Холм, 4 січня.
Сучасна війна принесла для нашого народу, досі поневоленого Москвою і Польщею, великі несподіванки. Вісімнадцятьденна війна Польщі з Німеччиною з вересня 1939 р. зложила шістьсотлітню неволю Лемківщини з Посянням та Холмщини з Підляшшям. Цілковитий розгром Польщі дав згаданим нашим окраїнним землям спромогу нового національного відродження. Допомогла до нього численна українська політична еміграція, що прийшла сюди зза Сяну і Буга після окупації тамошніх земель большевиками.
Відносно Холмщини (під назвою Холмщини розуміється всюди дальше і Підляшшя) було дійсне чудо. Країна з неповна чвертьміліоновим українським населенням в останніх роках польського панування без ніякої власної національної організації, без власної національно освідомленої інтелігенції — не рахуючи безпомічної, зрештою малесенької, горсточки одиниць, — буквально без ніяких власних матеріяльних засобів і, що найважніше, без якоїнебудь довшої традиції власної впертої і послідовної національної боротьби, знайшлася безпосередньо перед цілковитою загладою. З кінцем 18 віку і влучення Холмщини віденським договором з 1815 року до створеного тоді т. зв. Польського Царства під орудою російських царів, як польських королів, не спинило, навпаки, не поширило там польські заходи, винищуючі вповні наш національний ідіом. Не зменшило цього польського нівеляційного походу і скасування Польського Царства після приборкання польського повстання з 1863 р. Новий московський клин не вибив старого польського клина з українського дуба, тільки оба спільно ще більше його розкололи.
Наглядним обрусительним засобом було скасування унії в холмській єпархії в 1875 р. Не припинило це ні трохи польського наступу на ці нещасні наші землі, що було очевидним наміром обрусителів, навпаки, його ще значно скріпило. Вислід, втрата доброї половини уніятського по віроісповіданні й українського по мові населення в користь римо-католицизму і польщини. На яву для всіх вийшло не в 1905 р. по проголошенні толєранційного указу, коли на арені життя з'явилося стокількадесят тисяч т. зв. калакутів, тобто тих, що отверто покинули свою дотеперішню віру і перейшли в польський національний табор.
Об'єднана з казьонним московським православ'ям Православна Церква у холмській єпархії з виключно московськими архієреями обрусителями стала найсильнішим інструментом обмосковлення цієї країни. В першу чергу служила тій меті православна духовна семинарія в Холмі з такими відомими широко в останніх роках перед світовою війною обрусителями, як єпископ Євлогій й ректор духовної семинарії архимандрит Смарагд. Пізніший убивник першого варшавського митрополита Юрія Ярошинського, українця з походження і переконання. Для обрусительної цілі утворено державні російські гімназії в Холмі і Білій. Ці три виховні заведення осягнули свою мету, бо з них лише рідко, і радше припадково, виходили національно освідомлені українці.
Врешті не для скріплення місцевого українського елементу, але виключно для спинення зростаючого і дальше польського наступу створено в 1912 р. окрему холмську губернію для Холмщини і Підляшшя, яку по чотиролітній переходовій стадії для повного усунення польського (варшавського) законодавства мали злучити з київським генерал-губернаторством. Світова війна перервала цей експеримент, що був би вийшов без сумніву в нашу національну користь.
Величезним ударом, що опісля непомірно обезсилив нашу відпорність на Холмщині, була масова, майже поголовна, евакуація українського православного населення літом у 1915 р. на Схід, часто аж у Туркестан і на Сибір. Опущені селянські садиби зайняли поляки, що й загарбали тоді майже всю церковну землю і багато церков для себе під неприсутність православних.
Державне відродження українського материку в 1917 р. не проминуло безслідно і для холмщаків. На еміграції в Москві покликали вони до життя Холмську Раду, а численний з'їзд представників уроженців Холмщини, що відбувся у Києві в серпні 1917 року, проголосив одноголосно державну злуку цих земель з Києвом. Вона і знайшла свій вислів у берестейському договорі з 9 лютого 1918 р. Окупаційна австро-угорська влада на Холмщині, що була всеціло під польським впливом, не допустила там однак представника гетьманського уряду на холмську губернію. На Підляшші, що було під німецькою окупацією, започатковано тільки українське народне шкільництво і українську пресу під начальною орудою Союзу Визволення України з Відня. Всяку українську акцію на Холмщині австро-угорська окупаційна влада — по суті польська — в цілості заборонила.
Створена Версайським договором Польща своє панування на Холмщині зазначила безприкладним насильством. Українське населення, що в рр. 1919—21 вернулося домів з примусової евакуації, спочатку не подавалося. Своє національне обличчя виявило воно при виборах у листопаді 1922 р., вибираючи тоді своїх 5 послів і одного сенатора. В Холмі створено українську пресу й освітну організацію "Рідна Хата" — назву "Просвіта" влада заборонила — зі сто кількадесяти філіями по Холмщині, й доволі численні українські місцеві кооперативи. В село пішли українські книжки і часописи зі Львова. Влада вхопилася тоді крайних репресій. Емісари червоної Москви, користаючи з фактичної заборони українського друкованого слова, кинули в село большевицьку бібулу. Це і було якраз полякам на руку, хоч властивого комуністичного руху на Холмщині ніколи не було і нема досі. Нові арешти, засуди і репресії, що закінчилися щойно у відомій Березі Картузькій.
Не дозволено ні одної української народньої школи. Розв'язано всі українські організації. Арештовувано за передплату, а навіть читання української, виданої в Польщі, легальної національної української преси. Поширено до небувалих меж релігійний терор на православних. З існуючих у 1914 р. 383 православних церков залишено тільки всього 51, з інших 149 висвячено на костели — ніж ними собор у Холмі, а 183 розвалено цілковито, або спалено. По українських селах зачали бушувати озброєні банди "кракусів", що на очах польської поліції, яка зрештою сама кермувала акцією бурення церков, побивали до крови православних і нищили їхнє майно. В цей спосіб старалися примусити українських православних селян до переходу на римо-католицизм.
Під цим терором значна частина їх весною 1939 року справді захиталася. Цілі села, особливо в південній Холмщині, між ними знана відпустова місцевість Турковичі, перейшли на римо-католицизм. Про масове бурення церков і нечуваннй релігійний терор заговорили в соймі і сенаті та в краєвій і закордонній пресі. Заінтересувалася цим і большевицька Москва. Щойно з огляду на міжнародні ускладнення літом 1939 р. скинено репресії за почином самого польського міністерства закордонних справ, і "навернені" села назад вернулись до православ’я.
З приходом нової, німецької влади минув цей кошмар. Численна українська еміграція взяла у свої руки організацію українського життя. Як найважніше в першу чергу пішло народне шкільництво. Около 700 вчителів і вчительок, з цього майже 90% галичан, стали першими справдішніми піонірами національного відродження села через українську школу. Українські Допомогові Комітети в поодиноких повітах взяли під свою керму освітню організацію села і національний вишкіл молоді та загально-суспільні справи. Шість Окружних Союзів з кількома сотнями місцевих кооператив зайнялися господарською ділянкою. У холмське село пішли українські книжки й українські часописи.
Прийшло й українське національне відродження Православної Церкви, що його започаткувала Церковна Рада у Холмі вже в листопаді 1939 р. І своїми заходами довела до відновлення окремої холмсько-підляської єпархії. На чолі єпархії станув як перший в сучасній нашій церковній історії Православної Церкви український канонічний архієпископ, наш відомий патріот і вчений проф. д-р Іван Огієнко, як владика Іларіон. Ви увів у Православну Церкву своєї єпархії українського національного духа і об'єднав своє духовенство під українським національним прапором. Число душпастирських станиць зросло з 51 на 173. Німецька влада передала досі православним понад 60 церков, що їх насильно загарбали поляки.
Незвичайно відрадною появою було і те, що вперше до холмського міста, передусім до самого Холма, прийшли українські купці, ремісники і промисловці (галичани й дещо волиняків), яких за Польщі там зовсім не було. Вони є першими каменярами, що мостять місцевому населенню шлях до чужого досі міста та творять перші кадри національно-свідомого міщанства. До українського освідомлення міста причиняються у великій мірі теж і українська гімназія у Холмі та ціла низка середніх фахових шкіл у різних містах Холмщини. Завдяки врешті українським адвокатам і суддям, у судах Холмщини загомоніла вперше українська мова.
Цією новоствореною організаційною структурою захитали поважно воєнні події з літа мин. року та численний відплив еміграції до Галичини і за Буг. Покищо може не всі прогалини вдалося залатати відповідними кваліфікованими людьми. Та "не святі горшки ліплять". І холмщаки самі мусять вчитися, і таки вже вчаться, як доцільно повести діло дальше. Вже з'явився в місті холмський купець і підприємець, що йому промостив і віддав своє місце та свою фірму галичанин чи волиняк. Зникне зчасом холмська затурканість і боязливість, брак особистої і громадянської відваги та досі така прикметна ціха холмщаків — у всьому і і всюди "оглядатися на задні колеса". З молодого покоління холмщаків родяться вже нині новітні і свідомі українці. Столочена і незаорана вчора холмська земля, нині заорюється і засівається здоровим зерном української національної свідомості й активності.
[Львівський вісник]
04.01.1942