Славні бубни за горами, а з близька шкіряні... Шумним именем літературного начерку охрестив п. Абґар-Солтан — пляґіят. Щоб надати єму вид совістної працї, він подає навіть жерела, що ними буцїм-то користував ся, а в дїйстности переповідав трохи не до слова і в тім самім порядку статью про Федьковича з "Исторії литератури рускої" д-ра Ом. Огоновского. Він по просту переписує з неї не лиш біоґрафічну часть, але і при обговорюваню Федьковичевих писань держить ся єї так слїпо, що розбирає та цитує з єго стихів тілько ті уривки, що их навів д-р Огоновскій! В кількох знов місцях не розуміє автор слів д-ра Огоновского, перекручує их і баламутить*).
Стілько про ґенезу сего літературного начерку.
Не красша і тенденція п. Абґар-Солтана. Війт, як богато ще Поляків, не вміє дивитись на Русинів, бо бачить у них лиш те, чого єму треба. "Русь для Руси" — се видаєсь єму прямо смішне. Для нeгo Русь не истнує! Він бачить в нїй лиш якусь прищіпку до Польщі, як хочете, то і "drogocenną perłę Rzeczy Pospolitej Polskiej", але нїколи самостійну Русь. Ба він годить ся навіть на се, що доктринерско видумана народність руска є "machiawelsko przewrotnym pomysłem", котрий вкинув поміж два братні народи "zarzewie długiej niezgody"**). Стоячи при таких думках п. Абґар-Солтан не вагує ся назвати запроданцями і москвофілами всїх Русинів, що з ним не годять ся, най би они були собі впрочім дїйстними москвофілами чи свідомими своєї як від Москалїв так і від Поляків окремої народности...
От і єго слова:
"Небавом потім (1872) умовив ся Федькович з товариством видавництва народних книжок "Просвіта" у Львові і на підставі сеї умови за певну з гори означену цїну (мабуть 500 зр. річно) мав доставити товариству двацять чотири аркушів друку народних повісток і популярних наукових творів. В липни того-ж року явив ся наш поет у Львові і здивував а то й зразив усїх своїм зверхним виглядом. Бо убраний був так, як одягають ся Гуцули в Карпатах і за нїчо не хотїв згoдити ся, зміняти сей чудацкій костюм. Крім того і єго переконаня не лицювали зовсїм зі святоюрским (!) напрямом, верховодячим тогдї у людей, що вели "Просвіту". Ведений поетичним жаром бажав він для Русинів свободи, а то й самостійности; в души карпатского загорілця зросли буйно зepнa Шевченкового засїву. Тимчасом у Львові нїкому такі мрії і на думку не прийшли (?!); там розпаношились були россійскі впливи; рублї зєднували собі що-раз більше прихильників засадї: всї славяньскі ріки мають злитись у всеславяньскім (reсte: всероссійскім) мори... Такій Гуцул, кобзар буковиньскій, в киптарі і ходаках, для котрого заведенє руского язика в школї і в нарадах громадских було лиш етапом до утвореня, до відбудованя — як сам казав — одної зі струн славяньскої гусли, котрий для себе не бажав нїчого, хиба кусника чорного хлїба, — такій, кажу, оріґінал не міг припасти до вподоби людєм, що вели велику політику на власну руку, снили про далекі епископскі престоли, про ґубернаторскі чини і пенсії (!) і не довго таки попасав він в "Просвітї". З причини, що не доставив видавництву в означенім часї умовленого числа аркушів до друку, попращали єго раз на все. Був се для "проводирів" небезпечний [?] чоловік...
Тут що слово, то брехня. Як "Просвіта" "Просвітою", москвофільским духом в нїй не пахло нїколи. Народовцї оснували єї, народовцї й вели єї дальше. Про се міг автор довідатись уже хоч би з тої-ж літератури д-ра Огоновского. Тай не у Федьковичевій голові зродили ся ті "mrzonki" про свободу і самостійність Русинів — він набрав ся их як-раз від львівских народовцїв ще з початку 1860-их років. В тім взглядї мав на Федьковича великій вплив кружок львівскої молодежи а найпаче Дан. Тинячкевич. Також з цїлком инших причин кинув Федькович "Просвіту".***)
Але що-ж? Подавши таку характеристику "Просвіти", авторови прийшло ся вже легко пояснити той розрив і зробити з Федьковича одного "z przedstawicieli pokojowego ugodowego kierunku". Між тим що-до угодовости Федьковича і взагалї Буковинцїв треба сказати, що Буковина доси становить ґрунт під тим взглядом неутральний (там головно йде борба з Румунами). Автор посуває ся ще дальше і зробивши з Федьковича "угодовця", рад би єго присвоїти ще (risum teneatis!) польскій літературі. Єго-ж по словам автора, "pomimo że pisał pokrewnym tylko językiem, wielkie podobtenstwo ducha patryotycznego i smutku rzewnego łączy z plejadą naszych (polskich) poetów, z którymi i krwią byl złączony." Поки-що потїшмо ся тим, що великодушний п. Абґар-Солтан дарує нам єго, кажучи: "My nie mamy potrzeby zazdrościć Rusinom tego nabytku — my z łatwością możemy przeboleć stratę jednego liryka (яка тут страта?), — u nich zajął on drugie miejsce po Szewczence."
Оттакою то дорогою переходять pycкi твори до польскої літератури; таким рецензентам і критикам польским маємо дякувати, що тепер по француских письмах можемо бачити вже "Слово о полку Игоревім" причислене до польскої літератури, а україньского етноґрафа Чубиньского і других в списї польских фолькльористів.
В той спосіб пробує п. Абґар-Солтан "zapoznać się z budzącym się u Rusinów duchem narodowym z kiełkującą twórсsoścśią literacką i ku objawom tym pomocną ręką wyciągnąć i starać się goić rany zadawane sobie nawzajem przez ciąg wieków, w Kainowej walce".
Дарма праця! Тут треба здорових очей і — совістности. Але п. Абґар-Солтан совісностію не грішить. В противнім случаю польске походженє Федьковича було-б єго довело до цїлком иншої думки. Федькович був би єму живим доказом, що вплив дїйстних відноcин і сила піснї народної зневолює навіть Поляка до пpaцї в користь того люду, нїж котрим він живе. Инакше й бути не може — бо "Русь для Руси!"
*) Докази: 1) Д-р Огоновскій каже: Осипа охрестив священик православний, але заходами батька вписано єго в метрику ксєндза латиньского." (II. 2. ст. 617.) — П. Aбґap-Солтан перекручує се і каже, що Федьковича охрестив ксєндз латиньскій. 2) Д-р Огоновскій каже: "Кобиляньскій спонукував Федьковича, щоби написав по руски якій стихотвір, та довідав ся від поета, що він уже в Италії, в таборі під Касано, написав думку "Нічліг" (ст. 620.) — П. Абґар-Солтан перекручує се так: "Na usilne prośby Kobylańskiego napisał F. pierwszą dumę po rusińsku p. t. "Nocleg" i wydrukował ją w czasopiśmie (!) Slovo na Slovo." Мабуть не зрозумів замітки на стор. 621 і зробив з брошури часопись та вігав туди "Нічлїг", що єго надрукував Дїдицкій в своїм "Слові" 1861 р. ч. 87. 3) Про недруковані доси твори Федьковича "Керманича" та "Хмельницкого" говорить автор загально, повторюючи майже те саме, що сказано у д-ра Огоновского про "Довбуша" і т. д.
**) Може забувши ся каже автор кілька рядків низше: "Feďkowioz miał przypomnąć pobratymcom, że liczne miliony ludu mówią takim samym językiem, jak oni, że mowa ta rozlega się od nurtów Cisy po fale Dniepru i dalej po smętne brzegi tęsknego Donu." Значить ся, руска народність не видумана?...
***) Федьковичеви не по нутру були львівські критики, котрих уваги й науки він уважав просто за маловаженє єго особи.
[Дѣло]
12.01.1892