується краще. Не має значення, чи ця людина є муляром чи суддею, так само як не має значення, чи каже успішний адвокат правду, чи ні. Важливо, чи говорить просто, чи вміє переконати присяжних у своїй правді». Це прецедент Трампа, Брекзиту, а також ІДІЛу. Все це ніби не має між собою нічого спільного, але насправді спільне тут все.

— За простотою сприйняття скомплікованих справ завжди стоїть брехня.

— Тобто знаряддя психопата. Хто повірив, що Брекзит поправить британську службу здоров'я — обіцянка перед референдумом, — болісно розчарувався, бо наступного дня ті самі люди говорили, що чогось не врахували, тому краще не буде. Коли Трамп оселиться в Білому домі, виявиться, що з муром на мексиканському кордоні нічого не вийде. Але ці абсурди не обов'язково мусять бути явними — аж поки їх не хтось не перевірить.

Шаленство політичної брехні і радикалізм домінують. Політичний центр не має резону існувати. В Америці, у Великій Британії, в Голландії, в Польщі. Тільки радісні оптимісти можуть мати надію, що нинішній світ не виглядає так само, як в 30-х роках XX століття, коли в Європі примощувався фашизм. Коли ми згадаємо еволюцію людства, то виявиться, що вже в передісторичні часи людина жила в групі, бо так було безпечніше, і мала такий самий мозок, такі самі емоції, як сьогодні. Мільйони років пізніше все в наших головах укладається так само. Весь час є «вони» і «ми». «Ми» — це ті кращі, а всередині нашої групи «вони» є ворогами.

— З тією лиш різницею, що ми диспонуємо іншими інструментами, щоб змусити до своєї волі.

— Але політики, як лідери пралюдських племен, маніпулюють тими самими чинниками психіки. Основні інстинкти так само важливі, як і мільйони років тому. Безумний імпульс людського стада може використовуватися так само. Можу говорити про факти чи грати на емоціях, тобто на первинних арґументах, в яких теж міститься «ми — вони». Дуже часто це ефективніше, хоч використовувалося багато разів.

— Що означає тільки те, що виборці не вчаться, а політики прекрасно про це знають.

— Люді забувають, то чом би політикам не скористатися тими самими прийомами? Бракує людей, які можуть пояснити виборцям: зупинися, подумай двічі, може, той і той тебе дурить, бреше, такі ж ситуації траплялися і раніше, та нічого доброго з них не вийшло. Громадська думка просто не знає, що нині грають.

— Настала золота ера для психопатів у політиці?

— Щоякнайбільш. І традиційні медії, і інтернет, в якому кожен є наймудріший, мають таке саме значення для формування опінії. Крайні праві та ліві, крайнє розуміння релігії борються за суспільну свідомість без контрнаступу з боку розуму. Психопатів завжди притягують крайнощі, поділ на чорне і біле. Ми живемо в дуже небезпечні часи.

Кевіном Даттон — нар. в 1967 р., британський соціальний психолог, дослідник психопатії, співробітник університетів в Оксфорді та Кембриджі. Автор кількох книжок, в т.ч. «Відкрий в собі психопата і досягни успіху». Його програма «Ніч психопата» на Channel 4 збирає майже мільйон глядачів

Kevin Dutton
Rządzą nami psychopaci
Gazeta wyborcza, 21.01.2016
Переклад О.Д.

Див. також згадану публікацію в Scientific American MIND