У 1958 році Френк О’Гара напише вірш “A True Account of Talking to the Sun at Fire Island”, в якому розмовлятиме з сонцем, згадуватиме Маяковського і т.д. Так-от, для нашої історії важливе це означене місце – Фаєр Айленд. Паралельно Лонг Айленду тягнеться від Бей Шор до Гемптон Бейз малий архіпелаґ островів, які два рази перериваються проливами. Вулички Фаєр Айленду забудовано літніми будиночками, інколи на високих палях, бо острів часто затоплює. Фаєр Айленд з 1960-тих – місце для багатьох ґеїв Нью-Йорка. Відкритий океан, пустельне місце. Тоді, у післявоєнну пору, американське суспільство не було таким відкритим щодо питань сексуальної орієнтації. Мабуть, тому на цьому острові, під час спекотних літніх нью-йоркських днів, часто зі своїми друзями відпочивав Френк О’Гара, поет, з ім’ям якого, як і з іменами його друзів Джона Ешбері, Кенета Коча, Джеймса Шайлера, а також Аллена Ґінзберга і Ґрегорі Корсо, пов’яжуть революційні зміни в американській повоєнній поезії. У компанії нью-йоркської школи Френк уважався лідером, поетом, який говорить новою поетичною мовою, котра суттєво відрізнялася від «академізму», скажімо, Роберта Ловелла.
У перші два повоєнні десятиліття змінювався світ і його цінності.
Для мене візуальною метафорою цих змін, які радо приймало молоде покоління, може бути відома картина Вин Чемберлейн «Поети одягнені і голі» (1963), на якій зображено Joe Brainard, Frank O’Hara, Joe LeSueur і Frank Lima. Насправді, це дві картини – перша, на якій четвірка у штанах і білих сорочках з краватками, а друга – на якій оголена. Схоже, що античний принцип поклоніння досконалості людського тіла переходить у прямий вислів – ми такі які є, наша поезія оголена і проста, для нас не існує табу, ми живемо у світі фальшивих цінностей. Ну, щось в цьому роді.
22 червня 1966 року Френк О’Гара з J. J. Mitchell поверталися на таксі до Фаєр Айленду. Несподівано в таксівці вистрілило ліве колесо. Водій висадив своїх пасажирів, щоправда, через радіозв’язок він викликав для них інше таксі, тим часом намагаючись в темноті замінити попсоване колесо. З бару Френк вийшов разом з Мітчелом. На таксі чекало багато молодих людей, але їхати убік Fire Island Pine, звідки пором з’єднує Лонг Айленд з Фаєр Айленд, було лише кілька охочих. О’Гара разом з приятелем того вечора пили популярний алкогольний напій «Голубий кит». Про те, що у Френка проблеми з алкоголем було відомо усім його друзям. Ця залежність передалася йому, про що свідчать біографи, від матері Katherine Broderick O’Hara.
Саме у цей час, молодий хлопець Kenneth Ruzicka зі своєю подружкою Bette Smith, старим чотирьохциліндровим джипом 1944 року випуску, їхав пляжем паралельно дорозі, на якій водій таксі міняв колесо. Фари і габаритні вогні таксівки світилися. Також миготіли вогні будиночків. Пасажири таксі терпеливо чекали. Зі слів Мітчела, Френк чомусь у цей момент вирішив піти у бік пляжу. Все-таки було темно, бо за мить фігуру О’Гари поглинула солона літня темрява. Френк не встиг відійти аж надто далеко від таксі. Але це не мало уже жодного значення, оскільки з іншої темряви петляє пляжем джип. Пізніше водій джипа казатиме, що його засліпили фари таксі. Удар прийшовся на праве крило. І Френкові О’Гарі переламано ноги і ребра. Трапиться це приблизно о 2:40 ранку. Спочатку прибуде лікар, хтось з відпочиваючих, а поліцейський прибуде о 3:05 ранку. Лікаря і поліцію викличуть через радіозв’язок, який був у таксі.
Френк лежав на піску, він був ще при свідомості.
Скаліченого поета привезуть до Baywiew General Hospital.
Наступного дня брат вилетить з Чикаґо, а сестра з чоловіком перервуть свої вакації в Нью-Гемпширі. Друзі – Леррі Ріверс, подружжя Де Кунінґів та інші, бо випадок з О’Гарою стане трагічною сенсацією – різними шляхами добиратимуться до госпіталю.
Анестезіолог з помітним французьким акцентом запитала двох відвідувачів Френка, J. J. Mitchell і Joe LeSueur: «Хто він такий?». Її, очевидно, здивувала така кількість візиторів, госпіталь малий, всього 35 ліжок. Вона також скаже: «У нього збільшена печінка. Він багато пив».
На початку 1966 року Билл Берксон запитав у Френка О’Гари, чому той так мало написав за останній час. На що Френк відповів: «У мене нема більше ідей». Дивно, бо 1965 року О’Гара відвідав Європу – Париж, Рим і Амстердам, організовував виставки. Зовнішніх подряпин для писання було більш аніж достатньо. А може Нью-Йорк і його щоденне життя уже не давали більше імпульсів?
І які ж ідеї у нього вичерпались?
На підставі здогадів, навіть серед друзів виникатиме підозра, що випадок біля Фаєр Айленду – була Френковою спробою самогубства.
Безумовно, що о’гарівський вірш «A True Account of Talking to the Sun at Fire Island» суголосний хрестоматійному віршеві Маяковського «Незвичайна пригода, що трапилася з поетом Володимиром Маяковським влітку на дачі».
У Маяковського – поетична енергія захлинається сонячним світлом, в О’Гари – просвітлений смуток і передчуття. І точно вказане місце – Фаєр Айленд:
"Сонце, не йди!" Я ще не
виспався. "Ні, я мушу йти, вони кличуть
мене ".
"Хто вони?"
Сонце, здійнявшись, відповіло: "Якогось
дня ти дізнаєшся. Вони покличуть тебе
також».
28.01.2017