Сумнозвісна легенда про київський «матч смерті», створена в Радянському Союзі, дотепер час від часу ворохобить українське суспільство – попри численні спроби істориків переконати загал у її неправдивості. Останні «найгучніші» події навколо цієї історії сталися навесні 2012 року, коли у вітчизняний кінопрокат вийшов російський фільм «Матч». Значну увагу цій грі приділяли іноземні журналісти напередодні і підчас проведення футбольного Євро-2012. Все це вкотре засвідчило, що міф про перемогу 9 серпня 1942 року над німецькими військовими київських динамівців, які начебто поплатилися за це життям, донині живе у свідомості мільйонів.
Проте мало хто знає, що на основі міфу про звитягу футболістів-динамівців виникло ще кілька аналогічних легенд, пов’язаних зі спортивними подіями в інших містах України, одним із яких є Тернопіль.
У серпні 1943 році в Тернополі відбувся футбольний двобій, який радянські журналісти охрестили «тернопільським матчем смерті». Вперше про нього у всеукраїнському масштабі заговорили в День Перемоги 9 травня 1967 року. Тоді кореспондент «Спортивної газети» В.Янов під пафосним заголовком «І фашистам дали бій» опублікував статтю, в якій красномовно переповів перипетії гри між тернопільською командою «Локомотив» і німецькими льотчиками.
Зі статті випливає, що німці, намагаючись підняти моральний дух військових, примусили бурґомістра Тернополя знайти для футбольної команди «Люфтваффе» місцевих футболістів, які мали би на заповненому стадіоні програти їм – інакше будуть розстріляні.
В.Янов за основу для тернопільського «матчу смерті» взяв київську легенду, бо вони надто схожі. В обох німці вимагають зустрічі з української командою, аби довести свою перевагу над тубільцями; грають вони брутально, а судді цього не помічають. Наші спортсмени проводять поєдинок на тлі втоми і без належного спортивного спорядження, відмовляються вітатися з противником за їх звичаєм і, звичайно ж, перемагають недолугих гітлерівських футболістів – тільки зі скромнішим, ніж динамівці, рахунком 1:0. Сюжетна лінія статті запозичена з художньої повісті П.Халемського і Н.Сєвєрова «Останній поєдинок». Що більше, редакція газети в окремій колонці до публікації позиціонує П.Халемського як авторитетного експерта і зазначає, що він згодний із думкою тернопільських футболістів, що вони перемогли саме ту команду, яку роком раніше обіграли київські динамівці. Нагадаю, у повісті «Останній поєдинок» кияни перемогли німецьку команду «Люфтваффе». Насправді ж грали з командою «Флакельф».
Майже через 18 років, 12 січня 1985 року, «Спортивна газета» знову опублікувала матеріал про тернопільський футбольний матч. Цим разом автором матеріалу під заголовком «Люфтваффе» врізається в землю» був журналіст Я.Димов. Стаття була практично ідентична написаній Яновим, окрім кількох моментів. Автор додав до тексту спогад про матч П.Мурана, двох асистентів арбітра у військовій формі, що «тримали прапорці наче автомати», нацистів-глядачів, що реготали зі змучених українських футболістів, і посилив значення цього поєдинку назвавши команду «бойовим загоном».
Саме завдяки цим публікаціям у свідомості радянських уболівальників і аматорів спорту вкорінилася легенда про тернопільський «матч смерті». Проте, коли її критично осмислити, складається враження, що українські футболісти грали не з найкращою командою «Люфтваффе», а з людьми, які вперше бачили м’яч. Інакше неможливо пояснити стики німецьких футболістів між собою, кумедні падіння, полювання на травмованого воротаря тернополян і окремих футболістів. З їх розповіді виходить, що німці вийшли на футбольне поле не перемогти, а просто покалічити гравців команди противника.
Насправді, малоймовірно, щоби німці наказували збирати команду майстрів для гри з ними. Справа в тому, що на той час у місті вже існувала футбольна команда «Поділля», мабуть, саме з нею окупанти провели двобій. Принаймні у тогочасній пресі не раз друкували склад цієї команди, де, поміж інших, значаться прізвища гравців М.Мосципана, Д.Борецького, Б.Назара. Саме ці особистості, за легендою, стали героями матчу. Мосципан неодноразово рятував ворота від ударів німців, а Назар віддав результативний пас на Борецького, який забив переможний гол.
Бургомістром Тернополя, про якого з такою зневагою пише Янов, тоді був колишній скарбник УСТ «Поділля» Остап Грінкевич. Звичайно, він знав про існування футбольної команди «Поділля» і, логічно, саме її мав запропонувати німцям під час розмови, якщо вона, звичайно, була.
Стосовно назви команди, що грала з німцями, то тут все вказує на «Поділля». Коли 1939 року територія Західної України ввійшла до складу СРСР, нова влада досить швидко перейменувала всі наявні спортивні товариства за звичним для неї шаблоном. Тоді було перейменовано і команду «Поділля» - на «Локомотив». Коли місто зайняли нацисти, дружині повернули попередню назву, а після війни знову повернулися до назви «Локомотив». Про нього й пише Янов. Називати цю команду «Поділлям» він не міг, бо створили її «українські буржуазні націоналісти», а це могло би зашкодити її учасникам у подальшому житті. Маніпулювання назвами підтверджує припущення, що саме футболісти команди «Поділля» грали з німцями 1943 року. Тут Янов нікого в оману не вводить, адже називає правильну назву команди, що грала з «Люфтваффе». Але акцентує увагу на її радянській назві, а не дорадянській чи окупаційній.
Ще одним арґументом на користь припущення є спогади учасника гри Івана Ониська, який свідчив, що футболісти вийшли грати в зелено-білих футболках – кольорах спортивного товариства «Поділля».
Для «Поділля» це була не остання гра з німцями. 24 жовтня 1943 року вони перемогли команду «Будзіян» з рахунком 2:1. Про цей матч коротенько повідомили на своїх сторінках «Краківські вісті»: «У вільну від розгривок неділю тернопільське «Поділля» зіграло з дуже сильною німецькою дружиною «Будзіян» і виграло по тяжкій і завзятій грі. Гра рівнорядна. Німецький напад дуже швидкий. Воротар «Поділля» знаменитий. Глядачів біля 1 тис.».
Не вважали поєдинок «матчем смерті» й самі тернопільські футболісти. Ось тільки в радянський час заявити про це – означало потрапити до таборів за звинуваченням у колабораціонізмі.
19.04.2013